Нічне сяйво охоплювала темрява з усіх боків. Я сиділа біля телевізора. Саме зараз йшов фільм "Сіністер" на "Новому каналі". Як завжди, сюжет проходить біля будинку. Весь фільм я дивилася з мюсльями в руках. Всі нормальні люди їдять поп-корн перед фільмом жахів, а я з тарілкою мюслів. Після першої частини почалася друга. Я вже збиралася дивитися серію, але почула 4 коротких дзвінка у двері. Це мене дуже здивувало. Бо я переїхала в нову квартиру. І сюди часто заходили люди. Іноді, приходили друзі. Суть в тому, що я запам'ятала звук від кожної людини. Якщо один короткий дзвінок, то це сусіди. Два коротких - Друзі. Два коротких і один довгий - дві подруги. Два довгих - батьки. Якщо було багато коротких, або один довгий - незнайомі люди, які помилилися квартирою, листоноша або євангелісти. Якщо був довгий дзвін - я взагалі не вставала з ліжка. Але тут було 4 коротких. Це насторожило. Я не хотіла відкривати двері, бо почалася друга частина фільму. - Та, хто приперся в такій годині?! Знову чотири коротких дзвінка. Через секунду почалися стуки. Хтось сильно бив кулаками у двері. Я, все таки, встала. Мої очі боліли, бо я хотіла спати. Зараз приблизно 01:15. Я підійшла до дверного вічка. Глянувши в очко я побачила дитину. Це був маленький хлопчик років 9-10. У нього було чорне волосся, блакитні очі, які вдивлялися у вічко. Він був одягнений в білу піжаму. - Хлопчику, чого тобі? - Будь ласка, відкрийте двері, тут холодно. Я вже хотіла відкрити дверцята, але щось зупинило мене і я почала розпитувати малого. - Де твої батьки? - Тітонько, я не знаю. Впустіть мене! - він почав наполягати. - Ем, скажи хто ти, і де живеш? - Заткнися, і впусти мене! - його голос змінився. Тепер хлопець почав зловісно дивитися прямо на мене. Я бачила його злість. Він почав кричати, щоб я його впустила. З його сторони полетіли образи і лайка вперемішку з матами. - Впусти ****, зараз або буде гірше! ***... - Ні! Він вдарив ногою двері. Його кулаки почали бити двері. Він ще кричав і посилав мене на всі три сторони. - Припини, або я викличу копів! - Тобі вони не допоможуть! Він продовжував жити двері. Я відійшла. Вимкнувши телевізор я подзвонила у поліцію. Вони сказали, що приїдуть через 15-20 хвилин. Раптом, щось з силою вдарило в двері. Я знову підійшла до вічка. - Що за?.. Біля дверей я побачила хлопчика і якусь істоту. Вона була похожа на вовкулаку зі зміїною головою. Ця істота була в три рази вищою за хлопця. Її кігті були, мов леза. Зуби довгі, ці ікла нагадували ножі. Істота стояла. - Вибирай, або ти впускаєш нас, або ми самі. Я мовчала. Язик не повертався, щоб сказати бодай одне слово. А мене було таке відчуття, що мої очі вилізуть на зовні. - Я рахую. Три... два... один... Я чудовисько почали вибивати двері. Від ударної хвилі мене відкинуло від дверей. Я вдарилася до землі. Істота продовжувала своїми кігтями вибивати і царапати двері. Я притиснулася до стіни. Очікуючи поліції я плакала. Хлопчик кричав і погрожував мені. Через декілька хвилин звуки стихли. Я встала з підлоги і підійшла до дверей. В вічку нікого не було. Але щось було написано на стіні. Я не змогла розібрати. Там точно щось було. Я вирішила почекати, щоб хоч трішки освітилася будівля. Я притиснулася до дверей, щоб чути кожен звук. Але там тихо. Ніби, нікого не було. Минуло дві години. Я вже довгий час вслуховувалася в двері. Там було тихо. Подивившись у вічко, я побачила, що вже трохи прояснилося. Я вирішила перевірити надпис. Дивно, що поліція так і не прийшла. Я взяла телефон, щоб повністю освятити шлях. Тільки я включила фонарик на ньому, як світло у всьому будинку зникло. - Що за чортівня тут коїться? Я розглядала все через камеру телефона. Підійшовши до дверей, я відчинила їх зі скрипом. Більша частина дверей була в великих подряпинах. Я підійшла до надписи. Я жахнулася! Там було написано: "Ти наступна❤" Надпис була кровавою. Ця істота написала кров'ю. Прикривши рот від нудоти і смороду, я хотіла повернутися в квартиру, але... Щось почали капати на мене. Я підняла погляд, а там... на стелині був прибитий труп чоловіка. На ньому була порвана форма офіцера поліції. Кров капала з очей, самі очні яблука були прибиті цвяхами до рук чоловіка. Розпоротий живіт, з якого висіти кишки і органи, був без крові. Все тіло було в синцях і подряпинах. - А-а-а!!! - Тільки зараз я змогла закричати. Несподівано, рот чоловіка відкрився. Звідти випав пакетик в крові. Я тільки зараз почався звук стран поліцейської машини, і не однієї. Я так і стояла дивлячись на кульок, який висів з рота молодого чоловіка. Тут на поверх забігла полісмени зі зброєю. Спочатку вони націлили пістолети на мене, а потім впустили зброю і поглянути на стелину. - Мати, моя рідна... - сказав один офіцер. Потім мене забрали у відділок. Всю дорогу в мене лилися сльози. Я захлиналася. Вони поставили мене на допит. - Це ви викликали поліцію? - Так, я. - Що сталося? - Я... я не знаю, як сказати. - Кажуть все по порядку. - Я дивилася фільми. Потім почала дзвінок у двері. Точніше, чотири коротких дзвінка. Поглянувши у вічко я побачила хлопчика, який пробився до квартири. Я його не впустила. Він почав бити в двері. Потім я подзвонила у поліцію. Знову глянула у вічко, я побачила крім хлопчика, якусь істоту. - Істоту? Розкажіть більше про нього. - Ну це... виглядало на чудовисько зі зміїною головою, я мало. .. - Стоп! Ви бачили чудовиська? - Так. Так... - Не пудріть мені мізки! Кажіть правду! - Але це я є правда... - Я зрозумів. Ви просто втомилися і вам проводяться чудовисько. Я так розумію, тут завівся маніяк. - Маніяк? Може бути. - я зрозуміла, що їм не варто знати всю правду, бо мене просто посадять у псих-лікарню. - Той хлопчик, він може бути маніяком? - Звісно, мем. Маніяком може бути будь-хто. Тут увійшов інший офіцер. Він забрав свого колегу. Я сиділа і думала, що ж мені робити. Довго думавши я дійшла висновку - пошукати в інтернеті. Адже вся інформація, включно з такою, є. Знову зайшов офіцер. В його руках був мій телефон. - Ми бачили відео? - Відео? Яке відео? - Мем, ви ж світили фонариком від телефона і включили камеру. - Справді? - Так. Відео ми залишили для експертів. А ще ми знайшли записку у кульочку. Вона була адресована вам, напевне. "Це не кінець. Ми ще повернемося. Від нього не втекти. Ти будеш ідеальною поживою для нього..." Після мене провели до іншого будинку. Там була вільна квартира. Я і на деякий час залишилася жити там, поки не владнають справу з тим випадком. Через місяць. Я вже переїхала в нову квартиру. Тут і район був пристойним. Про ту ситуацію я забула, як про страшний сон. Я зайшла в інтернет. Деякі люди писали про ці дзвінки, а потім їхні сторінки були видаленими. Я знайшла одну дівчину, яка писала останньою: "Від нього не сховатися, від нього не втекти. Можна просто дивитися телевізор, все одно загинеш!" - все ясно. Ніч. Я знову дивилася телевізор. Цього разу з подругою. Тут пролунав довгий дзвінок. Я відкрила, а там лист на порозі. "Я ж казав, що від нього не втекти. Твоя подруга вже переконалася в цьому... солоденька, ти наступна!" Я закрила двері. Далі пролунали чотири коротких дзвінка. Після цього знову зникло світло. Я миттю направилася до подруги у вітальню. Но тут було тихо. Всюди темрява. В кишені був телефон. Я знову включила камеру. Світло освітило деяку площину кімнати, але цього було достатньо щоб побачити мертве тіло подруги. Її голова була окремо від тулуба. З шиї лилася кров. З трубок горла витікала темна рідина. Сморід. Її очі дивилися просто на мене. Язик був виваленим і синім, з нього теж стікала кров, тільки капельками. Руки були прибиті до вікна. Ніс хтось відкусив, він валявся біля телевізора. Пальців на руках не було. Вони були у мисці. На стіні було написано "Ти наступна". Раптом, я відчула холодний подих ззаді. Воно гаркнуло на мене. З тіні вийшов хлопчик. Він витягнув з миски пальці моєї подруги і почав їсти. - Це не все. Сьогодні він попоїв. Тобі пощастило. Я відчула біль у області голови. В очах потемніло. Я знепритомніла. Прокинулася я в своїй колишній квартирі. Тут було прибрано. Світло світило від світильника. Знову пролунало чотири коротких дзвінка. Я пішла до дверей. А вічка виднілася морда хлопця, я рожа чудовиська. - Впусти нас, або буде гірше! Я вже все зрозуміла. Від нього не сховатися і не втекти. Я пішла на кухню. Почалося. Хлопчик погрожував і кричав. Знову істота почала виживати двері. Я зготувала салат, включила телевізор і почала дивитися новий фільм, включила інтернет на телефоні і почала писати. Спочатку я напишу тут все, а потім видалю сторінку. Сенсу тікати не має. Порятунку не має. - Напевне, гарний фільм. Я продовжувала дивитися і їсти. Далі почувся звук вибитих дверей. Знаєте, якщо почуєте 4 коротких дзвінка - можете не хвилюватися. Ваш час прийшов. Від нього не сховатися, від нього не втекти...