Lilith the Boxer - 1
 - Одна ніч змінила моє життя. Слухайте.

 - Маша, я вдома!
 - Матусю!
 Її голос був стривоженим. Це була моя маленька донечка. Зазвичай вона була радісною. Марійка вибігла з кімнати. На її чорному платтячку лишилися краплі рідини, можливо, це сльози. На її очах залишилися сліди. Засохлі малюнки були біля очей і на щоках. Вона миттю прибігла до мене і обійняла.
 - Матусю, врятуй мене...
 - Що трапилося? Чому ти плачеш?
 - Мамо, у мене хтось є в шафі.
 - В шафі? Крихітко, ти спала?
 - Так, я прокинулася, а там хтось був у шафі. Я чула!
 - Маша, може тобі наснилося? Або здалося?
 - Мам, мені страшно!
 - Давай, я перевірю шафу? Гаразд?
 - Ні, не йди!
 - Не бійся. Пішли разом і я покажу тобі, що там нікого нема.
 І я потягнула свою крихітку до кімнати. Відкривши двері, я побачила, що крісла були розкидані, ковдра спадала на підлогу а двері шафи були привідкритими. Я стала посеред кімнати. Машка дивилася з-за дверей на мене.
 - Мам, не треба.
 - Дивися, та тут нікого нема.
 Я відкрила шафу, але не заглянула в неї. Я дивилася на доньку.
 - МАМО!
 Маша побігла геть. І тут я відчула, що хтось дихає прямо на мене. Я хотіла повернути голову у сторону шафи, але якась річ збила мене з ніг. Я впала, а шафа знову закрилася. Сильно вдарившись, я все ж таки підвелася і знову підійшла до шафи. Цього разу я вирішила відкрити акуратніше. Не встигнула відкрити шафу, як щось вибухло в середині. Здавалося, що вибух був з цілковитого повітря, щось подібне на хвилю повітря від спрацювання динаміту. Ударна хвиля. Я акуратно відкрила дверцята, а там нікого. Всі речі висіли на вішаках. Ніби там нічого й не було. Я злякалася. Моя інтуїція підказувала мені, що не треба розвертатися, але я повернулася назад, і тут в мене полетіло крісло. Я впала під тиском крісла, було таке враження, що хтось зверху притискав мене. Ця прозора маса притискала крісло все сильніше, і сильніше. Я вже не витримувала напору. І в той час, хтось припинив притискати кріслом мене, а з силою вдарив по ньому і знову ця хвиля повітря розійшлася. Після цього все було тихо. Я встала зпід крісла. Оглянувши кімнату, я зрозуміла, що тут нікого нема. Моя голова не могла перетравити події. Я просто стояла декілька хвилин не рухаючись. Але, що це було? Хто це був? Чого йому треба? Як таке можливо? Може... мені здалося? Не розумію? Якщо вже так, то чому саме ми? Чому тут? Чому це трапилося саме тут?
 - Що за чортівня?
 Після я прибрала в кімнаті. Тільки, було одне але... на тому кріслі залишилися сліди від удару. Здавалося, що вдарили шипами, або якоюсь шипованою штукою. Але я вирішила залишити це на потім. Всі речі порозкладала на свої місця і пішла шукати доньку. У всіх інших кімнатах було тихо. Нікого і нічого. Я подумала, що Маша пішла у мою кімнату, але ні. Вона була під столом з довгою скатертиною.
 - Матусю?
 - Це я. Не бійся.
 - Ти її бачила?
 - Кого?
 - Там була жінка.
 - Я нікого там не бачила. Маша, тобі здалося. Там не було жінки. Тобі просто приснився сон, і тепер здається, що там хтось є. Можеш лягати спати.
 - Можна з тобою?
 - Так.
 І ми пішли спати. Після цього інциденту, такого не було до наступного тижня. Машка вже забула про ту жінку. А я час від часу оглядала все в приміщенні. І я вже почала забувати за ту жінку. Але мене насторожувало те, що моя донька часто лякалася. Одного разу я повернулася додому вночі, а донька сиділа на порозі квартири.
 - Мам, ти знаєш, чому тиждень тому вбили саме тата?
 - Що?
 - Це все вона.
 - Маріє, не вигадуй! Йди до себе в кімнату!
 - Мамо, ця жінка мені написала записку.
 - Маріє!
 - Ось дивися!
 - Марш, у свою кімнату!
Вона залишила записку і пішла у свою кімнату. І справді, там не її почерк. Щось написано. Нерозбірливий почерк. Я розібрала декілька слів. Там писало про мого чоловіка. Я його згадала. В останні дні його життя, він дуже дивно поводився. Лякався він всього. Кожен шорох, кожен звук його лякав. Він чуть не підскакував. З роботи його вигнали. І потім його вбили. Я з донькою повертала додому. Ми вирішили купити їй плаття, бо у нас померла одна родичка. Чорне платтячко. І воно ще пригодилося... він лежав мертвим на ліжку. Його забили на смерть. Все було написано в листі. Останні слова я розібрала:
 - ... він довго мучився. Його смерть. Його смертю була Я! Я його вбила...
 Спочатку я думала, що це дурниця і викинула. А потім я задумалася. Може це правда? Можливо, це попередження? Але я не пішла шукати записку. Може, якби я залишила ту записку, то зараз було б по іншому... Дарма, я тоді викинула її.
Після цього минуло 2 тижні. Маша весь час говорила дивні речі. Вона писала у зошиті різні дурниці. Все було про смерть. Я знаходила багато моторошних віршів. Всюди одно й те саме. Але нічого апокаліптичного. Але...
Я пізно поверталася з роботи. Коли я зайшла до квартири, побачила, що речі розкидані. Взуття валялося по всьому коридорі. Куртка Марійки лежала на підлозі. Поруч валявся телефон. Це мене насторожило. Я поприбирала.
 - Я вдома! 
 Я думала, що вона дивиться телевізор, бо не відповіла. І я взяла її телефон. І тут почався дивний звук. Звук білого шуму на телевізорі. Я пішла на джерело шуму, а там... МОЯ ДОНЬКА! Вона вся в крові. На животі глибокі порізи, такі, як на тому кріслі. Обличчя було в порізах. Навкруги ран були синяки. Її очі дивилися прямо у телевізор. Платтячко було пірваним, ніби її роздирав звір. Тендітне тіло моєї донечки... було в ранах і синяках. І я заплакала! Мене охопила хвиля емоцій. Спочатку чоловік, тепер донька... вони загинули. Я схопила Машу на руки і віднесла в її кімнату. Я її поставила на ліжко. Мої руки набрали номер поліції і я викликала копів. В цю ж секунду я почула чийсь стогін. Він лунав з шафи. Я побігла на кухню і схопила ніж. На гостре лезо кухонного ножа стікала кров з моєї руки... кров Машки. Я відчувала запах цієї рідини, я відчувала свою доньку. Її смерть... її загибель. Мої сльози покотилися з такою силою, що я захлиналася. Потім я побігла до спальні моєї доньки і відкрила двері шафи. Я швидко відчинила дверцята. А там вона! Ця молода жінка, можна сказати дівчина! Зіпсувала моє життя! Через сльози я бачила тільки силует. Сильно стиснувши ніж, я наносила удари на її тіло, але... моя рука проходила крізь неї! І тоді сильна хвиля повітря знову вибухнула. Мене відкинуло до ліжка. Я лежала біля мертвої доньки. І тут появилася та дівчина. Мої сльози, вони затопили мої очі, і я мало могла розгледіти. Мені здавалося, що у неї була відсутня нижня щелепа. Темне волосся, не було довгим. Її язик, мов змія переходив з сторони в сторону. Одяг у неї був простим. Широкі зелені штани і бірюзова футболка. Здається, білі кеди вона носила. Я бачила, що вона в правій руці тримала кастет. Шипований кастет. Тільки після того, як я перестала плакати, побачила її карі очі. Під лівим оком був синяк. На щоках подряпини. По всьому тілі вона мала рани. Я чула її голос. Через відсутність щелепи, вона тільки видавала звуки. Ніякого слова вона сказати не могла. Тоді я закричала і вона витягнула з кишені ще один кастет. Вона гаркнула і накинулася на мене. Дівчина мене вбивала кастетами. Я відчувала, що ще трохи і я загину, але вчасно приїхала поліція. Копи вибили двері і ця дівчина зникла. Сильна ударна хвила охопила всю кімнату. І тепер вона приходить до мене щоночі. Це примара. В неї жага. Жага вбивства. Мені не довго лишилося. Вона прийде. Вона захоче мене вбити. Скоро... це ще не довге задоволення життя. Хоча, мені нема вже чого втрачати. Вона вбила мою доньку! Мого чоловіка! Я тепер сама. Зовсім сама. Я б ніколи не вбила їх. У мене нікого більше не залишилося. Нікого... І ви мене звинувачуєте в вбивстві сім'ї? То вона! Розумієте? То все вона! 
 - Заспокійтеся!
 - Ви не розумієте!..
 - Охорона! Приберіть цю божевільну до камери!
 - Я не божевільна! Відпустіть мене! Не чіпайте мене! Ні! Вона прийде по вас! Ліліт! Її звати Ліліт! Ліліт Боксер! Нам всім кінець! Не надійтеся на спасіння! Ліліт! Ліліт!.. Раз, два, три, чотири, п'ять... Ліліт буде нас вбивать... вона буде нас катувати... кожного буде вбивати... не сховаєшся вночі... вона завжди мовчить... Ліліт буде вбивати... кожного на увазі мати... ця примара дуже сильна... смерть-то буде ця невпинна... нам всім скоро кінець... ми помремо, хай всім грець... п'ять, чотири, три, два, раз... Ліліт Боксер вб'є всіх нас... хм... ахаха!.. ха... хаха... ха... мммм... ммм... м... хах...
І тоді ми всі помремо... нас чекає смерть... смерть від Ліліт... смерть від її руки... від її кастета... від металевих шипів... від шипів... від Ліліт... Ліліт... Ліліт... хах... пам-па-пам... від Ліліт... м-м-м-м... від її руки... від Ліліт...