Харківські історії 

Трамвай.
Сонце ранком осяяло місто. Зазирнуло у кожне вікно Салтівського, Новобаварського, Київського району. Пролилось на Сумську вулицю. Відкрило ролети кав’ярень.Кленове листя ворушиться від ранкового вітерцю. Таксисти протирають стомлені очі. Пахне кавою і брусчаткою.
У трамвайному депо кожен на своєму місці. Майстер у промасляному переднику підкручує деталі, налагоджуючи роботу металевого друга. Запах масла, металу, фарби. Ось-ось почнеться зміна. 
Трамвай завівся. Брязкотить, дзижчить, стукає. Водій опускає ричаг і він повільно починає рушати. Пустий, поспішає на зупинку, де його вже чекають. 
Скільки історій він може розповісти тим, хто вміє слухати. 
У кожного трамваю є свій номер і шлях, по якому він проїжджає.Кожне місце, прекрасне по-своєму. У кожного місця є свій час. 
Полтавський Шлях виглядає дуже гарним на сході і заході сонця. Це місце старовинне і овіяне історією. Наче початок всього. Є місця, які дуже красиві взимку, і які неймовірні влітку. Закуточки у яких гарно у дощову погоду і колії де кожен любить дивитись у стареньке віконце, уявляючи себе героєм фільму чи повісті.
Скільки людей побувало у ньому, важко уявити.
Він знає місця молодості, перших поцілунків, тяжких втрат, нових дій, радості, спілкування і усамітнення.
Двері відчинились і у двері ввійшла гарна жінка. Роки намалювали на ній прекрасні лінії тонкості і жіночності. Вона сіла на своє улюблене місце. Другий ряд, права сторона-місце біля вікна. 
Дивно і згадати, скільки разів, вона сиділа тут. Сонце на мить засліпило очі через скло.
За поворотом гарна сіра будівля у історичному центрі міста. Чепурна. На перших поверхах маленькі крамнички. Квіти й кава. 
Трамвай продовжував повільно їхати. Суботній ранок. Людей не багато.Ця маленька подорож була за спогадами.
І боляче і тепло водночас.Ще дві хвилини і буде її зупинка. Вона вийшла а приємний аромат парфумів залишився у вагоні.
Ввечері всі виглядають інакше.Стомлені тягнуться після робочого дня додому. Закутані у депресію , апатію і сум, безліч людей поспішає, квапиться не зупиняючись і не озираючись навкруги.
Взимку так гарно падав лапатий сніг. Вечоріло. Ввімкнулись перші ліхтарики.
Небо стало темніти, та ніч ще не розфарбувала його у темні кольори.
Повітря було теплим і свіжим водночас.
Вивіски стали мерехтіти різнокольоровими вогнями, запрошуючи завітати до цих місьц. І небо впало на місто. Легкі сніжинки повільно падали із неба на землю.Так гарно стало довкола. Снігом заліпило все довкола. Шапки дітей, гілки дерев, горобці стали схожими на великі пухнасті кульки, сірий кіт біжав до під’їзду щоб сховатись від негоди. Сипало рясно, не спиняючись. По трасі мчали авто. Наш трамвай продовжував відстукувати свій шлях.Двері відчинялись і на зупинках заходили сніжні люди. З ніг до голови у білому, пухкому покривалі. Яка красива мить. Трамвай її запам’ятає. 
Через деякий час, настав день сонячний. Літо. Був вечір. І трамвай віз людей до набережної .Там стояли шатри і смачно пахло стріт-фудом. Всі гомоніли і раділи живому спілкуванню. Десь не далеко грав самотній саксофон. Як же гарно.
Тисячи ліхтариків сьогодні осяяли місто із середини. Стільки пар. Трамвай пам’ятає, самі їх побачення. Він проїжджаючи повз- помічав кожного.Він помічав і одинокі розбиті серця. Скільки раз, для них він залишав найзатишніше місце у вагоні. Воно наче чекало на нього чи на неї. Якби у ті моменти більшість змогла помітити які чудові картини за вікном він показував. Наче старовинний друг, розповідаючи смішні історії , втішаючи, даруючи нову надію, даючи шанс на розуміння і головне-слухаючи співрозмовника серцем.
Він такий. Інакшим бути не вміє.
Кожен сприймає його по-різному. Бачить його через свою призму відчуттів. Та він не ображається. 
Він часто шукає , з ким погомоніти.
Дворові коти ввечері розповідають йому всі новини які стались за день у їх мікрорайонах. Тут „The Times” міг би взяти майстер клас по красі подавання гарячих новин і інформації від першоджерел .
Всі дні наповнені сенсом. 
Пізно ввечері, стомлений, трамвай приїде у своє депо. Вимкнуть світло, заглохне мотор. Будуть інші звуки.
Влітку, він чує цвіркунів, вони потріскують у траві, розмовляючи один-з-одним. Восени, часто вітер б’є по стелі, взимку ніч темна і довга, він буває замерзає.
Ранком все починається знову. Ранок-час починань. Трамвай радісно зустрічає своїх машиністів. 
Харків чекає, місто не спить, тож час до роботи, стільки справ на сьогодні.
Запахло маслом. Відкрились залізні двері. Сонце осяяло світ.
Трамвай поїхав своїм шляхом, повільно стукаючи на рельсах маленькими колесами.