АЛЧЕВСЬКА ХРИСТИНА Збірка "Пісня життя" _____________________________________________ ДО ХЛЕБОРОБКИ Коли б не наш народ убогий, Що серцю вістку подає, Коли б не ти, моя селянко, І слово теплее твоє, Я занедбала б милу ліру І більш не стала вже співать: У «друзів» стратила я віру, Не хочу їх своїми звать, Не хочу жити їх думками, У клітці з золота гулять — Бо краще думці з мужиками, З тобою, сестро, розмовлять, Ніж у «освічених» прохати Розмов сердечних, не лихих, Ніж сонце кликати й зітхати, Кричать про нього до глухих; І тільки згодом вже дізнатись, Що ти надармо це робив, Що міг борців не дожидатись І серце в битві сам розбив! * * * ДО СОНЦЯ До сонця тягнуться рослини Й невільник з темної тюрми. І тільки ти не йдеш до світла, Народе, стогнучий в ярмі... Прокинься, велетне байдужий, І серцем неба дорівняй, Ти будеш вільний, славний, дужий І зашумиш, як рідний гай! Твої пісні, пройняті сонцем, У ясну далеч полетять, Широкі й вільні, повні щастя, В нових просторах забринять; І весь палкий, золототканий Із прірви сну і забуття Ти встанеш, краю мій коханий, До мрій і кращого життя!.. * * * ГОЛОС ЖИТТЯ І знову теплінь, як раніше, І гріє сонце, й вітер спить, І до життя любов’ю дише Розкішний гай, що весь тремтить; Далеко всі турботи світа, Затихли пориви смутні, Розкрилось серце для привіта, Повстали думи у огні... О, як востаннє листя сяє! О, як шепоче осінь та... Се — ніби юність промовляє, Се — мрія серця золота: «Живи! люби! кохай Вкраїну! Поверне кращая доба... В краю не буде смерті й тліну, Не смерть міцна, а боротьба!» * * * НА ЧУЖИНІ Шумують хвилі, сонце сяє, І море радісно біжить І гомонить... Чудовий краю, В тобі б співати й вільно жить! Синіють гори, хмари в’ються, Шле усміх небо до землі, А вітерці — в гіллі сміються, І чайки тонуть в синій млі... Се ти, країно, за якою Тужила так душа моя, З твоєю піснею палкою, Що сонцем райдужним сія! Се ти, се ти!.. Але чому Я співи згадую колишні, І ось при спомині цьому Для мене в’януть квіти пишні, Марніють барви ясні дня, Рожеві хмари сутеніють, І пісня смутку заміня Усі думки, що в щасті мліють! Се миле, вбоге і смутне Життя я бачу України, Вона привіт мені свій шле В оці щасливії країни... Туди, туди вернусь я знов, Щоб з нею буть і там страждати, Геть море, сонце і любов, Я йду для неї працювати!.. * * * СМЕРТЬ ЧАЙКИ Упала чайка із блакиті, І сіра курява землі Запорошила білі крила... А море тиша ніжна крила, Й сіяло сонце в ясній млі... Чом жити чайці не судилось? В ній мрія красная цвіла... В долині море гра сумнівів, І барвам ніжних душ і співів Немає місця серед зла. Забудуть чайку полохливу І юні сни, і рій пісень, Вона, як зайва, умирає, І там, де море вільне грає, Повік сміятиметься день. * * * ЧОМУ Я бачу, що весна цвіте, Що розцвітають в полі квіти, Ой чом же сонце золоте Душі народа не засвітить? Я бачу ясную блакить, І сяйво неба, й море світла, Ой чом же доля сих країн І досі пишно не розквітла? Я чую пісню солов’їв, Цей спів надією пройнятий, Ой чом же голос сих країв Мовчить і досі, як заклятий?! * * * ЛЮБИ ЖИТТЯ Люби життя: в нім є краса, Хоч люди й журяться похилі, Хоч горе бачать небеса І тане мрія в небосхилі... Люби життя за боротьбу, Люби його у громі бурі, Люби відродження добу І хмари гніву, й роки хмурні! Люби надії золоті, І ясну ніжність вечорову, Та пісню нені колискову, І хати вбогі та прості, І люд без сонця і знаття, І край без радощів життя! * * *