Бен Степан _____________________________________________ Беру оберемок проміння Жовто-пухкої кульбаби, Стелю і лягаю. Коло мене коса, Молоток і мантачка. Бриль золотий захищає від спеки… А в небі лелеки. Далеко-далеко Якісь невідомі лани І високі намети… Хороше бути ліриком степу, Молодим косарем І поетом! 1926 * * * О хутори! Пронизані полинною печаллю У згусток золотих і синіх вечорів. Хто вип’є сон і сум ваш давній І вийде сам із цих задимлених дворів? О хутори! Пливуть, шумлять і віють весни, І ранки сплескують крилом. І сонце кільчиться у плесах, А сонце птицею в село… О хутори! Пронизані полинною печаллю У згустках золотих і синіх вечорів. Хто вип’є сон і сум ваш давній І вийде сам із цих задимлених дворів? О хутори! 1926 * * * ПОЛЬОВА ЗУСТРІЧ Глянула… Таким гарячим золотим рум’янцем Зацвіли щоки, Заблищав серп коло пояса. Пригадую: На його блискучій поверхні Коливались дві веселі сині волошки. 1924 * * * Уже дзвенять і ніжно врунять, Шумлять березові гаї. А журавлі летять і струнять, Пливуть у вишині. Глибоке небо синє-синє. В тонкім мереживі гілля. Хмарки, неначе ластовиння Чи перламутрова луска. І кожне серце, ніби брунька, Рожевим кільчиться листком… А журавлі летять і струнять, Пливуть понад селом. 1929 * * * ЧИ НЕ СНІГ Підв’язала осінь китиці червоні, сіла на коня. Прощавайте, села! Блиснули в тумані зіркою підкови, малиновим дзвоном розляглась луна. І, немов той вітер, за гаями-бором вершник золотий, чи не сніг у хмарах? Брязнули морозом ковані остроги — будуть на Покрову од зими листи. 1926 * * *