ЧУПРИНКА ГРИГОРІЙ Збірка "Сон-Трава" _____________________________________________ ЧИСТІ ДУШІ І Найдрібніший атом Вкрай прибитого народу Зможе бути вільним братом Бурі, моря, небозводу, Як з високої жаги Розгадає всю природу І пізнає дивну вроду Навкруги. II До святої брами Прийдуть чисті, вільні люди, Що були проводирями Для сліпих братів повсюди, Що в морях одкрили брод, Що без жаху, без зануди Підставляли сміло груди За народ. * * * ГОРДІСТЬ СПІВЦЯ Білі руки мармурові, Карі очі, чорні брови Кличуть дух мій в світлий рай... О, не стій передо мною Світлосяйною маною, Рук до неба не здіймай! Чуєш? Бачиш? — я збираю До свого земного раю Болі й страдницьке життя; Мук забути я не можу, Я люблю їх і тривожу: В їх горить душа моя! В ніжні співи тонколірні, В звуки серця неймовірні Все, що маю, я вкладу, Доки з криком перемоги Вдовж кривавої дороги До побіди не прийду. Так! Не стій передо мною Світлосяйною маною, Щастям-раєм не мани — Не оддам я за кохання Море муки і страждання, Де топлю найкращі сни!.. * * * З ВІКНА Зимовий етюд Мов пушинки, Порошинки, На покрівлі, На будівлі Ніжно падають сніжинки, Так легенько Б’ються, б’ються, Так тихенько В’ються, в’ються В сніговій молочній млі, Мов не хочуть пригорнутись, Мов бояться доторкнутись До змертвілої землі — Там, де квіти, Первоцвіти, Де лілеї, Орхідеї В світосяйнім колориті Пишно, ніжно Розвивались, Дивовижно Розцвітались Під одчиненим вікном, Там сніжинки, Порошинки Обгорнули всі билинки Сріблом витканим рядном. * * * ГРІХ Хвилі струнної музики. П’яний чад. Пахучий дим. Хтось прекрасний, хтось великий Б’є по струнам золотим. Струни плачуть і регочуть, Гаєм, степом гомонять, Серце змучене лоскочуть, Душу радістю п’янять. Стукіт. Грюкіт. Галас дикий. Все змішалося в танку. Хтось прекрасний, хтось великий Серце рве собі в шинку. Рве весіллям, божевіллям, Тоне в синьому чаду, Шумом, димом, п’яним зіллям Труїть силу молоду. Регіт смерті. Білі зуби. Лине в душу синій дим. Чорний вихор самозгуби Віє шалом степовим. З болем, з кров’ю рвуться крики! Взяв смертельну ноту сміх. Хтось прекрасний, хтось великий Проявив могутній гріх... * * * САМОТНІСТЬ Зірко моя! Скручений, змучений Виром життя, Я не спочину в коханні, Всіх моїх ран не загоїть сім’я В тихім буденнім єднанні. Вік в самоті, Зморений, зборений, В праці святій Я залишуся в безсиллі, Сам поховаю я сни золоті В ранній юнацькій могилі. * * * СЕРЕД БУРІ В шумі буряного співу, В безупиннім вільнім льоті, Повний сили, повний гніву, Вітер хвилю білогриву Збив в морськім водовороті. В чорториях серед шалу Хвиля в ямі закрутилась І, немов набравшись палу, Злому вітру на поталу В далеч буряну пустилась. Вітер море рве і крає, Свище в скелях бурунами, А далеко ходить, грає, В буйній силі виступає Хвиля, злившись з валунами. * * * СОН-ТРАВА Я дістану, я зірву В вечір тихий Без поміхи Дивне зілля самовтіхи — Таємничу Сон-Траву. Од бурхливого життя, Од тремтіння, Од горіння В світлих чарах ворожіння Перейду я в небуття. Я свавільно погашу Гострі болі, Глум недолі І в туманах на роздоллі Всі шукання залишу. Я бажаю смерті — сну, Переходу В світлу вроду, В сині шати небозводу, В далеч, зорями рясну. Я дістану, я зірву В вечір тихий Без поміхи Дивне зілля самовтіхи — Таємничу Сон-Траву. * * * ОДГУК На журбу, на нудьгу, на болючий секрет На зітхання грудей білосніжних Одгукнеться, мов брат, твій печальник поет Передзвонами струн своїх ніжних. В кожну душу чужу, в кожне серце чуже Він сльозинки твої розкидає; Він всі муки твої для людей збереже І в журбі солов’єм заридає!.. * * * ФАНТАСТИКА Будуть духи крильми віять, Віять, віять і зникать, Буду думать, буду мріять, Чари щастя викликать, Дивну постать, миле личко... О, скоріше, нічко, нічко, Покривай весь мир плащем, Щоб горіли в небі зорі, Щоб летіли метеори Огнеріжучим дощем. Вся в тонких, палких уявах, Я до ліжка припаду, В світлих образах яскравих, В поетичному чаду Вся розтану, вся зомлію, Серце чарами обвію, В сон життя перетворю І примарами кохання Розрішу палкі питання, Вся спалахну і згорю... Свято серця, свято тіла Не оддам я для ганьби. Як би довго не тремтіла Буйним палом боротьби. Не при світлі, не в турботі, В снах, в уявах та в дрімоті Виллю пал я із грудей, А назустріч сонцю й ранку Вийду млявою з устанку До живих... нудних людей. * * * ЧОРНОМОРСЬКА БАЛЯДА В час шумливого прибою Коло гострих чорних скель Виступають, мов до бою, Скуті лицарі юрбою Із німих морських осель. Трупи просять оборони, Скаженіють і ревуть, Шлють за хвилями прокльони І зливають з ними дзвони Од своїх залізних пут. А далеко, непомітно Утікаючи од скель, Полохливо і самітно, Чорним привидом безслідно Вдалеч лине корабель. Крик розносять буйні хвилі, Гучно стогнуть козаки: Де ви, де ви, легкокрилі, Непобідні в буйній силі, Запорозькі байдаки? Хай загине хоч в Босфорі Той ворожий корабель, Що, тікаючи на морі, Всіх нас, скутих на просторі, Кинув з ляку коло скель. Скуті трупи стогнуть, просять, Кличуть помсту з берегів, Хвилі злякано голосять І немов зо дна виносять Рій страшний для ворогів. Рвуться, грають буйні хвилі, Б’ються з морем козаки,— Легкодонні, легкокрилі До Босфору в буйній силі, Вихрем линуть байдаки. * * * ПОДЗВІННЯ І Перебійні, Мелодійні Стогнуть дзвони на дзвіниці, Дробом болі вибивають, Сумно жалі виливають, Віють крильми, наче птиці, Птиці смерті-таємниці, І літають, І ридають, Журно в душі западають Мелодійним, Безнадійним Смертним дзвоном похорон. II Люди, люди! Я не з вами, Блиск життя мого погас, Труп, оточений квітками, Віє холодом на вас. Я в надземних світлих чарах Чую згуки райських труб, А на марах, тут на марах Мій безмовний блідий труп. Труп — мій образ нерозгадний, Злої долі рішенець, Труп холодний, безвідрадний — Мій і ваш земний кінець. III Із дзвіниці З міді, з криці Рвуться дзвони, Смертні тони Нерозривні, Переливні, Линуть, линуть далі й далі, Ллються, плачуть, дзвонять воєм, Мов забуті муки-жалі Виливають, Вибивають Перебоєм. IV Тихо мари сколихнулись, Ряд свічок навкруг потух... Всі живії зворухнулись І зв’язали з трупом рух. В’ється ладан похоронний, І до дзвонів в унісон Прилучився однотонний Співом-стогоном канон. V Тони-ритми, Ніби в пітьмі, Так жахливо, Так тужливо, Так розмірено ідуть, Смертну тугу виливають, Кроки смерті одбивають, І ридають, і гудуть. VI Тихше! Стали!.. Подих ями, Подих вогкості і мли. Де ви, думи, де ви, драми, Що з подзвінням одгули? Вогко. Темно. Зникли люди... Ні подзвіння, ні квіток. Глухо сиплеться на груди Град каміння і грудок. Серце, змучене в одчаю, Пережившеє пожар, Шле всім людям «вибачаю» Із могили і з-за хмар; VII Шле їм дзвонами природи, Всіми подихами вроди, Шелестінням вітерків, Вільним льотом, Перекотом Хмарок радісних рядків, Передзвінням, Плюскотінням Опалевих, Кришталевих, Вільних, чистих І перлистих Лісових струмків. * * * НІ СЛОВА! Постій! Ні слова про кохання! Душа поранена не хоче Будить палкого поривання В обіймах темряви і ночі. Коли не гріє сонце ясне, Коли не світять ясні зорі — Нащо чуття короткочасне Отруйно лити в душі хворі? Мовчи! Ні слова про минуле, Про все, що з серця виливалось! Тепер тривожно серце чуле Питанням іншим схвилювалось; Таким страшним, таким таємним, Таким настирливим питанням! Іди ж, не руш мене нікчемним, Давно провіреним коханням! * * * ПЕРЕМОГА Як спалахне серце кволе Палом страчених надій, Я прийду до тебе, доле, На страшне криваве поле, На останній смертний бій. Все одно я маю рану, Рану смертного жалю, Так на бій я сміло стану, Гучно висловлю догану, Хоч тебе і не зломлю. Я не гнусь, мов раб, під гнітом, Доле, мачухо лиха, Знай — з тобою, з цілим світом Я поб’юсь з лицем одкритим Проти злості і гріха. Смерті в очі я загляну, Жах могильний я стерплю, Все одно я маю рану Нестерпучу, нездолану, Рану смертного жалю. * * * В ЦАРСТВІ ВИСОТ Я, мов дух, в самоті В чарівній висоті, В невимовно-чудовому мирі, Де горять, Миготять Зорі — свічі святі В голубому ефірі,— Красоті помолюсь І заллюсь, Розіллюсь В передзвонах та царственій лірі * * * ЕОЛ Дзвоне, дзвоне, тихо дзвоне Вільний, мрійний, тихий дзвін, В світлі, в вітрі, в небі тоне, Спів розносе І голосе. Хто се, хто се Дзвони носе, Хто се він? Знаю, знаю, ти, Еоле, Звуків-дзвонів ллєш бурун, Ніжно вабиш гай і поле Ввільнім співі, Ніби в гніві, Дзвін вабливий, Дзвін рухливий Ллєш із струн. * * * БУРЯ Буря крильми розмахнула, Розпустивши білий пух, Димом-порохом дмухнула, Мов криштальна, біла, біла, Все розбила, Роздробила В різнобічний, Хаотичний, Перебіжний сніжний рух. Буря рветься в буйнім шалі, Вкривши снігом все навкруг, Ширше, ширше, далі й далі, Все колишнє рве і нище, Грізно свище, Щоб скоріше Віяв творчий, Смертоборчий, Новосильний вільний дух. * * * ОСТАННІЙ ЗВУК МОЄЇ ЛІРИ... Останній звук моєї ліри Не буде криком безпорадним, Не буде стогоном зневіри, А гімном радісно-принадним Того співця, що лине в ирій Перед морозом повновладним. Той звук лишить благословіння Співцям весни, співцям прийдешнім, Пророкам вільного творіння, Серцям палким, умам безмежним, Що власним полум’ям горіння Освітять путь мерцям тутешнім. * * * ЗАБУТТЯ Хаос, гуркіт невгомонний... Цить! Морок тихий, морок сонний Нас обхопе вмить. Після дня нехай наплине Мла; Люд, втомившись, одпочине Од добра і зла. Зникнуть всі передчування В сні. І нудні переживання, І сумні пісні... * * *