Гадзінський Володимир
_____________________________________________

ТИ ВЖЕ НЕ ПЛАЧЕШ

...Ти вже не плачеш, підскубана Музо?
Не стало вже сліз... Є життя — болото...
О, скільки ж падлюк сміється в кулак,
А їх не бачить Наркомюста око.

...Слова безнадійні, а життя — проспект...
Вірш не громотворчий, а буття — проблема.
І скільки ж ще раз на слова поета
Звалиться «порядку» сліпа анатема.

...Кохання волі й соціальні шуми, —
Черепашим кроком йде вперед робочий —
Гасло економії, і якраз навколо
Шкурницьке хамство осліплює очі.

...Строфи декадентські та стиль ні до чого —
Вершки пізнання та шукання шал.
Ах, коли зміниться хоч на бельетаж
Наш китайсько-дикий культури підвал?! —
23. V. 1926 р.
*  *  *
І ЗАРАЗ СМІЮСЯ

...Хто ж в серце мені застромив
Курарою вкритий штилет?
Хто це передо мною і каже:
«Ні кроку вперед»?

...Хто ж загнав мене у заулок,
Далеко від стихії життя?
Хто це так дико сміється —
Я, — не я той колишній, не я.

...Грім дорогу мені перерізав,
Мотузи заплутали ноги, —
Гей, не вийте, не вийте, шакали,
З розмитої кров’ю дороги.

...Хоч шлях у житті так розмитий,
Хоч зв’язаний я у заулку,
Мій мозок дорогу ще знає
Й не піде прохати притулку.

...Не раз я боровся в житті,
Не вбили бомби, шрапнелі.
Сміявся, як гази кусали
Мою австрійську шинелю.

...І зараз сміюся з блокади,
З заулка, і з пут на ногах, —
Мій мозок ясний і чує
Міць у своїх кулаках.
1. ІІІ. 1926.
*  *  *
НАШИМ ПОЕТАМ

...Що вже не набридло всім нашим поетам
Писать про Марію, душу, «мені сниться»...
Про це вже на стріхах горобці співають,
А їх ще тягне старовина ця.

...Про це вже співали всі барди землі,
У всіх країнах, на всіх тонах мови,
Вже боком лізе і оте ридання,
Усі ці спазми та болі любови.

...Скиглить перестаньте в час весни людства!
О, краще плюнуть на своє життя,
Ніж прастарим стилем, в формі допотопній
Показувать гордо: «Бачите, ось я».

...Наш вік єдиний! Такого не було
Ніде, ніколи. А ви — старі тони
Передаєте, неначе захриплі
Розбито-хворі, мертві грамофони.

...Нова наша ера! І ритми нові
Повинні бути. Що їх ще не було.
А ви про Марію, Іну та кохання,
Нємовби це тільки ваші нерви гнуло.

...О, киньте ті штуки, сучасні мінстрелі!
Не про кохання й болі вам співать...
Вам треба душу сучасної ери
У всій її моці в віршах передать.
14. VI. 1926
*  *  *
ПОРОГИ

...Не реве Дніпро, не гудять пороги,
Над ними шаліє онови бурун,
І тиснуть на них могутні, як криги,
Сучасности громи, змагання та шум.

...О Дніпре! Віджив Ти невинности час!
Весна минула, йде зрілости вік, —
І по дорозі вбиває все кволе,
Усіх нездарів, слабих і калік.

...Дніпро гнівливо міняє свій біг,
Піщані лави пре вперед, назад,
Йому набридло сотнями століть
Плисти на одвічний, старомодний лад.

...Йому нестерпно протягом віків
Без глузду гризти порогів граніт,
Він не хоче більше через жарт природи
Піною над ними безплодно гривить.

...Дніпро хоче праці. Він питає гнівно:
«Довго ще буду в цей великий час
Плисти, як раньше, без того, щоб світлом
Електростану замінити гас?!»

...Дніпро гнівливий. Чує: тьма проектів,
Плани, наради, а нема моторів,
Усе так тягнеться у безконечність,
А він — роздертий скелями порогів.

...Гадає мовчки: «Як це може бути?
Несеться стихія визволених сил,
Перебудова, війни, кров героїв,
А я пливу так, як віками плив».

...Спінилися хвилі чорних бров завзяттям.
Бунт поміж ними, грізний ураган,
І чути голос від степів Херсона
Аж до Полісся: «Дай Електростан!»

...Не реве Дніпро, не гудять пороги,
Над ними шаліє онови бурун.
І тиснуть на них могутні, як криги,
Сучасности громи, змагання та шум.
19. VII. 1926.
*  *  *