Муха й бджола _______________ Весною Муха-ледащиця Майнула у садок На ряст, на квіти подивиться, Почуть Зозулин голосок. От примостилась на красолі Та й думає про те, Що як то гарно жить на волі, Коли усе цвіте. Сидить, спесиво поглядає, Що робиться в садку; Вітрець тихесенько гойдає, Мов панночку яку... Побачила Бджола близенько: — Добридень! — каже їй. — Оддиш хоч трохи, моя ненько, Сідай отут мерщій. — Та ніколи мені сидіти, — Одвітує Бджола, — Вже час до пасіки летіти: Далеко від села. — Яка погана, — Муха каже, — На світі доленька твоя: Раненько встане, пізно ляже... Мені б отак — змарніла б я, За тиждень би головоньку схилила. Моє життя, голубко мила, — Талан як слід: Чи де бенкет, чи де обід Або весіллячко, родини, — Такої гарної години Ніколи не втеряю я: І їм, і ласую доволі, — Не те що клопоти у полі І праця бідная твоя! – На річ таку Бджола сказала: — Нехай воно і так; Та тільки он що я чувала, Що Муху зневажає всяк, Що де ти не поткнешся Або до страви доторкнешся, — Тебе ганяють скрізь: Непрохана не лізь. — Стару новинку, — каже Муха, — Десь довелось тобі почуть!.. Запевне, дурень дурня слуха... Велике діло — проженуть! Не можна в двері — я в кватирку Або пролізу в іншу дірку – І зась усім! Нехай ся байка мухам буде, Щоб не сказали часом люде, Що надокучив їм.