В хатi яку хвилину нема нiкого; входе Невiдомий.

Невiдомий. Нiкого нема… Охо-хо-х! Трудно теперечки жить на свiтi. А через чево i трудно? Через того, що багато розумних понаставало… Усi торгують, а покупателi только глазами купують, i торговлi нема - один убиток. Так я сiбє видумал новую комерцiю: хорошiй будет гендель, єжелi удастся… Попробуєм!..

Роман i Невiдомий.

Невiдомий. Здрастуйте вам.

Роман. Здоров.

Невiдомий. Це хата Герасима Никодимовича Калитки?

Роман. Це.

Невiдомий. А де ж сам хазяїн?

Роман. Вони в город поїхали, сьогодня повиннi буть назад.

Невiдомий. Я з ним вiдался, i он сказал, щоб я приїхав.

Роман. Може, й вони через годину будуть.

Тi ж i Копач.

Копач. Ура! Тепер суд гласний, накриває жидкiв часний! Хе-хе-хе!

Невiдомий. А ви разлi часний? Не похоже.

Копач. Не та рожа? Ха-ха-ха!

Невiдомий. Прощайте! Я навiдаюся опiсля, бо у мене є дiло до Смоквинова. (Пiшов.)

Копач i Роман.

Копач. Ха-ха-ха! Заметь-це пройдисвiт! Я їх багато бачив, у мене опит i практiка. Я на них насмотрелся… Командовал зводом, так пров'янт i фураж часто получав, знаю їх, да i они меня знають! Тепер лiт трiдцать в одставкє, по свiту вольно я хожу i в очi смiливо усiм гляжу… Стихи… Ха-ха-ха! А батько купчу й досi ще не совершив?

Роман. Ще в городi.

Копач. Хотiв поздравити його з прiобрєтєнiем зємєль-кi… А Прасковєя Iвановна?..

Роман. У попа.

Копач. Так! Торiчелiєва пустота… Хе-хе-хе! Ти цього не знаєш - це з фiзiкi. В такiм разi - адiо! К обiду я прийду. (Пiшов.)

Роман, потiм Мотря.

Роман. Наче i розумний, а дурний. Тридцять лiт шукає кладiв i голий став як бубон, бо все на кладах, кажуть, прокопав… I все вiн зна - тiлько нiчого не робе. (Iде до дверей i гука.) Мотре, та йди-бо сюди!

Мотря за дверима: "Чого там? Нема менi часу".

Роман. Та нам, мабуть, не буде часу i вмерти. Iди-бо! Зашиєш менi сорочку, геть розпанахав рукав, а мати десь пiшли. Хочеться менi з Мотрею побалакать, то нема за чим у хату йти, так я нарошне розiрвав рукав.

Входе Мотря.

Заший. (Показує.)

Мотря. Де це ти так розпанахав? Роман. Зачепився за вила.

Мотря зашива, Роман її цiлує.

Мотря (б'є його кулаком). А це що? А тпруськи!

Роман. Хiба не можна? Ми ж восени поженимось, чула? Що батько казав?

Мотря. То тодi i цiлуваться будемо, а тепер зась! Може, ще батько шуткував, а ти вже н губи розпустив.

Роман. Нi, це не шутки. I мати казала, i батько казав, що кращої невiстки не треба.

Мотря. Уже зашила. Iди собi, я не маю часу теревенi править, та он вже батько приїхали.

Роман. Батько? Справдi.

Мотря вибiга.

Герасим i Роман.

Герасим. А ви чого тут збiглись, роботи нема, чи що?

Роман. Та я розiрвав рукав… Мотря зашила.

Герасим. А мати ж де?

Роман. Пiшли до попа…

Герасим. Знайшла празник. Iди ж до роботи, бо там роти пороззявляють та й стоятимуть. Нехай коней розпряжуть, а збрую зараз однеси в комору, щоб якої ремiняки не порiзали на батоги.

Роман. Добре. Тут жид якийсь питав вас i Копач. (Вийшов.)

Герасим (один). Жид-то дiло, а Копач-морока. Ху! Слава богу, справився з дiлами: совершив купчу, i земельки прибавилось. I бумага зелена, мов земля, укритая рястом!.. Ох земелько, свята земелько, божа ти дочечко! Як радiсно тебе загрiбати докупи, в однi руки… Приобрiтав би тебе без лiку. Легко по своїй власнiй землi ходить. Глянеш оком навколо - усе твоє: там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленiла вже пшениця i колосується жито; i все то грошi, грошi, грошi… Кусочками, шматочками купував, а вже i у мене набралося: тепер маю двiстi десятин - шматочок кругленький! Але що ж це за шматочок! Он у Жолудя шматочок - так-так, - однiєї шпанки ходить дванадцять тисяч, чотири чи п'ять гуртiв випасається скоту. Та що? Свиней одних, мабуть, з тисяча, бо то ж зимою тiлько бiля свиней шiсть чоловiка день при днi працює!.. I яким побитом Жолудь достав таку силу грошей - не зрозумiю… Я сам пам'ятаю, як Жолудь купував баранцiв, сам їх рiзав, торгував мнясом у рiзницях, а тепер - багатир. Де ж воно набралося? Не iначе, як нечистим путьом! Тут недоїдаєш, недопиваєш, день при днi працюєш, жiнка з дiжi рук не виймає - i тiлько ж всього-на-всього двiстi десятин, а то ж, мабуть, i в десять тисяч не вбереш. Не спиться менi, не їсться менi… Пiд боком живе панок Смоквинов, мотається i туди й сюди, заложив i перезаложив, - видко, що замотався: от-от продасть або й продадуть землю… Ай, кусочок же, двiстi п'ятдесят десятин, земля не перепахана, ставок рибний, i поруч з моєю, межа з межею. Що ж, копиталу не хватає… Маю п'ять тисяч, а ще треба не багато, не мало - п'ятнадцять тисяч! Де ти їх вiзьмеш? Прямо, як iржа, точить мене ця думка! Де їх взять?.. Де?.. Хiба послухать жидка, пiти на одчай, купить за п'ять тисяч сто тисяч фальшивих i розпускать їх помаленьку: то робiтникам, то воли купувать на ярмарках… Мужик не дуже-то шурупає в грошах, йому як розмальована бумажка, то й грошi. Страшно тiлько, щоб не влопатись… Обiщав жид сьогодня привезти напоказ. Може, це вiн уже й заходив. Цiкаво дуже бачити фальшивi грошi.

Савка i Герасим.

Савка. Здрастуйте, куме! Добре, що я вас дома застав.

Герасим. А навiщо ж то я вам так пильно потрiбен?

Савка. Вiдгадайте! Шкода, не вiдгадаєте… Грошей позичте, куме! Карбованцiв з сотню, до Семена.

Герасим. Яж кажу, що так!.. Виходить: недовго думавши - давай! Хiба у мене банк, чи що?

Савка. Та до кого ж ти i вдаришся? Жид злупе такого проценту, що нiяк не викрутишся потiм.

Герасим. Хто ж тепер, куме, не лупить? Лупи та дай.

Савка. То вже лупiть краще ви, куме, та дайте.

Герасим. Нема! Хоч носа вiдкрути, то й десятки зайвої не витрусиш - всi вiддав за землю.

Герасим i Невiдомий.

Невiдомий. Здрастуйте вам!

Герасим. Здрастуй. (Набiк.) Той самий жид… аж мороз поза шкурою пiшов. Ну що?

Невiдомий (озирається). А нiчого…

Герасим. Принiс?

Невiдомий. Є.

Герасим (зiтхнув). Показуй.

Невiдомий (оглядається кругом, загляда у вiкно, потiм виймає грошi, все новi, несе до столу, розклада на столi). Теперечки пiзнавайте, почтенний, де тут фальшивi, а де на-стоящi?

Герасим (довго розгляда, придивляється на свiт). От так штука! От так штука! Не вгадаю! (Розгляда.) Не вгадаю!

Невiдомий (знову зазира у вiкно). I нiхто не вгадає. Я присягну на Бiблiю, що всякий прийме! Ето робота первий сорт. Ми не робимо такой дрянi, як другi… їх роблять у англичан, i англичанин їх возить, а я у нього? агентом.

Герасим. Ну й зробленi, ну й зробленi - прямо насто-ящi, i не кажи… Як двi каплi води, всi однаковi… руб - руб, три - три - однаковiсiнькi! Покажи ж, будь ласка, котра фальшива?

Невiдомий. Оце одна - руб, а це друга - три.

Герасим. Оцi-о? Оцi? Та ти давай менi таких грошей хоч лантух - прийму. Як же ти їх розбираєш?

Невiдомий. Ми?.. Ето секрет. Нащо вам усе знать? Товар нравиться - вiзьмiть, не нравиться - не берiть. Ми не йуждаємся в покупателях; ми їх розпустили i розпускаємо, може, мiлiон, i всi благодарять… Ви знаєте, теперечки етiх дєнєг скрiзь доволi, може, i у вас у кишенi єсть такi самi.

Герасим. Ну, так! Звiдкiля вони у мене вiзьмуться? Хiба дав хто, справдi? Ану, глянь. (Показує свої грошi.)

Невiдомий (розгляди). Как нема, коли є!.. От одна трьохрубльовая, от друга… Хе-хе-хе! Ето усе нашгей фабрикi.

Герасим. Свят, свят, свят! Та ти брешеш?

Невiдомий. Побей меня бог.

Герасим. Диво! От так штука! Оце, кажеш, фальшивi? Це я взяв вiд Жолудьова приказчика. Виходить, їх i у Жолудя доволi є… Он як люде багатiють. Я їх помiтю: надiрву краї… От тiлько одно менi дивно: чом же ти сам не торгуєш на цi грошi, а тiлько другим надiляєш?

Невiдомий. Ви все любопитнiчаєте. Ну, а отчего ви не продайоте фальшiвих дєнєг? Вiдiтє, у всякого своя комерцiя. У нас фабрiка на весь свет, другой такой фабрiкi нема; ми продайом тисячу за п'ятдесят рублей… Разлi ето не торговля, по-вашему? Ми заробляємо мiлiони, а люде в двадцять раз больше… Ну, а якби ми самi на етi дєньгi товари купували? Хто б тодi так дешево робив грошi?

Герасим. I то правда. (Розгляди, грошi.) Не надивуюсь! Настоящi, натуральнi! Помiтю й цi. (Надрива краї.)

Невiдомий. У нас порядок; фiрма почтенная, товар з Лондона прямо iдьот в кожаних мiшках; єжелi возьмете, то скажiть, скiлько вам нужно, - я буду телеграму пускать у Адессу, i англичанин сам вивезеть їх на нашу станцiю.

Герасим. Розпалилась до них моя душа… Сто тисяч вiзьму!

Невiдомий. Нехай вам бог помогає! А коли вивезти?

Герасим. Сьогодня у нас субота… У понедiлок можна?

Невiдомий. Можна, зачем не можна - усе можна!

Герасим. А цi двi бумажки ти дай менi, - може, я пробу зроблю: куплю на них що-небудь.

Невiдомий. Навiщо, коли у вас свої є… А между прочiм, вiзьмiть. Так у понєдєльнiк увечерi ви будете на вокзалi у тому мiсцi, де для мужчiн i для дам, - розумiєте?

Герасим. Розумiю.

Невiдомий. Прощайте. (Iде.) Дай вам бог з моєї легкої руки зробиться мiлiонером!

Герасим. Спасибi!..

Невiдомий виходить.

(Сам). Тепер коли б розмiнять фальшивi грошi в казначействi… Самому страшно, щоб не влопаться… Хiба кума взять у компаньйони? Що ж, коли вiн чорта не боявся, то не побоїться казначея, щоб розмiнять грошi. Кращого компаньйона, як кум, не знайти!

Входе Копач.

Герасим i Копач.

Герасим. От чортяка принесла цього бродягу! Пiв-обiда сам злопає i на перешкодi дiловi стане, треба його як-небудь вирядить.

Копач. Здоровенькi були! Як поживаєте, що поробляєте, кого виглядаєте? Хе-хе!

Герасим. Хоч голий, так веселий! Здрастуйте.

Копач. Поздравляю з прiобрєтєнiєм земелькi, дай бог еще столько прикупить… Безподобная у вас вода, зараз пив, i мiстечко у левадi бiля верби гарне. Отам би кашi наварить з таранькою та попоїсти по-чумацьки… Хе-хе-хе!

Герасим. Мабуть, голодний, бо змаху про кашу забалакав.

Копач. Хе! Я зразу все обняв оком! У вас новий забор i добре зроблений, - тiлько б ще треба по однiй дошцi дать, а то скотина буде закладать пiд лату голову, то позриває. Опит… Хе-хе-хе! Тiлько гляну, зараз бачу.

Герасим. Я й сам бачу, та грошей нема.

Копач. Так-так. Хе-хе-хе! Грошей нема, а земелька росте й росте! Люблю за предприїмчивость! Так, так, Никодимович! Скуповуйте помаленьку, скуповуйте! Єй-богу! Чого ви? Думаєте - шуткую? Якi тут шутки? Хазяйственний мужик - велике дiло! Ворушiться, ворушiться! Крутiть головою: купили у Борща, купуйте у Смоквинова, а там у Щербини. Пани горять, а мужички з пожару таскають… Це не пустяк! Ви як полагаете? Вони привикли омари там, шампанське - от грошики й ухнули, а там i iмєнiя ахнули! А ви - галушечки, картопельку, кулешик, чухоньку, та й то не щодня, а воно жирок i наростає… Гляньте навколо: Жолудь - десять тисяч десятин. Чобiт - п'ять тисяч десятин, Пузир - три тисячi; а тут i ви помаленьку та помаленьку прикуповуйте та прикуповуйте.

Герасим. Що там я купив, i балакать не варт.

Копач. Одразу ж не можна! Ви вiзьмiть прiмєр з свинi: от вона ходить на подвiр'ї худа, обдрипана, а закинули ви її в саж, стали харчi кращi давать - то вона помалу й отягнеться, а там i сало наростає, - так i ви… Опит - велiкоє дiло!

Герасим. Спасибi! То це ви мене з свинею рiвняєте?

Копач. Не в тiм рiч! Ви не обiжайтесь-це прiмєр. Ви не взирайте! Помалу, помалу i у вас сала набереться доволi, тодi порiвняєтесь з Чоботом, а може, i з Жолудьом… На все свiй час, своє врем'я. Не можна ж зразу, в тiм i прiмєр. Практiка, опитность - велiкоє дело. Вас вже не обманеш, ви всякого обманете, а це велiкоє дєло, коли не тебе за чуба держать, а ти других за чуба держиш. А ви як полагаете? Хе-хе-хе! Ви глянули кобилi в зуби i наскрiзь її бачите, - опит! Вiд того у вас лошата он якi. Ви не купите чорт батька зна чого? А воно i виходить, що скрiзь iде на користь. А то повидумували: ячмiнь-голак, а вiн родить не так; озимий - рiпак, а сiвач - дурак; пшениця - кримка, а в штанях дiрка; жито шампанське - баловство панське… Хе-хе-хе!

Герасим. Ох, Банавентура Бовтурович, все то добре, що ви кажете, тiлько речi вашi не грошi, за них земельки не купиш, а тут грошей, грошей, грошей треба. Ось пiд боком лежить земелька, а я слину ковтаю. Та яка земля? Неперепахана, ставок рибний, i з моєю межа з межею.

Копач. Потрошку, потрошку - пам'ятайте мiй прiмєр;

От ви б самi ставочок тут унизу викопали, рибу завели: лини, карасi… Нема краще, як м'ясо свинина, а риба линина. Хе-хе-хе!

Герасим. Викопаєм. Може, ви вже грошей знайшли, то позичили б на хазяйство?

Копач. I це дiло таке, що одразу не можна, - ще не наскочив! Я вам по секрету скажу: тут єсть один предмет… Нi, не буду говорить - я вас повезу, самi побачите. Це не пустяк, дiло важне; прiмєти такi, що не можна сумнiваться, - верьте!

Герасим. Ет! Ви тiлько хвалитесь… Тридцять лiт шукаєте грошей, а нiчогiсенько не знайшли.

Копач. Як не знайшов! А дерево окам'янiле ви не бачили? От поїдемо, я вам покажу, стоїть подивиться: пудiв, п'ять важить, всi листочки, всi вiти, так як напечатано! А ступку мiдну, червоної мiдi, тiлько товкач перебитий… А сковороду - отака сковорода… Запорозька, видко, жидкiв на нiй припiкали! Випитували, де грошi, а може, ковбаси пiджарювали… Предмети iнтереснi для науки; я їх одi-слав одному професоровi, забув, як фамiлiя, вiн кургани розкопує…

Герасим. Чортзна-що, аж нудно слухать!… Ви грошей давайте?..

Копач. Я чувствую, що аж тут моя судьба розрiшиться… Всякому своє - вiрте, що провiдєнiє недурно указало менi цей путь - будуть i грошi. Отодi зашумить Банавентура-копач!

Герасим. Що ж би ви зробили, якби грошi викопали?

Копач. Зараз би поїхав в Париж.

Герасим. Чого? Щуп оцей показувать… Та ви ж i балакать по-їхньому не вмiєте.

Копач. О, я їм скажу… Та все одно ви не зрозумiєте!

Герасим. Е, бачите, ви не вмiєте, та вже й круть-верть.

Копач. Не вмiю? Вiв ля Буланже, вiв ля Ельзас, аб-а Ельман! Оле куто ля фуршет!… Оле кашон, ля помдетер, вiв ля патрi!.. А що?

Герасим. Та хто його знає що! Чую тiлько, що не по-нашому лопочете.

Копач. В тiм сила! Ви собi думаєте, що це дурак який ходить?

Герасим. Та хто його знає.

Копач. То-то бо й є! А я мовчу i таки свого доб'юсь… а тодi i будете руками об поли бить… Хе-хе-хе! Наука, Нико-димович, наука! Можна пожалiть, що ви сина не вчили, а я б коло нього був позанявся, i вiн би знав французького язика не хуже мене, для того є самоучитель. Марго й другi книги.:

Герасим. Що там наука? Забавка дитяча! На бiса йому здалося отак лопотать язиком, як ви оце лопочете, хiба гиндикiв дражнить? Я придивився: як тiлько вчений, так i голодрабець: нi землi, нi грошей, i таки дурень дурнем - застав його коняку запрягать, то й не запряже, вiн зараз полiзе по книжках, по тих рiхметиках шукать, як це робиться.

Копач. Практики нема. А от я запряжу вам в яку хочете збрую: хоч в затяжний хомут, хоч у шори… Хе-хе-хе! А от втиори ви i не запряжете!

Герасим. Що нi, то нi. Я їх i не бачив, якi вони.

Копач. Хе-хе-хе! От бачите… i тут наука… Нi, ви протiв науки не iдiть! Без науки, без струменту, без опиту, куди не повернися, нiчого не зробиш. От i в службi: я був первин в цiлiй дивiзiї! Хто найкращий їздок? Копач! Хто хрунтовик? Копач! Хто службу зна, як своїх п'ять пальцiв? Копач! Хе-хе-хе! Мамiнькiни синки в картишки грають, на тройках роз'їжджають, а копач в караулi, за уставом сидить, всяку службу за них справляє; вiд того не то що, а й сама норовиста коняка, коли на неї сiдав копач, чула - в шенкелях чула - опит i науку i, як дитина, покiрно ходила перед фрунтом!.. Нi, ви, Никодимович, проти науки не йдiть.

Герасим. Вчений поки бога змалює, то чорта з'їсть. Та це все чортзна-що ми балакаєм; краще ви скажiть менi, чи не знаєте багатої дiвчини для мого Романа! Ви по свiту ходите, то повиннi знать, де є багатi дiвчата.

Копач. Знаю. Як не знать - знаю… От хоч би й у старшого Пузиря - двi дочки на возрастi. Я у них як дома.

Герасим. А скiльки Пузир дасть приданого за дочкою, грiшми? Як думаєте?

Копач. Не скажу. А тим часом спрос не бiда. А знаєте що? А ви кажiть: що? А от що! Поїдемо ми завтра з Романом до Пузирiв… Так, нiби поросят купувати, - у них завод добрий. Там кабани, прямо хоч лягай на спинi. Круп отакий… ребра крутi, нiжки коротенькi, як добре угодуєш, пудiв вiсiм сала! Вам таки треба парочку поросят таких купить. Свинi- грунт у хазяйствi: i сало, i ковбаси, i окороки - та й продать можна. Пузир продав двадцять годованих кабанiв i згрiб тисячу карбованцiв.

Герасим. Тисячу? Оце грунт, що грошi можна загрiбать, а окороки - то нiмецька вигадка.

Копач. Ой, не кажiть! Якби оце окорок, та горчиця, та горiлки чарку - як би ви смакували!

Герасим. Ви таки, мабуть, любите по-панськи: хоч не їсти, то побалакать про смачну їжу.

Копач. Не в тiм рiч! Заговорили за дiвчат, а звели на свиней. Що ви скажете на моє предложенiє їхать до Пузиря на оглядини?

Герасим. А що ж, з богом! Хiба коней наймать, чи що?

Копач. Жаль тiлько, що Роман французького язика не знає, а то ми б там з ним жукiв пускали - жеркотали б по-французькому. Хе-хе-хе! Це важний предмет.

Герасим. Та це чортзна-що! Ви ударяйте на грошi- грошi всьому голова.

Входе Роман.

Тi ж i Роман.

Роман. Здрастуйте вам ще раз.

Копач. Здоров, здоров, ле-козак.

Роман. Iдiть, тату, обiдать, ми вже пообiдали.

Копач. Ходiм, ходiм, а то я нагадав окороки та так розтривожив апетита, що аж слина котиться.

Герасим. Ну, ходiм, замiсть окорока - борщу та кашi попоїмо, а ти, сину, сходи до Московчука, нехай вiн тебе пiдстриже пiд польку.

Роман. Для чого?

Герасим. Тут таке дiло, сину: завтра недiля, то зберешся раненько, поїдеш з паном копачем до Пузирiв. Запряжеш пару сiрих жеребцiв у нового хвургона i сам одягнешся по-празниковому.

Роман. А чого ж я, тату, туди поїду?

Герасим. А ось чого: там є дiвчата, а вони люде багатi, то ми зашлем до них старостiв, так попереду треба, щоб Пузирi побачили тебе, а ти щоб побачив дiвчат. А щоб було тобi зручнiще поводиться, то ти удаси, нiби приїхав на завод купувать свинку i кнурця…

Роман. Та ви ж самi хотiли, щоб я женився на Мотрi.

Герасим. Тьфу на твої речi, дурноверхий! То я жартував, щоб вона старалась у роботi.

Роман. Гарнi жарти: ви жартували, а ми з Мотрею покохались.

Герасим. Чортзна-що балакаєш! Хазяйський син повинен шукать хазяйську дочку з приданим, а не наймичку.

Роман. Мотря така дiвка…

Герасим. Мотря не Пузирiвна, а Пузирiвна не Мотря.

Роман. Та нехай вона вам сказиться, та Пузирiвна, я її не знаю.

Герасим. Ой гляди! Може, чого накоїв з Мотрею? Тiлько прийдеться платить, то я тебе живого облуплю. Тепер такий свiт: сама в'язне, а потiм плати.

Роман. Нiчого я не зробив худого. I Мотря не з таких - вона дiвчина чесна.

Герасим. А грошей у неї багато є?

Роман. Де ж вони у неї вiзьмуться? Вона i без грошей до душi менi.

Герасим. До душi, та не до кишенi.

Роман. А ви думаєте, що у Пузирiв поживитесь грiшми?

Якраз! Так вiзьмемо, як наш зять взяв у нас: обiщали п'ять тисяч, а пiсля весiлля дали двi пари волiв, десяток овець, пару коней, фургона i двi корови.

Герасим. Обiцянка - цяцянка, а дурневi радiсть.

Роман. Та ще на придачу всi гуртом попобили зятя та й вирядили.

Герасим. А нас хiба не били? Били й нас.

Копач. Цiкаво. I зятя били? Я дещо чув, але мало чого люде не набрешуть. Ану, розкажи, будь ласка.

Герасим. Та що його слухать!

Тi ж i Клим.

Клим. А йдiть, хазяїн, дайте коням оброку.

Герасим. Зараз. Iди лиш вимаж збрую гарненько, то краще буде. (Виходе, за ним Клим.)

Копач. Поспiєш ще збрую вимазать, я тобi поможу, а ти розкажи тим часом, як тут було дiло на весiллi.

Роман. А як було? Так було: зараз сват Iван зчепився з батьком, щоб давали обiщане придане, а батько одмовили своєю поговоркою: обiцянка - цяцянка… Сват назвав батька мошенником, батько свата за бороду, а вiн батька; я кинувся оборонять батька, а сват Панас вчепився менi в чуба - саме отут на виску, я почав викручуваться, отак шкура з волоссям витягнулась, а я крутюсь, та до того крутився, поки добрий жмут чуба не зостався у свата Панаса в руках, а таки викрутився.

Копач. Викрутився?

Роман. Викрутився.

Копач. Молодець запорожець! Ну, i що ж потiм?

Роман. Тим часом у другiм кутку нашi мати зчепилися з свахою Горпиною i розчiпчилися; тут пiдступив зять наш, щоб розборонить, виходить, матiр i тещу, а дядько Олекса, не розбираючи дiла, по уху його, а вiн дядька… Ну, й пiшло, й пiшло…

Входе Герасим.

Тi ж i Герасим.

Герасим. Чортзна-що слухаєте, хiба ви не бачили, як б'ються?

Копач. Та не в тiм сила. Тут опит получається. От я не знав, як викручуваться, коли тебе схоплять за висок, а тепер знаю… Вiк живи, вiк учись… Ну… ну?

Роман. Вмiшались всi родичi i пiвдня бились; оце наче й вгамуються, дивись: слово по слову - знов зчепились. Отаке-то придане; нарештi, батьковi два зуби вибили…

Герасим. Та брешеш-бо, одного; а другий випав сам на третiй день.

Копач. То це прямо страженiє було!

Роман. Атож. Волосся лiтало по хатi, як павутина восени. Доволi того сказать, що як роз'їхалися свати, то в хатi назмiтали волосся на землi цiлу куделю.

Копач. З такої вовни добрi б були рукавицi.

Роман. Щоб дурно не пропало, то я зробив з того волосся аж два квачi.

Копач. I це по-хазяйськи.

Роман. I досi ними вози пiдмазуємо.

Копач. А хто ж битву виграв?

Герасим. Виграв я, бо п'ять тисяч зосталось у калитцi - не дав-таки зятьовi.

Роман. Отакого й нам Пузирi дадуть приданого, як ми дали за сестрою.

Герасим. Ну, то ще побачимо! Я не такий дурень, щоб мене обманили… Я обманю хоч кого, а мене чорта лисого обманить хто.

Копач. Нiякого обману не треба, я на цi дiла майстер… Опит - велiкоє дело! Висватаєм i дєнєжний договор, вiнову запись зробимо! Оле куто, пом-де тер-ля табль, ля фуршет, вiв ля Буланже! Так, Никодимович.

Герасим. Та годi вам гиндикiв дражнить, ходiм обiдать.

Копач (бере щупа). Хе-хе-хе! Досадно, що самi не вмiєте.

Герасим. На чорта воно менi здалося.

Копач. Еге, та не забалакаєте!.. Альом!

Герасим. Тьфу! Самi ви Альона!

Копач. Ха-ха-ха! Какая Альона? Же гран апетiт. Альом супе! Ха-ха-ха!

Виходять.

Перед свiтом, в хатi. Копач ходить по хатi, то сiда на лавi.

Копач. Боковенька… Боковенька… Боковенька… Не дає менi. спокою цей предмет… Боковенька, копили, кам'яна фигура… Там грошi, iменно там. Там моя судьба… Копили, оскардами висiченi… сьогодня цiлу нiч снилась кам'яна фигура. Ох Боковенька, Боковенька.

Герасим за коном: "Вставайте ж, вставайте! Не мнiться. Чепiга зайшла, пора скотину порать".

Копач. Еге! Герасим вже по хазяйству гасає - невсипущий.

Входе Герасим.

Герасим. О, i ви вже встали? Чого так рано? Полежали б ще.

Копач. Не спиться. Почув, що ви встали, та й я пiднявся. А знаєте, що я придумав?

Герасим. А що?

Копач. Ви б зробили калакольчик у ту хату… Тут вiрьовка над лiжком. От прокинулись, пора вставать - зараз: дзiнь, дзiнь, дзiнь, сам ще лежиш, а там встають.

Герасим. Та це чортзна-що! Я буду лежать, то всi будуть лежать. (Загляда у дверi.) Чи не поснули знову, щось тихо у тiй хатi? От вам i дзвiнок, i вигадає ж, скажи на милость. Ану, ану!

Копач. Оце саме добра пора копать, не душно, холодком можна бог знає скiльки викопать. Воно ще рано, тiлько на свiт благословиться.

Герасим. Та де воно вам рано? Вони надолужать: то вмиваннячком, то взуваннячком, або як почнуть богу молиться, то й сонце зiйде. Хоч би ж молилось, а то стоїть, чухається та шепче собi губами, аби простоять бiльше без роботи. Вже ж я їм i отченаша даю, як затоплю, то зараз i на землi. (Одчиня дверi навстяж i стоїть на дверях.) Кажете - рано, вже свiт бiлий, кури пiднiмаються. Так i хазяйство проспиш! Стара, а стара! Параско, пора до коров, чого ви там мнетесь? Ану, ану! Хлопцi, гайда з хати! Тiлько коти в таку пору сидять у хатi на печi, а робiтники та собаки надворi повиннi буть. Це хто вийшов? Клим? Ти що ото несеш пiд пахвою? А йди сюди, я полапаю.

Входе Клим.

Тi ж i Клим.

Клим. Що? Хлiба взяв окраєць, - поки до обiда, то їсти захочеться.

Герасим. I тобi не грiх? Недiля свята, а ти нi свiт нi зоря вже й жереш! Не пропадеш, як до обiда попостиш хоч раз у тиждень. Однеси хлiб назад. Стара, Параско!

Тi ж i Параска.

Параска (на дверях, з дiйницею в руках). Чого ти гвалтуєш?

Герасим. Що це в тебе за порядки? Диви! Хто хоче, той i бере без спросу, мабуть, ти хлiба не запираєш?

Параска. Оце вигадав! Де ж таки, щоб хлiб був не-запертий, нехай бог милує, все заперто.

Герасим. Один вiзьме, другий вiзьме - так i хлiба не настачиш! Де ти взяв хлiб?

Клим. Та я ще вчора за вечерею заховав окраєць.

Герасим. Чуєш, Параско? Хлiб крадуть у тебе з-пiд носа, гарна хазяйка! Чого ж Мотря глядить?

Параска. Ну, а що ж я зроблю, коли хватають, як на зарванськiй вулицi? Чи чуєш, Мотре, вже хлiб крадуть, скоро самим нiчого буде їсти… (Пiшла.)

Герасим. Це так, це так! Однеси зараз назад - грiх у недiлю снiдать.

Клим. Якби я спав у недiлю, то й не снiдав би, а то з цiєї пори до обiда на ногах - не ївши охлянеш.

Герасим. Бiйся бога! Хiба ти з'їси до обiда пiв-хлiба?

Клим. Атож! Бога треба бояться, щоб не з'їсти до обiда пiвхлiба.

Герасим. Одрiж собi скибку, подавись ти нею, а то однеси назад.

Клим. Поживишся скибкою, як собака мухою. (Пiшов.)

Герасим (до Копача). Така з'їжа, така з'їжа, що й сказать не можна! Повiрите: з млина привезуть пуд тридцять борошна, не вспiєш оглянуться - вже з'їли. Настане день, то роботи не бачиш, а тiльки чуєш, як губами плямкають.

Копач. Сарана.

Герасим. Гiрш! Повiрите, що у них тiлько и думка - як би до снiданку; а пiсля снiданку все погляда на сонце - коли б скорiше обiдать. Чи воно таке ненажерливе, чи господь його знає! По обiдi: сюди тень, туди тень - давай полуднувать,.та ще коли б хоч їли скорiще, а то жує та й жує, прямо душу з тебе вимотує: хлiб з'їдає i час гаїть! Вiн собi чавкає, а сонце не стоїть, котиться наниз; йому ж того тiлько й треба аби мерщiй до вечерi.

Копач. Хе-хе-хе! Ви опит великий в цiм дiлi маєте.

Герасим. Та нi, ви те вiзьмiть: ти мiзкуєш, ти крутиш головою, де того взять, де того, як обернуться, щоб земельки прикупить, та за думками i не їсться тобi, i не спиться тобi… Мене вже цi думки зовсiм iзсушили… До того додумаєшся, що iнодi здається, наче хто вхопив тебе за ноги i крутить кругом себе! А вони до того байдужi, тiлько й думають: їсти i спать - i жеруть, i жеруть, як з немочi, а сплять як мертвi.

Копач (зiтхнувши). Щасливi люде… Я й сам вiд думок не сплю.

Герасим. То ви хоч їсте добре, - вчора я придивився.

Копач. Та ще до якого часу їм, а спати не можу-Засiли менi в голову два предмети: один на Боковеньцi, другий…

Герасим. Ха! На Боковеньцi? Чув, чув…

Копач. Невже? Вiд кого? Що чули?

Герасим. Та чув, як ви сьогодня уночi бормотали:

Боковенька, скала якась, копили i ще щось - не розiбрав.

Копач. Та ну? Невже голосно отак балакав?

Герасим. Голосно! А потiм як залопочете тим язиком, що ото вчора лопотали…

Копач. А, а! Пермете, коман - вiв ля патрi? Хе-хе-хе! То менi снилося, що я вже викопав грошi i приїхав у Париж.

Герасим. Вам i сниться чортзна-що.

Копач (зiтхає). Не дає менi спокою цей предмет. Тiлько задрiмаю, так зараз i ввижається скала на Боковеньцi… Ви не вiрите, я знаю! А вникнiть: опит i практiка… Гляну на примєти, i чує моя душа, чує, наче хто шепче: тут є грошi, тут знайдеш!.. Якби знав, що удержите язика, то открив би вам секрет.

Герасим. Та я й сам знаю.

Копач. Та ну? Що ж ви знаєте?

Герасим. Що це чортзна-що.

Копач А, боже мiй! Ви думаєте, що я дурак?

Герасим. Та хто його зна.

Копач. То-то! У мене опит… ви тiлько вiзьмiть пример, якi предмети: скала гостра, верх зрiзаний, як у чумацькiй шапцi… балка так i балка так, клином сходяться до скали… Тридцять лiт опита дарма не пройшло! Бiля скали лежить, так, на пригорку, два копили, робота чудова - оскардами висiченi… Один копил так… на восток показує, другий на запад… Як углядiв перший раз - мало серце не вискочило… пустив бiля них щупа, а тут - цок! Наткнувся на камiнь. Став копать i не бiльше як на пiв-аршина пiд землею одкрив кам'яну фигуру чоловiка, взяв i закрив його землею. Бачите, чоловiк, висiчений теж оскардами, що ви скажете?

Герасим. Та хто його зна, що вам сказать… Це наче щось i справдi похоже на дiло.

Копач. Е! В тiм сила. От тiльки грошi потрiбнi, щоб начать копать.

Герасим. Ну, а де ж саме треба копать?

Копач. Це задача: чи на восток, чи на запад, - ще не знаю.

Герасим. От тобi й маєш!

Копач. А, боже мiй! Треба вникнуть, обслiдувать. Тут опит - я, кажеться, не дурак.

Герасим. А хто його зна… Почнете копать i викопаєте сковороду або ступку.

Копач. А як грошi? Вiрте менi, що це не дурниця - скала, балка так i балка так, два копили показують, i фигура… Це моя судьба, само провiдєнiє указує путь.

Входе Роман.

Тi ж i Роман.

Роман. Поїдемо, чи як? Я дав коням оброку.

Герасим. Налагодились їхать, то їдьте.

Копач. Я тобi покажу окам'янiле дерево, - нам небагато вбiк прийдеться звернуть.

Герасим. Та не видумуйте чортзна-чого.

Копач. От чоловiк, от чоловiк! Та ви ж зроду такого дерева не бачили.

Герасим. А на бiса воно менi здалося, що то, грошей у мене прибавиться, як я його побачу, чи що? Завтра робота, то йому треба сьогодня вернуться, нiчого гаяться.

Копач. 3 вами кашi не навариш! Пiду краще до криницi умиюсь. (Вийшов.)

Роман. Ну та й не хочеться менi їхать до тих Пузирiв, коли б ви знали, та ще з Банавентурою.

Герасим. Не вигадуй, не вигадуй.

Роман. Та, єй-богу, хоч би щупа цього не брав, покинув би його тут, бо хто побаче мене з ним, то засмiють.

Герасим. З посмiху люде бувають, от як викопає грошi, тодi нехай смiються, так-то. Iди, нехай при тобi пiдмазують фургона, запрягають, та й з богом!

Роман пiшов.

Що це кума i досi нема за грiшми? Цiлу нiч не спав, все мiркував i таки став на однiй думцi: побалакать з кумом i, коли згодиться, послать його в город розмiнять грошi. (Запирає дверi, виймає грошi i розглядає.) Прямо як настоящi, i не пiзнав би, коли б не понадривав сам краї, а все-таки береженого бог береже - треба розмiнять у казначействi.

Стук.

Чи не кум?

За дверима голос Параски: "Та вiдчини-бо!"

Жiнка. I чого її чортяка несе? (Одмика дверi.)

Герасим i Параска.

Параска. Що ти затiваєш, скажи на милость божу?

Герасим (злякано). А ти почiм знаєш?.. А тобi яке дiло?

Параска. Хоч би ж сказав, пораявся…

Герасим. Звiдкiля вона довiдалась?! Знай свою дiжу, а у мої дiла носа не тикай!.. Iди собi, iди, не заважай менi думать.

Параска. Та ти на старiсть щодня дурнiщий робишся.

Герасим. Ей, Параско!

Параска. Чого там Параско?

Герасим. Не чiпляйся! У мене в шапцi бiльше розуму, нiж у тебе в головi.

Параска. Та з великого розуму в дурний заходиш! Що це ти затiяв - женить Романа на Пузирiвнi?

Герасим. А-а! То ти про це? (Набiк.) Думав, що довiдалась за грошi, аж всерединi похолонуло. Ну, так що ж? Тобi яке дiло?

Параска. Не хочу я нiкого за невiстку, опрiч Мотрi. Сам казав, що будеш її сватать; дiти полюбились, я до неї привикла, вона - до мене; дiвка красива, здорова, зна всi порядки: коло птицi, коло свиней, коло корiв - одно слово, хазяйка бiля всього; в хатi, як у кiмнатi; я вже нездужаю, а против неї, скiлько їх у нас не було, нiхто хлiба не спече, нiхто борщу не наваре, хоч i без олiї iнодi, а всi їдять, не нахваляться.

Герасим. Не треба менi нi доброго хлiба, нi доброго борщу, бо чим краще спече, а смачнiше зваре, тим бiльше робiтники з'їдять… Менi треба невiстку з приданим, з грiшми.

Тi ж i Савка.

Савка. Здрастуйте, з недiльою будьте здоровi.

Герасим. Спасибi, будьте i ви здоровi.

Савка. А ви з старою, як сизi голуби, i досi буркочете?

Герасим. Еге!.. Нема нiкого, то ми собi удвох…

Савка. Нагадали молодощi i буркотали?

Герасим. Iди, Парасю, по своєму дiлу, а у нас своє.

Параска. Бодай ти пропав! (Вийшла.)

Савка. Бач - "Парасю". Любо й слухать, то все достатки роблять. А ми з старою тiлько лаємось i все через грошi: того нема, другого нема - i раз у раз гир-гир-гир, гар-гар-гар! Оце й зараз посварились: виряджав її до церкви, а вона й напосiла: у других, каже, фургони любо глянуть, а я на возi, який ти хазяїн, каже. Така мене злiсть взяла, що мало-мало не потяг вiжками, - а все грошi…

Герасим. Я, слава богу, i фургони маю, та моя стара не хоче їздить. Каже, потрудюсь пiшечком для божого храму, а скотинка нехай одпочине.

Савка. От через те вам i бог дае! Охо-хи-х! Принiс же я запродажню… А Роман куди збирається їхать?

Герасим (лiчить грошi). Хочу свинку i кнурця купить у Пузиря, - хвалять завод… (Перелiчивши, лiче другий раз.) Що то грошi, куме! Свинi завiдськi, конi завiдськi, вiвцi завiдськi… (Дає грошi.)

Савка. I де вони набрали таку силу грошви? Вже, куме, хоч ви менi що хочете кажiть, а я знаю, що бiльше нiгде було достать грошей, тiлько од нечистого. Їх дiд, кажуть, знався з нечистим, вiн як умирав, то доти не вмер, поки стелю не розiбрали. (Хова грошi.)

Герасим. То було колись. А тепер, куме, такi люде понаставали, що чорт, не при хатi згадуючи, боїться i носа показать меж них. Так, хiба зведе дурну дiвку з чужим чоловiком, поскоромить яку непутящу молодицю з недолiтком, посварить батька з сином, зведе на бiйку приятелiв, а щоб вiн узяв у розумного чоловiка душу i за це дав йому грошей? Шкода: i душi не вiзьме, i грошей не дасть, бо чоловiк його обмане… Тiлько вдариться до доброго аблаката, то той таку машину пiдведе, що у чорта очi на роги повилазять. Нi, куме, тепер не тi часи… (Таїнствено.) Люде самi умiють робить грошi краще вiд чорта.

Савка. Тобто фальшивi?

Герасим (озирається, запира дверi.) Еге. Та ще й якi грошi. В вiк вiчний не розбереш, чи вони фальшивi, чи вони настоящi.

Савка. Не вiриться менi, щоб такi грошi були. Я пам'ятаю, як один панок наробив фальшивих грошей, аж з Варшави привозив майстрiв, а тiлько випустив, зараз i пiймався.

Герасим. Ну, а якби були такi грошi, що всяке прийме, то ви б згодились достать таких грошей.

Савка. Я? З охотою. Коли люде багатiють, то чом же нам не попробувать щастя… Надокучили проклятi злиднi!.. Тiлько горе моє - грошей нема; а без грошей же не достанеш i фальшивих бумажок. Та й де вони є отакi, як це ви кажете?

Герасим. Є… є… куме… Та ви зараз вiд мене прийняли на десять рублiв фальшивих бумажок.

Савка (витяга грошi з кишенi). Що це ви, куме… Господь з вами! Менi так страшно стало, як тодi, коли ходив викликать безп'ятого… (Розгляда.) Де ж вони тут? Це ви на глум мене пiднiмаєте?.. Грошi всi натуральнi, як є!

Герасим i Роман.

Роман. Запрягають.

Герасим. На ж тобi двадцять п'ять карбованцiв на свиней, та хоч i їхать. Тiлько ти давай за поросят Пузиревi так, щоб вiн не продав, - дешево давай, на бiса терять грошi: женишся на Пузирiвнi - сам наплодиш завiдських свиней. (Виходить.)

Роман (сам). Не хочеться менi суперечить батьковi, бо вiн тодi ще гiрше вiзьметься за це сватання; а тут ще з Мотрею бiда; здається, пiдслухала чи догадується, що я їду на оглядини, сопе й сопе, звечора й не вийшла. Вже я їй разiв три пiдморгнув, а вона i не дивиться.

Входе Мотря, перекида одежу, шукає.

Роман i Мотря.

Роман. От i добре, тепер нiкого нема, - побалакаю. Чого ти шукаєш, Мотре?

Мотря. Iди пiд три чорти.

Роман. Гедзь напав?

Мотря (взяла рядно, iде). Гедзь.

Роман (стоїть на дверях). Скажи-бо менi, на кого ти сердишся - на мене чи на себе?

Мотря. На себе… Пусти.

Роман. На себе! За вiщо?

Мотря. За те, що дурна.

Роман. Ха-ха-ха! Я бачу, що дурна, тiльки вiд чого ж ти здурiла?

Мотря. Тiкай з дверей, бо як стусону, то й ноги задереш.

Роман. Та ти божевiльна.

Мотря. Сам ти божевiльний! Що ти менi очi замазуєш? Я не слiпа i не глуха, чула, що їдеш на оглядини, бач, як вирядився.

Роман. Тю! Та я їду свиней купувать, ну, а як за одним заходом подивлюся на свиней i на Пузиревих дiвчат…

Мотря (крiзь сльози). Дивись, дивись, хоч нехай тобi i повилазить… (Штовха його од дверей i виходить.)

Роман (сам). Оце дiвка! I я ж, здається, не з послiднiх, а мало не впав. Оце робiтниця, оце жiнка - сама за косарем зв'яже! Та хоч би батько цапа скакав, а я таки женюсь на Мотрi.

Входять Копач i Калитка.

Роман, Копач i Герасим.

Копач. А садочок би отут у вас гарний був. Низинка, так i проситься, щоб засадить. Грушовку, слив'янку i вишнiвку свою б мали. Ви достаньте дерева, а я вам пришлю садовника, - вiн пустяк вiзьме… Побачите, який садок буде годiв через три-чотири…

Герасим. Я ж кажу, що так. У вас на все порада готова.

Копач. А як же? Опит - велике дiло! Садок улiтку, як кожух зимою. Як ви полагаете: в саму спеку пiд яблуньою полежать, хе-хе-хе! А пасiка, бджоли гудуть, медом пахне… I господар старий тут походжає… Опит, опит! Зараз бачу, чого де треба.

Герасим. Ви все на витребеньках! На бiса нам той садок? Нам земля потрiбна, нам немає часу по садку ходить на проходку… А це що у вас?

Копач. Запас! Без запасу в дорозi не можна. Оце взяв у Iвановни шматок сала i хлiба в дорогу.

Герасим. Це вже й ви, як Клим! Сьогодня ж недiля, де ж таки снiдать.

Копач. Опит говоре: запас бiди не чинить.

Герасим. Ви ж поспiєте на раннiй обiд, то невже ж таки Пузирi не дадуть вам попоїсти?

Копач. А як, буває, не застанеш дома?

Герасим. То навiщо ж так багато взяли?

Копач. Не журiться, я маю опит: це порцiя якраз.

Герасим. Отакого робiтника вiзьми, за рiк i вуха об'їсть.

Копач. А тепер, ле-козак, пур ашеве, сон е дюкасьєн, альом.

Вийшли.

Герасим (сам). От i вчений на язики, а дурний! Таки що не кажи, а у нього є зайцi в головi! Поїхали. Слава богу. Не так менi тi оглядини, як те, що здихався. Тут такi дiла, що треба думать та ще думать, а вiн слiдком ходе за мною, i що не ступiнь, то й порада…

Герасим i Параска.

Параска. Звели i нам коней запрягти.

Герасим. Навiщо?

Параска. У церкву поїду з Мотрею.

Герасим. Ще що вигадай! До церкви можна й пiшки пiти, тут недалеко - три верстви.

Параска. Туди три та назад три, то вже шiсть.

Герасим. Люде в Київ ходять за чотириста верстов, а ти не хочеш потрудиться для божого дому й шiсть верстов, - ай-ай-ай, а ще й богомольна! Важко вже тобi пiшки пiти до божого дому шiсть верстов… Худобу ганять в праз-ник грiх. Блажен чоловiк, iже скоти милує.

Параска. Що ж, тобi бiльше коней жаль, нiж жiнки?

Герасим. Скотина грошi коштує, вона цiлий тиждень робить на нас, а в недiлю, що мала б вiдпочить, - гони в церкву. Це не по-божому i не по-хазяйськи.

Параска. Та й я ж цiлiсiнький тиждень на ногах i роблю не покладаючи рук.

Герасим. То ти, а то коняка… Ти собi робиш, а коняка тобi. Та й знову - робота до роботи не приходиться. Хiба ти борону або плуга тягаєш? От якби ви вдвох з Мотрею крумера попотягали, то iнча рiч… Не дам коней. Пожалiй скотину раз, вона тобi послуже десять раз… Iди пiшки, господь прийме твої труди i дасть тобi здоров'я.

Параска. Та чи ти ж з розумом? Всяке знає, що ми хазяїни неабиякi, а я буду тьопаться стiльки свiту пiшки до церкви.

Герасим. Ото-то бо й є, що хазяїни, i кожний скаже, що це по-хазяйськи: скотинка одпочива, а хазяйка пiшки. Iди, iди, Параско, пiшки. Бог прийме твої труди… а конi одпочинуть - завтра робота…

Параска. Сором людям в очi дивиться!! Та ми ж пiшки поспiємо на шапкобрання. Так буде, як у ту недiлю: люде з церкви, а ми в церкву.

Герасим. Не мнiться, то поспiєте i на херувими… а коней грiх ганять у недiлю.

Параска. А бодай ти пропав з своїми кiньми разом.

Герасим. Параско! Не лайся, щоб я часом ради недiлi не дав тобi по потилицi.

Параска. Бий, бодай тобi руки посохли! I ззамолоду з синякiв не виходила, бий i на старiсть! У! Харциз - коняку жалiє, а жiнку бити збирається. Тьфу!

Герасим. От же вдарю!

Параска. Бий, бий, я не тiкаю!

Герасим. Ах ти ж, вiдьма чортова, то ти оце мене дратувать заходилась, та я… (Кидається на Параску, хватає за очiпок.)

Входе Копач. Калитка цiлує Параску.

Копач, Калитка i Параска.

Копач (замiча поцiлунок). Старики - емпе-амуре! Ха-ха-ха! За щупом я сюда вернулся. (Бере щуп.) I на амури здесь наткнулся! Собственний експромт! Адьє! Оставляю вас в прiятном тет-а-тет. Ха-ха-ха!

Завiса.

Декорацiя та ж.

Герасим одягнутий лежить на лавi, спить; а потiм Роман.

Герасим (сонний, бормоче). Став рибний! Риба все линина… лини, карасi… (Стогне.)

Входить Роман.

Роман. Ого, батько сплять i досi. Що за знак? Чи не випили, буває, вчора? Тiльки вони не охочi гулять, хiба хто могорича поставив, а на свої не будуть пить. Вiд своєї, кажуть, у грудях пухне. Навiдаюсь потiм, вчора приїхав пiзно i не бачився ще з батьком. (Виходе.)

Герасим (сонний, бормоче, так бува в кошмарi). Ва-ва-ва! 0-о-о-шi! Го-ом, го-ом! (Балака яснiше.) Кругом, кругом все моє. (Спить тихо, потiм знову так саме.) Е-е-а-ам, а-а-ам. (Говоре хутко.) Не дам, не дам, не дам! (Стогне.) У-у-у! (Схоплюється.) Господи помилуй! (Оглядається кругом.) Спав… Тьфу, снилось що кум грошi однiмав. (Ви-тира пiт.) Аж упрiв, так боровся, не давав. А робiтники, мабуть, сплять. (Бiжить до дверей, одчиняє i кричить.) Хлопцi, вставайте, Чепiга зайшла.

Входе Роман.

Роман. Де там Чепiга, вже сонце зiйшло, давно всi на роботi.

Герасим. Ото диви, як заснув! Побудив усiх, а сам тiлько прикурнув - i до цiєї пори проспав. А ти ж чого це дома?

Роман. Пiдстовба зламалась, та я занiс до коваля, а поки зварить - зайшов додому.

Герасим. Чорт на вас настачить, - катюги, залiзо ламають! Чого ти так запiзнився, мабуть, упiвночi приїхав вiд Пузирiв?

Роман. Та задержали.

Герасим. Ну, ну, розказуй: як приймали, чим частували? Чи уподобались дiвчата? Га?

Роман. У них були гостi: пани якiсь, офицери.

Герасим. Хе-хе-хе! I ти рядом з панами, з офицерами? Он куди Калитка залiз, що то грошi!

Роман. Та мене, тату, у горницi i не кликали, я на кухнi й обiдав.

Герасим. Оце гарно… А сто чортiв їх матерi - хазяйського сина i в хату не закликали! Ну, а Банавен-тура ж що?

Роман. Бодай той Банавентура сказився! Тiлько пiд'їхав пiд крильце, а вiн зараз зскочив з фургона i почав кумедiю приставлять: вiршi читає, по-турецькому, чи що, балака. Люде аж за животи беруться та регочуть, а вiн рад, що на посмiх здався, та ще гiрше! Тут вийшов i Пузир. Тож регоче i закликає його у хату. Банавентура, показуючи на мене, каже: кличте ж i його, це Калитчин син - хазяїн гарний… А Пузир одказує: голяк мастi, чирва свiтить! Нехай, каже, розпряга конi та йде у застольну, там i пообiдає, у мене гостi не такi, щоб рядом його посадить.

Герасим. Ах ти ж погань! Мужва репана! Давно лизала панам руки, за верству шапку скидала, а тепер розжилася, кумпанiю з панами водить i зараз морду пиндю-читi) перед своїм братом! Ах ти ж. Пузир з горохом! Та я як позичав князевi грошi, то рядом сидiв… Чого ж ти там зостався? Було б круть - i додому,

Роман. Ждав Банавентури, думав свиней купить… Свинi завiдськi, остроухi, гарнi свинi, я бачив.

Герасим. Та нехай їм чорт з їх завiдськими свиньми, коли вони самi гiрш свиней.

Роман. Бачив я й дочок Пузиревих - ходили з охвицерами на проходку. Одягненi по-панячи й ходять з вихилясами - настоящi панночки.

Герасим. Чортзна-що, покручi! Роботи з неї нiякої, знаю я: все подай, все прийми, вiд дзеркала вiрьовкою не вiдтягнеш, надвiр - не то зимою, а й лiтом - виходе тiлько на шпацiр! На бiса нам бiлоручки, дармоїди… Стривай лишень, хтось, либонь, пiд'їхав. (Бiжить до вiкна.) Чи не кум Савка вернувся? I ноги затрусились. Iди по своєму дiлу.

Роман вийшов.

Ой Пузирi! Глядiть, щоб ви не полопались, а замiсть вас Калитку розiпре грошвою… Отодi я вам покажу, як хазяйнувать! Я не буду панувать, нi! Як їв борщ та кашу, так i їстиму, як мазав чоботи дьохтьом, так i мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю. Iдеш день - чия земля? Калитчина; їдеш два - чия земля? Калитчина; їдеш три - чия земля? Калитчина… Диханiє спирає… А скотини, а овець розведу - земля пiд товаром буде стогнать, отодi i я скажу про Пузиря: голяк мастi, чирва свiтить!

Входе Гершко, одягнений чисто, по-городському.

Гершко i Герасим.

Гершко. Здрастуйте, Герасим Никодимович.

Герасим. Знову жид!.. А ти звiдкiля знаєш, що мене звуть Герасим та ще й Никодимович?

Гершко. Хто ж не знає такого хазяїна… Всi знають.

Герасим. Невже всi? (Набiк.) От тобi й чирва свiтить. (До Гершка.) А вас як звуть?

Гершко. Грiгорiй Мойсєєвiч.

Герасим. Ага! Сiдайте, Грiгорiй Мойсєєвiч. Виходить, ви вихрест?

Гершко. Боже меня сохрани, настоящiй єврей…

Герасим. Грiгорiй Мойсєєвiч, а жид!

Гершко. Ето мода теперички… Разлi ви меня не узналi? Я тут недалечке от вас… Ми з папашею у Куклiновського землю держимо… то єсть нам теперички нельзя держать, то ми гендлi робимо: формально Суписов держить, а ми з папашею хазяїнуємо - роздаєм землю мужикам. Ви ще у папашi пару лошадей купили на середопостя.

Герасим. А-а! То це ти, Гершку? Диви, я одразу й не пiзнав: ти тодi на ярмарку був замурзаний, а тепер Пузирем виглядаєш.

Гершко. Замурзаний? Зачем замурзаний? Развi можна так говорить? Звесно, на ярмарку бiля скотини модного плаття не надiнеш.

Герасим. А чого ж ти приїхав до мене?

Гершко. Єсть гендель - хотiтє купить землю?

Герасим. Оце спитав! Та чи єсть же на свiтi такий чоловiк, щоб не хотiв землi купить? Тут пiд боком межа з межею Смоквинова земля: неперепахана, ставок рибний - а! Та все лини та карасi - можна грошики лупить у городi.

Гершко. Ну, i ви хочете покупать цю землю?

Герасим. Ох, хочу, голубчику, хочу! I вдень, i вночi тiлько про це й думаю… Одна бiда - грошей не вистача.

Гершко. Я можу вам помагать покупать землю Смоквинова.

Герасим. Як? Грошей даси?

Гершко. Зачiм грошi? Ми грошей не маємо, ми iз розумом живемо.

Герасим. Як грошей нема, то й розуму бiг дасть.

Гершко. Помиляєтесь, Герасим Никодимович, не так: як розум є - будуть грошi! Хе-хе-хе!

Герасим. А може, так. Ну, показуй же твiй розум.

Гершко. Iзвольте, з нашим удовольствiєм: Смоквинов позичає на улучшенiє хазяйства п'ять тисяч! Хе-хе-хе! Яке там улучшенiє? Пхi! Между прочево, мне досконально звесно, що вiн уже п'ять iмєнiєв проїв. Ну, добре, нехай собi їсть!.. Вiн любе смачно їсти, а ви любите землю… Давайте єму п'ять тисячов пiд закладну, вiзьмiть добрi проценти - i земля буде ваша.

Герасим. Яким побитом?

Гершко. А скудова вiн вiзьме заплатить долг, га? Скудова, я вас питаю? Земля заложена i перезаложена ув банк, прийде строк платить - її будуть продавать з аукцiону, тодi ви приймете на себе банк - i земля ваша.

Герасим. Це виходить, я йому не позичу, а дам завдаток на землю i ще й процент вiзьму?

Гершко. Зараз видко комерчеську голову, з вами легко дiло мать.

Герасим (про себе). Що ж його робить? Два дiла збiглось докупи… Кума ще нема… Голова трiщить! (До Герш-ка.) Треба подумать.

Гершко. Ви довго не думайте, бо до Смоквинова уже приїздив фактор купувать землю… Ну я його прогнав, бо без мене тут нi один єврей не має права гендлювать. Я фактор на цей куток, i Смоквинов до мене належить, а якби тот господин поворотiлся до мєнє, я б єму купив з одного слова, а теперички на злiсть тому господину желаю вам устроїть дiло.

Герасим. Добре робиш, спасибi тобi! А вiд кого ж то фактор приїздив до Смоквинова?

Гершко. Вiд денежного чоловiка, вiд Жолудя.

Герасим. Вiд Жолудя?! Грiгорiй Мойсєєвiч, будь ласка, не допустiть Жолудя. Iдiть зараз до Смоквинова, обнадежте його, що я дам грошей пiд закладну i процент вiзьму невеликий… Тiлько треба день-другий пiдождать, поки я обернуся з своїми дiлами.

Гершко. Можна. А скiлько ви менi дасте факторського?

Герасим. А скiлько ж ви хочете, Грiгорiй Мойсєєвiч?

Гершко. Дасте п'ятдесят карбованцiв тепер, а як поладнається дiло, то ще п'ятдесят.

Герасим. Помилуйте… Господь з вами. Бога бiйтесь! Де ж таки сто карбованцiв за такий пустяк? Вiзьмiть тепер… десять карбованцiв, а як дiло скiнчиться, тодi ще двадцять п'ять…

Гершко. Мiнє ето даже странно, как чесний человек! За кого ви меня принiмаєтє? Разлi я какой пархач, я человек рускiй, у мене душа на роспашку.

Герасим. Невже ж мало? За вiщо ж бiльше?

Гершко. За такое дело тридцять п'ять рублiв! Та я тiлько слово скажу Жолудю, то он дасть менi сто п'ятдесят рублей, бо його земля пiдходить тож до Смоквинова, єму до зарiзу ета земля нужна. На його землi вода далеко - аж у головах, а тут став, можна купать овець, можна… мало чого не можна! Жолудь аж труситься за тою землею.

Герасим. Ви хочете мене живцем облупить. I не грiх вам, Грiгорiй Мойсєєвiч. Я з вашим батьком давнiй приятель, i коней у нього купив.

Гершко. Наш заробiток у год раз, треба пользоваться. (Встає.) Не дасте ви, дасть Жолудь. Разлi мiнє не всьо равно, аби грошi.

Герасим. Аби грошi… Правда. Вiзьмiть же тепер двадцять п'ять, а решту - як дiло скiнчиться, бо, єй, нема при собi! Хоч гарячим залiзом печiть, не можу зараз бiльше дать.

Гершко. Ну, край. Давайте грошi, зараз поїду.

Герасим (шука). Отак! Тiлько двадцять i знайшов… Здiлайте милость, вiзьмiть двадцять, а решту потiм, за мною не пропаде.

Гершко. Ну, що робить?.. Нiчого з вами робить, давайте. (Бере грошi.) Теперички поїду прямо до Смоквинова. Ну, прощайте. Так через день-два?

Герасим. Найбiльше, як через три.

Жид вийшов.

Герасим (сам). От збiглися дiла докупи… Упустить землю Смоквинова, та ще у такi лапи, як у Жолудя, - грiх смертельний, все одно, що посиротить свою землю на вiки вiчнi, бо вiд Жолудя вже не поживишся. А тут знову, як його упустить случай: дать п'ять, а взять сто тисяч! Серце перестає биться, як подумаю: за п'ять - сто тисяч! Господи! Коли б тiлько кум благополучно розмiняв, а тодi я й Гершка обманю, на бiса менi його факторство здалося? Сам куплю у Смоквинова землю. Аби тiлько грошi. А кума нема. А господи, чого вiн бариться? Ну що, як кума арештували? От тобi й сто тисяч.

Входе Савка. Кум! Слава богу, дiждався, думав-умру. Що?..

Савка i Герасим.

Савка (трохи випивши). Стривайте! (Виймає з-за пазухи пляшку з горiлкою, другу з ромом, булку, рибу i кладе на стiл.) Iдiть сюди, куме!

Герасим пiдходить. Савка обнiмає його i цiлує, а поцiлувавши, держить за шию i дивиться йому в вiчi.

Герасим. Не мучте, куме! Кажiть…

Савка. Годяться, куме. (Випускає шию Герасимову з рук.)

Герасим. Годяться. (Обнiма Савку так само, як його обнiмав Савка, i, держачи за шию, балака крiзь сльози.) Куме, соколе мiй… Куме, вашими устами бог говоре… (Цiлує його.) Я кращого слова вiд роду не чув; як пташка защебетала перший раз весною, так радiсно зробилось на серцi вiд цього слова. Скажiть ще раз це слово, скажiть, куме.

Савка. Годяться!

Герасим (цiлує його, говоре крiзь сльози). Годяться?

Савка. Чого ж ви не радiєте, та плачете?..

Герасим. Це я так радiю… Як же, як, розкажiть? Я мало не заслаб, ждучи вас.

Савка. Пустiть, сiдайте. Вип'ємо, я вам розкажу.

П'ють.

Ви думаєте, я мало трусився в городi? Танцював так, що i зуб на зуб не попадав. Вчора хотiв спробувать, чи приймуть у лавках, бо казначейство було заперте. Оце пiдiйду до лавки та й думаю: а що, як пiзнають, що фальшивi? Та й назад. Заспокоюсь трохи, знов iду i знов вертаюсь. Нема смiлости. Зайшов у трахтир до Кукленчихи, випив одну восьмушку, другу випив, попоїв добре холодцю - i смiли-вость найшла на мене: вийняв фальшиву бумажку, даю Кукленчисi, а у самого серце затьопалось i волосся, чую, пiднiмається на головi, та вже й не знаю, як я здачу взяв! А як вийшов на улицю, то вже й землi пiд собою не чув. Мерщiй до Лошкаря, купив пачку канату, даю знову бумажку; глянув на неї прикащик, прищурив око, у мене в душi захолонуло, а далi поклав у ящик, а менi дав здачу. Тодi я у казначейство, купив гербову марку у присяжного, приняв i присяжний, i дав здачi.

Герасим (радiсно). Дав?! (Налива горiлку й п'є.)

Савка. На другий день бiжу у казначейство. Рано. Сидiв довго i знов почав тривожиться. Кругом люде, щось балакають, не розберу… Пропасниця мене б'є… Аж прийшов казначей. Я увесь затрусився. Iти чи не йти? Зцiпив зуби, пiдiйшов до вiконця… Казать чи не казать, думаю, а тут казначей. "Тобi чого?" - питає… А воно - не знаю як - само зiрвалось з язика: "Розмiняйте грошi!" - "Давай, - каже, - чого стоїш?" Я дав, а в самого думка: "Тiкать чи ждать?" I стою, як окам'янiв. Коли це мене штовхають: "Чи ти, земляк, заснув, чи що? Тобi казначей дають грошi, а ти мов не бачиш i не чуєш?" Тодi я очумався, дивлюсь: срiбнi грошi дає менi в пачцi. Я взяв i як одiйшов вiд того вiкна - як п'яний, хитаюсь. Помалу, помалу вилiз надвiр, аж Тут разом наче проснувся i все зрозумiв, тут радiсть мене напосiла така, що й сказать не можу. Iду та всiм усмiхаюсь… А якийсь пан питає: "Чого смiєшся? Раденький, що дурненький?" А я кажу: "Ходiм, пане, вип'ємо, я вас почастую". - "Пiшов вон, - каже, - дурак!" Кажу: "Може, й так, та грошi є!" Зайшов у трахтир, випив трохи, купив пляшку рому i пляшку горiлки та й додому, їхав прудко - всiх попереджав. Тим часом-Герасим випив i налив чарку.

А! Куме, пиймо: це на тi грошi куплено.

Герасим (цiлує). Сьогодня увечерi у нас буде сто тисяч!

Савка. А у мене тiлько десять!

Герасим. Куме! Я подарую вам тi сто рублiв! (Виймає запродажню i рве.) От вам запродажня! Погуляймо ж трохи, а увечерi, куме, як смеркне, - на вокзал… А знаєте, треба щось видумать, яку-небудь причину нашiй гульнi - щоб не догадались, бува. Я нiколи не гуляю, щоб не було подозрiння. А от що: засватаю я Романа на Мотрi - от i буде причина нашiй гульнi. (Гука). Параско! Мотря! Роман! А iдiть сюди!

Тi ж, Мотря, Параска й Роман.

Герасим. Випий, стара.

Параска. Що це з ним? (П'є.) Будьте здоровi.

Герасим. Обiдив Пузир Романа! Не закликав у хату, так я женю Романа на Мотрi. Мотре, пiдеш за Романа?

Мотря. Атож!

Герасим. Стара, що ти скажеш?

Параска. Я рада, що ти мене послухав! Такої невiстки пошукать.

Герасим. А ти, Романе?

Роман. Спасибi вам, тату, що ви уважили мою просьбу.

Герасим. А ви, куме?

Савка. Я? (Спiває.)

Ой куме, куме, добра горiлка - Вип'ємо, куме, ще й з понедiлка!

Герасим. Пiдтягуйте!

Савка. Складемось, куме, грошей по сорок - Вип'ємо, куме, ще й у вiвторок.

Герасим частує.

Добра горiлка, краща вiд меду, -

Вип'ємо, куме, ще й у середу.

Продаймо, куме, миски та ложки -

Вип'ємо, куме, ще й в четвер трошки.

Продаймо, куме, рябу телицю -

Вип'ємо, куме, ще й у п'ятницю.

Покиньмо, куме, всяку роботу,

Вип'ємо, куме, ще й у суботу.

Покиньмо, куме, всякеє дiло,

Вип'ємо, куме, ще й у недiлю.

Од понедiлка до понедiлка

Вип'ємо, куме, добра горiлка!

Гуляй, душа, без кунтуша!

Завiса.

Роман (один). Батько кудись поїхали з кумом, мати пiшли до сусiди, а я оце випровадив робiтникiв пасти воли i забiг на часинку, щоб на самотi пожартувать з Мотрею, а її нема, певно, на огородi або з матiр'ю пiшла… Ну, вже це хазяйство допiка, нема тобi пресвiтлої години, раз у раз як у горшку кипить. От любимось з Мотрею, а через хазяйство нема часу i побалакать, поспiвать любенько вкупцi. Тепер ми вже й зарученi, а волi нема. Де ж вона? Дать би їй звiстку, що я тут, а то мати надiйдуть, то так замiр i пропаде, не поженихаємося i сьогодня! (Спiває.)

Поламалась поличка у плузi,

Та чогось моє та серденько в тузi.

(Спiваючи, виходить в сiни i спiва дужче.)

А чи менi поличку латати,

Гершко i Роман.

Гершко. Гвулт! Рятуйте! Розбiйник!..

Роман (випускає Гершка). Тю! Бий його сила божа! Жида поцiлував замiсть Мотрi…

Гершко (одмахується шапкою). Не подходi, уб'ю! Гвулт! Рятуйте!

Роман. Та цитьте, ради бога, який тут розбiйник? Це я, хазяйський син!

Гершко. Не подход!! У меня рiвiльвер… вот, слiшиш, звьол курок (щовкає язиком), буду стрiлять.

Входе Мотря з свiчкою.

Тi ж i Мотря.

Мотря. Що тут за гвалт?

Гершко. Хотiв мене задавить… у мене п'ятсот рублей чужiх дєнєг, протестуюсь…

Роман. Та чи ви не сказились, господин єврей, чи з переляку не знаєте, що язик плеще! Я… я… чорт ного знає, що йому сказать… Я пошуткував,,я тутешнiй, я син Герасимiв.

Гершко. Ви син?

Роман. Єй-богу, син!

Мотря. Авжеж, син! Чого ви репетували не своїм голосом?

Роман (тихо). Та я думав, що ти увiйшла, кинувся на нього i обняв.

Мотря, посварившись на нього пальцем, вийшла.

Гершко. Ой боже мiй! Як ви мене перелякали, дайте води напиться.

Роман (дає кружку). Вибачайте, я думав, що то Клим, наш робiтник, увiйшов, я не хотiв вас лякать..

Гершко (напившись води). Дай господи, щоб ето минулось благополучно, а єслi ви менi растроїлi нерви, то будiте меня возiть на свой счот на лiманє.

Роман. Оце лихо! Якби ж'я вас ударив, а то поцiлував.

Гершко. Я думав, що ви мене кусаєте i хотiтє мєнє перекусивать горло… Ох! Где отєц?

Роман. Поїхали кудись.

Гершко. Це погане дiло.

Роман. А що там трапилось? Скажiть менi.

Гершко. Менi нужно бачиться з батьком… Одначе не забудьте сказать йому, що бил Гершко Маюфес, нащот землi, пусть завтра батько будет у Смоквипова з грiшми, в обiдню пору, i я там буду, - бо ми потеряем землю. Жолудь з рук вирве.

Роман. Добре, скажу.

Входе Копач.

Тi ж i Копач.

Копач. Здоровенькi були! (Побачивши жида.) А-а!

Перед паном Хведором

Ходить жид ходором,

I задком-передком

Перед паном Хведорком.

Хе-хе-хе!

Гершко. Господiн, што вам от мiнє завгодно, я нiкакого Хведора не знаю.

Копач (грiзно). Де цимбали? Грай, псявiро!

Гершко. Какiє там цимбали? Чого ви чiпляєтесь? Iграйтє сєбє, єжелi ви музикант.

Копач (до Романа).

Аж корчма трясеться,

Вальса ляхи оддирають та мазура.

(До жида.)

А жид пляше та нищечком:

"Шляхетська натура!"

Гершко. Я вас не понiмаю, говорiтє сiбе, сколько угодно.

Копач. Хе-хе-хе! Де тобi понiмать? Це стихи Шевченка. Хочеш, прочитаю всi напам'ять.

Гершко. Не нужно мiнi нiяких ваших стiхей. (До Романа.) Скажiть же отцу, щоб завтра був у Смоквинова непременно, бо програє дiло, с тем до свiданья. (Iде.)

Копач. Слухай, як тебе?

Гершко. Я до вас нi маю нiкакого прiкосновєнiя, i нам нечего рекомендоваться. (Виходить.)

Копач (вслiд).

Жид мудрує, як би кого надуть,

А як надує, зараз простує на другий путь.

Тим вiн живе, тим вiн i дише,

Що повсякчас векселя пише.

Чув? Це мої стихи. У мене, брат, цього матерiялу на воза не забереш. Тридцять лiт меж людьми живу - знаю, хто чим дише… Опит - велiкоє дiло. От засяду зимою i напишу комедiю малоросiйську:

Еней був парубок моторний

I хлопець хоч куди козак…

Ха-ха-ха! Чув? Тепер всi пишуть: крадуть у других i видають за своє, а як я напишу, то буде сама правда, потому бачу все, як на долонi. От тiлько немає часу тепер, треба деякi дiла покiнчить. Особливо тут є один предмет на Боковеньцi… не тим голова забита. Слухай, Роман! Цеп предмет не дає менi спокою нi вдень, нi вночi; я хочу побалакать з тобою. Не думай собi, що я так дурно по свiту ходжу… нi… Та якби я хотiв, то й зараз би доказав. Менi тiлько засiсти, то змаху напишу - що завгодно… Тiлько не до того менi. Хочеш пристать до мене в компанiю?

Роман. Писать що, чи як? Я до цього не зроден.

Копач. Нi! Що там писать, чортзна-що, писать! Я й сам напишу змаху що завгодно. Хочеш - комедiю, а хочеш - прошенiє, яке завгодно прошенiє i куди завгодно? Це пустяк, одно баловство. Хочеш грошi мать?

Роман. Та де ж ми їх достанемо? Украдемо, чи як?

Копач. Оце! Яке ти сказав слово - украдемо! Боже борони! Ти собi цього не думай… Я, слава богу, вiк прожив, а i трiски чужої не взяв! Спитай своїх, мене всi знають.

Роман. То яка-небудь комерцiя, чи що?

Копач. Тут пустяшная комерцiя: позич де-небудь рублiв п'ятдесят, - тобi повiрять, - i ми достанем силу грошей. Вiр, це моя судьба, само провiдєнiє менi цей путь указує.

Роман. Може, фальшивих?

Копач. А-а! Який-бо ти! Ти все на лихе вернеш: викопаєм.

Роман. Щось ви давно їх копаєте, а ще нiчого не викопали.

Копач. То все нiчого не доказує. Iщiте - i обрящете! Сьогодня нема, завтра нема, пiслязавтра - мiлiон! Е! У мене опит. Оцей раз як не найду грошi - годi, кiнець, амiнь. Засяду десь i буду писать, все одно грошi, я за год напишу стiлько, що й на воза не забереш. А тiлько цей раз треба открить, треба, хоч кров з носа. Вiк шукаю, а такого предмета не находив. Викопаємо - все пополам. Станеть i тобi, i менi, i нашим дiтям, i внукам на весь вiк… Правда, ми ще не жонатi, хе-хе-хе! Ну, та це не штука, ще поспiємо. Ти тiлько те вїзьми - якi предмети: скала… та яка скала? Прямо шапка; балка так i балка так; клином сходяться до скали; на пригорку два копили, висiченi оскардами; один показує на восток, другий - на запад; i посерединi в землi одкопав кам'яну фигуру чоловiка, робота чудова, тож оскардами висiчена. Як ти думаєш, хто б дурно наставив таких прикмет, га? Ото-то бо й є! От поїдемо, сам побачиш i тодi зразу згодишся. Я тебе люблю i хочу з тобою попробовать щастя.

Роман. Це ви мене дуже заохотили… Що ж, поїдемо, тiлько щоб батько не знав.

Копач. Секрет, секрет! Отодi, як вивернемо червонцiв бочонкiв п'ять, тодi тiлько скажемо. А є!.. Є!.. Душа моя чує, опит - велике дiло!

Входять Параска i Мотря.

Поговоримо потiм. Здравствуйте, Iвановна!

Тi ж.Параска i Мотря.

Параска. Здрастуйте! А чом же ти, сину, не йдеш до волiв?

Роман. Та забалакався, я зараз повечеряю та й пiду.

Копач. А ви ще не вечеряли? Це добре дiло, бо й я не вечеряв.

Параска. То iдiть же у ту хату, там вечеря стоїть на столi.

Копач. Альом, ле-козак! Та попоїмо, а потiм ти до волiв, а я в клуню на солому, можна?

Параска. А чому нi - спочивайте з богом.

Копач. Я не люблю, знаєте, там всяких нежностей: перин, подушек. Є солома - добре, а нема - кулак в голови, свиту послав, свитою укрився, заснув - мало журився, проснувся, встав - встрепенувся, шапку насунув та й далi посунув… Хе-хе-хе! (Вийшов.)

Роман. Скажете, мамо, батьковi, що тут приїздив жид i сказав, щоб вони завтра були у Смоквинова в обiдню пору з грiшми, бо Жолудь землю перекуповує. (Вийшов.)

Параска i Мотря.

Параска. Добре. Iди ж, дочко, внось сюди з комори вечерю, а я трохи поприбираю.

Мотря пiшла.

I що це старий задумав? Щось тут є, а що - не розберу. То не хотiв у церкву коней давать, а то i сам поїхав, i цiлу обiдню стояв навколiшках; то не хотiв Мотрю сватать за Романа, то посватав; нiколи не гуляв, а то так добре випили з кумом; та все радiє чогось, веселий такий. I куди вони оце поїхали? Чи вiн кого привезе з собою, чи господь його знає? Звелiв, щоб вечеря була готова, щоб ставнi були зачиненi, свiчка поставлена на столi i щоб i ляльки тут не було. Аж страшно менi робиться од цих приборiв, i слова тобi не скаже, що задумає робить…

Мотря вносе вечерю i ставить на столi, мiж iншими пляшками з горiлкою, пироги i сметана.

Мотря. Хто це до нас сьогодня приїде?

Параска. Не знаю, я вже боялась старого розпитувать; доволi того, що вiн був веселий i згодився на ваше весiлля. А сiрники є?

Мотря. Є!

Параска. Ходiм же.

Одчиняють дверi, з другої хати виходять Копач i Роман.

Копач. Спасибi за вечерю! Тепер залiзу на солому, як у пуховики.

Виходять; на кону яке врем'я пусто.

Входе тихо Герасим, а за ним Савка, несе на плечах здоровий мiшок з кожi.

Герасим. Iдiть же ви, куме, розпряжiть коней i поставте їх бiля фургона.

Савка. Ходiм удвох.

Герасим. От тобi й маєш!.. А хто ж буде бiля грошей?

Савка. Хiба ж їх хто вiзьме тут?

Герасим. Е, куме, на грiх майстера нема! Краще я тут посидю - береженого i бог береже.

Савка. I одходить од грошей не хочеться, так би й держався за мiшок. (Вийшов.)

Герасим сам. Свiтить свiчку, засвiтив, поставив, глянув на мiшок, поцiлував його.

Герасим. Отепер Пузир нехай скаже: голяк мастi, чирва свiтить! Ще помiряємось - хто голяк. Вiн думає, що дуже розумний. Нi, братiку, - потягайся ще зо мною. Хе-хе-хе! Я не то що, я й жида сьогодня обманив; поки мiшок розшили - дзвiнок, вiн вийняв пачку, глянув я на неї - грошi… всерединi колотиться, а сам думаю, як би його обманить; другий дзвiнок - жид зашамотався, бере мiшок, не дає…

"Давай грошi", - каже. Слово за слово, а тут - третiй; я тодi йому тиць замiсть п'ятьох та тiлько три тисячi. Ха-ха-ха! Отак ушквар! А вiн, не лiчивши, прямо в вагон.

Входе Параска.

Герасим i Параска.

Параска (тихо). Старий!

Герасим. Ой! (Кида свиту на мiшок i заступа мiшок спиною.) Ти чого, навiжена, сновигаєш? Хiба не я тобi велiв, щоб тут i ляльки не було? Геть пiшла!

Параска. Та не гвалтуй, божевiльний! Я зараз пiду. Тут дiло дуже важне, таке, що треба тобi зараз сказать, бо щоб пiсля гiрше не вийшло.

Герасим. Яке там дiло?

Параска. Жид прибiгав до тебе…

Герасим. Який? Коли? Чи не скочив з поїзда?

Параска. Та з якого поїзда? Опам'ятайся, чого ти такий збентежений? Жид Гершко, що за землю Смоквинова з тобою балакав.

Герасим. Тьфу!! Ну?

Параска. Казав, щоб ти був в обiдню пору у Смоквинова з грiшми, бо Жолудь землю перекуповує.

Герасим (ненароком глянув на мiшок). Ха-ха! Чорта лисого перекупе.

Параска. Що там ти привiз, чого ховаєшся вiд жiнки? Покажи!

Герасим (несамовито пiдступи до неї). Я тебе попитаю! Я тобi покажу… я… я… тебе уб'ю… Я тебе задавлю, коли будеш лiзти у вiчi! Геть пiшла!

Параска одступає за дверi.

Параска. Тю, тю! Одсахнись… Єй-богу, з ним якась причина, - треба бути насторожi. (Вийшла.)

Герасим, а потiм Савка.

Герасим. От цiкаве бiсове насiння, так i загляда, а жидом перелякала на смерть… Жолудь землю перекуповує!.. Ха-ха-ха! Завтра чуть свiт отнесу йому грошi, переплатю по десять рублiв на десятинi, а не попустю, щоб Жолудь купив.

Входе Савка.

Савка. Ну, куме, нiгде нiчичирк! Давайте менi моє, та, поки глуха пiвнiч, я собi пiду.

Герасим. Куме, де ви дiнете таку силу грошей? Нехай у мене будуть на сховi.

Савка. Нi, так не буде, я знайду, де своє сховать, а ви ховайте своє.

Герасим. Вiзьмiть собi яку тисячу, бо зараз попадемось, а решту через год.

Савка. Куме!.. Давайте моє менi… З мене печiнка мало не витрусилась, поки це дiло скiнчилось, та щоб я не мав в руках свого заробiтку, а заглядав вам у вiчi, як цуцик? Вам цього хочеться, я знаю вас добре, бачу, куди ви гнете, але гляньте сюди. (Виймо, нiж з-за халяви.) Бачите? Не розпалюйте ж мене, бо тут вам i амiнь, коли почнете крутить.

Герасим (виймо, з-за халяви нiж). А ви думаєте, що я без запасу? Ха-ха-ха! Тiлько, знаєте, це все чортзна-що! (Хова ножа.) Це я для дороги мав… здiймайте лиш свиту, закривайте вiкно, та будемо дiлиться…

Закривають вiкна свитами.

Я хотiв як краще, бо у вас нiколи грошей не було, то зараз що-небудь i виявиться… а коли ви так боїтесь, то берiть собi, бог з вами.

Савка. Не журiться, я зумiю заховать, аби було що. (Пiдходить до мiшка.)

Герасим. То вам п'ять тисяч?

Савка. Десять… десять… кажу вам, десять… не розпалюйте мене!

Герасим. Та не кричiть-бо! Берiть, берiть десять… (Набiк.) Щоб тебе за печiнку взяло. (Вийма з мiшка пачки по тисячi, навхрест оперезанi бумагою, а кум розгляди.) Оце одна, а це друга, а це третя…

Савка. Стривайте… куме, гляньте…

Герасим.А що?

Савка. Та це не грошi, це чистiсенька бумага.

Герасим. Як?!

Савка. Чиста бумага! От так машину пiдвела жидiвська голова, тiлько на трьох пачках спереду i ззаду наклеєнi грошi, а то все чиста бумага.

Герасим (хвата пачки одну за другою, перегляда). Бумага!.. Обманив!.. Куме, вiн же грошi давав, я сам бачив! (Хвата знов бумажки, розрива i кида.) Сама бумага… чистiсенька бумага!.. (Несамовито.) Ха-ха-ха!.. Сто тисяч!! Ха-ха-ха!

Савка. Отже збожеволiє! Куме, заспокойтесь; що з воза впало, те пропало.

Герасим озирається, хватає пояс на лавi i бiжить з хати.

Куме, куме! Куди ви? Господь з вами! Схаменiться, що з воза впало, те пропало.

Входе Параска.

Савка i Параска.

Параска. Що тут таке? Боже мiй милостивий, кажiть, куме, куди вiн побiг, чого вiн так галаснув?

Савка. Сором признаться. Гляньте: оце добро ми купили за п'ять тисяч.

Параска.Як?

Савка. Так. Обманив жид: дав чистих бумажок замiсть грошей. А може, то й не жид був, може, нечиста сила перекинулась в жида i отуманила нас так, що ми не роздивились i прийняли бумагу чисту за грошi.

Параска. А господи, господи! Бач, яке нещастя скоїлось; чула моя душа, що з ним щось недобре дiється. Та чого ж вiн побiг?

Савка. Я й сам до пам'ятi нiяк не прийду, всерединi все колотиться.

Голос Копача: "Поможiть, рятуйте!"

Чуєте? Хтось кричить!..

Параска. Ох куме, голубчику, у мене й руки, i ноги тремтять, - ходiм.

Тi ж. Копач i Герасим.

Копач (несе Герасима на плечах). Та поможiть-бо!

Помагають i кладуть Герасима на лiжко.

Параска. Що з ним, що з ним, скажiть на милость божу?

Копач. Це, я вам скажу, реприманд! Качайте його, отак, отак! (К.ачає Герасима.) Ну, реприманд!

Параска. Та що воно? Що? Ради бога, скажiть, що то за болiсть така?

Копач. Та яка там болiсть! Стривайте, я розкажу, а ви тим часом трiть груди, добре трiть. Так, так… Ви мене слухайте… стоп! (Прислухається до серця.) Трiть, трiть, трiть… Опит - велiкоє дiло… Серце наче ворушиться… А-а. Та й перелякав же ти мене, Никодимович, мало не вмер вiд страху, ну, й йому б не жить на свiтi, якби не мiй опит.

Савка. Кажiть, що трапилось?

Копач. Все по порядку-коло одного центра. Ножа!

Дають ножа.

Iвановна, лийте йому води ложкою в рот. Наливають води.

Ковтнув, єй-богу, ковтнув. Не журiться! Щастя маєте, що я лiг в клунi спать… Лiг, знаєте, я в клунi спать, i так мене один предмет заняв, що я й задрiмав з думкою про нього; коли це сниться менi, що Роман позабирав копили кам'янi, - пам'ятаєте? Я вам розказував? Що на Боковеньцi? Позабирав тi копили та й повiсив надо мною їх. Тiлько що оце сниться, аж щось мене по носi чирк, чирк… я рукою лапнув вгору, пiймав за ногу, нога гойднулась, задригала i вирвалась, та як захарчить. Я схопився мов несамовитий, але зараз опам'ятався, запалив сiрничок, дивлюся - i в очах потемнiло! На перекладинi висить Никодимович.

Параска. Боже мiй, боже, яке тяжке нещастя!

Копач. Но! Опит - велiкоє дiло! Я зараз вийняв перочинний нiж i перерiзав пояса… i Никодимович упав на землю. Гляньте - дише.

Герасим поворушився i спазматичне в себе потягнув воздух.

Пiдводьте, пiдводьте. Нiби позiхає, дрижить

Пiдводять Герасима, вiн ще потягнув у себе воздух i i витирає пiт.

Параска (плаче). Старий, старий!