МАРКО КРОПИВНИЦЬКИЙ Дві сім’ї _______________ Драматичні малюнки з закутнього життя в 4 діях Лицедії Сафрон Жлудь, багатий міщанин. Настя, його жінка. Самрось, їх старший син. Зінька, його жінка. Роман, їх менший син, парубок. Степан Рева, кріпак. Хотина, його жінка. Федоська, їх дочка, дівчина. Ганна, молодиця. Мотря, Любка – дівчата Кирило, старий дід. Xаритон, Денис, Пилип, Свирид – чоловіки. Юхим, Харитонів син, парубок. Чикалка, шинкар і крамар. Юхим Ничипорович, старшина. Мануйло Андрійович Балалайка, волосний писар. Дружки, світилка, бояре, старости, музики і весільні гості. Діється на селі. Дія 1 _______________ На пригорі село. В глибині кону штукований церковний баркан (палісад) і ворота; за барканом садок; дерева ледве розпускаються; ближче, уліворуч – «волостноє правлєніє», управоруч – «постоялой двор» і «боколеная лафка». Ранок. Діється на перший день Великодня. Ява 1 Мотря, Федоська і Любка виходять із-за баркана. Федоська Та й тіснота ж у церкві! Миру-миру, як бджіл у вулику: так і кишать, так і гудуть!.. Через кін проходить Чикалка. Любка Гляньте, сестрички, вже і сонечко зійшло! Та яке червоне та світле! Федоська На Великдень, мабуть, і сонечко радіє празникові. Любка Ще б не раділо! Увесь Божий мир радіє. Федоська Не знаю, як вам, сестрички, а що мені, то так тьмяно стало на серцеві, як ото скоро дочиталися до Христа і піп промовив: «Христос воскрес!» Так все у мене в грудях і стрепенулося; а потім ніби похолонуло: і радісно, і боляче – сама себе не зрозумію! І в ту хвилю здалося мені, що не тільки усі люде, а і образи, і корогви, і стіни, і царські врата – ніби все заразом одповіло: «Воістину! Воістину! Воістину!» Яка то, сестрички, велична, яка незабутня хвилина!.. Любка У той мент, як дочитаються до Христа, ні одна відьма не зможе устояти в церкві, зараз втече у бабинець! Мотря Мусить втекти, бо зараз так нею і гримне об долівку!.. Мої мати колись самі бачили, як одну відьму жбурнуло та як почало нею качати, аж піка з рота покотилася!.. Федоська Що ж люде? Мотря Повтікали з церкви! Тільки один знахар догадався і покрив її чорною хусткою; зараз і перестало бити… Чуєш, Любко, а я, Господи, як дивувалася, як це Хведоська у церкві не зомліла? Федоська Тю на тебе! Хіба і я відьма? (Регоче.) Мотря (до Любки). Чи ти помітила, скільки вона сьогодня свічок постановила? За кого ти їх ставляла? Федоська От тобі й знаєш: «за кого?» За батька, за матір, за рід і мир хрещений. Мотря І за того мирянина? Федоська За котрого? Любка А за того, що цілого семигривенного укинув титареві у карнавку. Мотря Розщедрився! Федоська Пхі!.. Аж нічогісенько не розберу! Любка Такому не диво і карбованця викинути, сказано, багач. Федоська З якої речі щоразу притуляєте? Єй богу, вже аж обридло!.. Я і в головах нічого такого не покладаю… Байдужісенько! Ява 2 Самрось і Роман. Самрось Як це я не похристосувався з кумом лавушником? Прогавив його у церкві, тепер він пішов додому, то якось вже й неловко!.. Роман Чи не нарочито ти його прогавив? Самрось Поки люде запричастяться , збігаю та похристосуюсь з Онопрієм Митрохвановичом. (Іде до постоялого двору.) Роман Це вже ми не раз чули. Самрось Не думай, що ти вже такий вчений! Що ти вчився у городській школі, то це ще не велике щастє. Роман Батько запричастяться, зараз би й додому їхати. Самрось Зараз же й додому. Слухай, Романе, будь ти розумним тільки задля себе. Я старший, а ти менший, так тобі зась мене повчать! (Пішов у лавку.) Роман Це вже нап’ється там!.. (Оглядається.) Либонь, Хведоська заразом з якимись двома дівчатами вийшла з церкви… Куди ж вона поділась? Тільки що протисся до неї, а вона, як той в’юн, так і пошилася помеж людьми. І завжди так!.. Та невже ж і сьогодня не доведеться зустрітися, щоб хоч словцем перемовитись?.. Досадно! Скільки разів бачу її, а ні разу ще не трапилося так, щоб побалакати або хоч поздоровкатися. Коли сама іде до церкви, то неначе навмисне осторонь обіходить; а як з подругами, то ніби й не бачить мене. Чи вона глузує, чи дратує?.. Дивлюся на неї і очей не можу відорвати, і всіма думками до неї лину, а їй, може, й байдужісенько! Ну, вже сьогодня або завтра конче спізнаюся! Коли серце радіє і тріпоче, бачучи її, то кого ж і слухатись, окрім серця? Так чи не так, а мушу сьогодня з нею побалакати. Чи не пішла вона в ограду? (Пішов за баркан.) Ява 3 Харитон, Кирило, Пилип і Денис виходять з церкви. Харитон Гарно сьогодня виводив Роман Жлуденко: «Святися, святися!..» Так голосно та тонко! Кирило Га? Недаром у городі вчився. Денис (кашля). Та й довго ж причащають! Харитон Спаселників сила. Денис Тут їсти аж душа болить. Кирило Га? Може, тельбухи болять? Іншому тельбухи на думці, а іншому душа! Денис Ви старі, то вам про душу й думати. Xаритон Дід Кирило так вони як пообідали у чистий четвер та й досі постили, правда? Кирило А тобі яке діло? Xаритон Та я, бачте… Що інший може, а інший не зможе! Кирило Га? Хто схоче, той і зможе! Xаритон Ні, не кожен. От я, бувши б вами, сидів би тепер дома, а то щоб часом через вас хто гріха не нажив. Кирило Батькові своєму лисому розкажи! Ти як нап’яв отого балахона, то, либонь, зовсім став крученим? Xаритон Де ж, людей у церкві, як комашні, – мало вас не задавили! Кирило Га? Бог смерті не дасть, то й вовк не проковтне. Пилип А звичайно. Без Бога ані до порога! Денис Ач, який богобоязний знайшовся! Кирило Щоб у таке свято не піти до церкви?.. Я не бусурмен! Xаритон Та воно… Тільки що я кажу… Кирило А я того, що ти белькочеш, не чую! Денис (кашля). Тьху на тебе! Ото причепилося, неначе там що усередині гарчить, або гавка… Пилип То так горілка з сирівцем свариться. Денис А хоч би й горілка, тобі що до того? Пилип Та я так… Коли б до цього кашлю та ще кольки. Денис Коли б тобі до очей та ще більма… Пилип Менш тріскав би кукульвану, не давило б. Денис За твої я тріскаю? Ти мене частував? Пилип Траплялось не раз. Денис Більш не трапиться! (Кашля.) Пилип Ловка бухикалка! Денис Отже я тебе вилаю! Пилип Не новина! Кирило Га? Ану, заведіться біля церкви! Денис Чого ж він в’язне? Колись, не вряди-годи, почастував та й пишається, як свиня на мотузці!.. (Кашля.) Як тільки розговіюся, зараз на піч та догори черева, спатиму аж до провід. Харитон А до шиньку? Денис Шкода, братухо, в кишені ані дзенькне! Харитон Що ж то за празники? Хіба ж не можна набір? Денис Набрався вже й так по самісенькі вуха! Пилип Знайдуться такі, що почастують. Денис Може, думаєш, що в тебе візьму на відробіток? Дідька лисого діждешся, от що! Пилип Побачимо. Може, позичить, га? Денис Та скоріш здохну, ніж у тебе позичу! Пилип Не зарікайся. Денис Даси полтиника, а відробляй тобі рубля? Пилип У мене дурничку хава з’їла. Денис Вона і тебе туж-туж стріска. Пилип А стріска. Що ступінь, то все ближч до домовини. Кирило Та годі вам змагатись!.. Xаритон Хвалити Господа милосердного, діждалися тепла! Надів сьогодня гедзетика, думка шибала: змерзну! А воно і в гедзетику парить. Кирило Га? То ще кров в тобі воює; а як мені, то і в кожусі холодно. Харитон Ні, без шуток! Ач, як по горі бриндуші цвітуть! Ондечки вже й сон зацвів, а горицвіт аж жовтіє!.. Ну, я вам скажу, і зима ж була сутужна! Денис Була б ще сутужніш, та вже й нікуди. Пилип Довга зима. Харитон Таких довгих зим, мабуть, ще й не бувало? Кирило Га? Бували всякі зими! Денис Зима-зимушка. Пилип А тобі від неї за вухом свербіло? Денис Знов в’язнеш? Пилип Тадже ж ти ні за пашею, ні за топливом не бідкався? Денис Ну й чого лізеш у вічі, як та слоква? Пилип Ні волика ж, ні коровки? Хіба як топлива не стало, то хату обдер. Денис Обдер. Свою обдер чи твою? Пилип Хазяїновитий! Денис З такими сусідами розхазяїнуєшся. Хіба я в тебе, чортова скнипа, не прохав позичити топлива? Скільки у тебе соломи гниє, а ти позичив? Ач, ще й зуби скалить. Пилип Позика то лишня турбота. Кирило Далі зими ще довші будуть. Дехто Через що ж то? Кирило Га? Перед кінцем світа все переплутається: замість зими буде літо, а замість літа – зима… Денис Мабуть, за цю зиму і хаврах повимерзав? Торішню весну скільки було, а тепер ще й не видко! Торік мої хлопчаки наловили їх аж на одинадцять цілкових, а тепер, мабуть, чорт його матиме і того заробітку. Пилип І в шинкаря заробіток зменшиться. Денис Тьху, сатано! Кирило Га? Хоч ловитимуть, хоч не ловитимуть, а як Господь захоче покарати, то відкіля та нечисть і візьметься. Харитон А так-так!.. Либонь, на тім тижневі якийсь проїжджий чоловік біля шиньку розказував. Такий у нього хургон кований, пара конячок, рушниця у хургоні і цілий лантух вівса… Мабуть, здалеку! Так розказував, що у їхніх краях один чоловік усіх хаврахів повиловлював на своїй ниві, а сусіда його не зачепив, ні жодного. Так, каже, що ж вчинилося? Дивина!.. У того, що половив, хаврахи вибили хліб до цурочки; а в того, що не зачіпав їх, хоч би тобі стеблину знівечили. Денис Торік у Василя Шрамка увесь ячмінь вибили, а у Данила Лободи не зачепили. Xаритон Данило средствія такого знає, ще з діда-прадіда знає. Денис А, мабуть, зна! Кирило Га? Краще не чіпати тієї погані, бо на все воля Божа. Xаритон Адже бува от що й гряд або кузка у одного геть витолоче, а другого обмине… Ява 4 Ті ж і Свирид. Свирид Про віщо чурукаєте? Пилип Про те, що щодня муляє! Xаритон О, муляє, аж дошкуля! Денис Було б ще дошкульніш, та вже й нікуди. Свирид Чуєте, сьогодня відьом бачили у церкві? Кирило Розплодилося вже їх до пропасті!.. Куди махне рукавом, туди й хмари попливуть! Показав би я їм!.. Харитон Он воно що! А я дивуюся, що воно за знак, що дощів нема? Учора зовсім було нахмарилося на дощ, думка шибала: ось-ось ушкваре, ось-ось поллє! Отже погриміло, поблискало… Один би дощик на озимину!.. Кирило Га? їздили колись вони на мені, ну, вже ж і я ними їздив. Ого-го, ще й як їздив!.. Як сяду було, як замордаю та як почну хвоськати хвайдою по жижках, аж мило з неї клубками котиться! Свирид Стало бить, і ви їх сьогодня бачили? Кирило Бачив. Всі Невже? Кирило Як тільки дочиталися до Христа, я луп очима: аж сунеться попліч мене мацапура і шкіриться… Ще й з дійницею на толові! Всі Невже з дійницею? Кирило Га? З дійницею! Я тиць їй дулю; навідлі, отакечки – о, на, відьмо!.. На тобі, кажу, хвостата прояво! Щезла… Деякі Не любить дулі? Кирило Га? Глянув управоруч, аж і друга просовується… Аж шістьох бачив! Харитон Це вже звісно, що дід Кирило знають срєдствія, їх якийсь литвин навчив; правда? Кирило А хоч і знаю? Харитон Кажуть, що треба на пущеннє взяти сира за губу та так і переночувать… Свирид Отже Роман Жлуденко, як почали люде гомоніти, що бачили відьом, так він усім хотів роти затулити. Каже: «То вигадки!» Денис О, то великий грамотій! Зна з носа та в рот!.. Пилип А я міркую так, що Роман з вітру не скаже. А от Денис як заговляв, так зоставив за губою півчарки горілки, а вранці прокинувся: ковть-ковть, а вона й не лізе! Та ще звідтоді і до сього часу гудуть у його чмелі в голові! (Декотрі регочуть.) Денис Ну й вилаю ж я тебе сьогодня! О, ти розумний! Пилип І я тебе не за дурня маю! Денис Ні, я дурень! Свирид Я вам скажу, що відьми так це кара Господева!.. Денис Я дурень, та ще й не абиякий, а писаний дурень!.. А дайте мені, отак, як я оце стою, десятин з двадцять землі на вічність, та щоб я годів з десяток не знав ніяких оплатків. Пилип Ач, чого забагнулося. Денис Тоді побачите, яким я зразу зроблюсь розумним! Пилип А так-так! Денис Ти-бо не такай! Багато вас тепер розумників розплодилося. Шкуродери чортові! Як набив кишені, так він вже й пан!.. Тепер у тебе є четверо коней, три пари волів, ти й розумний! У Свирида теж п’ятеро коней, дві пари волів, і він розумний!.. У Жлудів сімдесят десятин землі, худоби повні обори, грошей скільки тисячів, от Жлуді вже над усіма розумніші!.. Через те й Роман забива всім баки. У нього ще молоко на губах не обсохло, а він вже старим людям б вічі брехню загина! Сказано, багач! Ява 5 Ті ж і Роман Роман Христос воскрес! Всі Воістину! Роман Кому ж то я в вічі брехню загинав? Денис Ось він, розумник! Ач який! Роман Який же я? Денис Так чуєте, я й кажу: дай мені силу, чи я не показав би себе? Пилип Аж ось коли достометну правду виявив, таку вже правду, як на квитанції списав. Хто-хто, а що ти, то показав би себе: щодня всі шинки одвідував би! Денис А чи не загну я тобі?.. Кирило Отже таки заведуться! Свирид Цитьте, лишень, на молитву дзвонять. Всі скидають шапки і йдуть за баркан. Роман (сам). Це, певно, Денис за відьом мене шустрив? Комусь спросоння помаріло в очах, а через хвилину всі загомоніли: відьми, відьми були у церкві!.. Надало мені впутатись в їхню розмову. Як сказав, що відьми – то баб’ячі вигадки, і, Боже, як всі озвірилися. Коли б не біля церкви, може, й били б. Єсть же і школи по селах, і вчителі або й попи, котрі повинні запевнять мирян, що ніяких відьом нема на світі… Отже не ймуть віри! Мабуть, не. так-то легко викоренити те, що від прадідів всмокчеться і в кров, і в кістки. (Роман пішов у церкву.) Ява 6 Зінька (з церкви). Зінька Зараз поманила очима Романа, щоб вийшов. Либонь, догадався… Розкажу йому все-все, що гнітить мою душу; пора, давно вже, пора! Горенько моє, що заміжня я!.. Була б незаміжньою… Ох, лихо тяжке спіткало мене!.. Кого я покохала? Кого? Чоловікового брата… Ой, страшно!.. Та вже як там не скоїться, а не виховаю того, що не дає мені ні на хвилину супокою… Що буде, то буде, сьогодня признаюсь йому. Тут найбезпечніш перемовити, біля церкви ніхто не постереже, а дома неначе свекруха зорить та й чоловік, либонь, постерега… А як постереже й справді?.. Смерть моя!! Та чого ж Роман так довго бариться? Скоро й служба скінчиться! Чого він не похристосувався зо мною? Боїться чи що? Ява 7 Зінька і Роман. Зінька Що ж ти і не похристосувався зо мною? Роман Давай похристосуємося. Це ж закон! Зінька А коли б не закон, то тобі б і однаковісенько? Роман А хоч би й так? Зінька То й не треба! Чого так озираєшся? Збентежений чогось чи засмучений? Роман Не сам себе чоловік засмучує, а пригода… Зінька Все почав загадками балакати. Роман Чого-бо ти єретуєшся? А я хотів з тобою порадитися, та не знаю, як і почати. Якась ти чудна зробилася… Слухай, сестро! Ти нічого не помічаєш? Зінька (зітхнула). Де вже там не помічаю? Роман Мабуть же, правду кажуть, що не втаїться коханнячко, як у мішку шило! Зінька (потупила очі). Чого ж його і таїти, пора б вже й виявити. Роман Та все якось не випада. Віриш, що з кожним днем все більш турбує мене думка: а що, як я їй не до мислі? Зінька А як до мислі? Роман Коли б же то! Чую я, сестро, що вже далі навряд чи вгамую своє серце. Зінька Навіщо ж його і вгамовувати? Кажи, Романочку, я ж всією душею слухатиму тебе! Роман Справді, ти щира душа, Зінько. Зінька Невже? Роман Тільки які ви баби хитрі! Кажеш, «помічаю»! Так тобі цього ще мало?.. Ну, скажи сама, що ти помітила? Зінька Пам’ятаєш, як Самрось хотів мене бити і я втекла до ставу і вже наважилась шугнути в ополонку, а ти схопив мене за руки і почав благати не губить своєї душі? Роман (дивується). Не згадуй про той лихий випадок. Зінька Як мені тоді легко зробилося від твоїх ласкавих річей! Ніхто ще ніколи так приязно не балакав зо мною… Але ж після того ти став ніби іншим, не знаю, з якої причини. Скільки разів я наважалася сказати тобі, що я… Але ти немов ухилявся від зустрічі зо мною. Роман Стривай, Зінько! Ти ж це про віщо? Либонь, ми одно другого не розумієм. Ява 8 Ті ж і Ганна (з дитиною на руці). Ганна (до Зіньки). Бач, де вона, а я її в церкві дивлюся. Роман (убік). Що це Зінька собі в думки забрала? Чи вона в жарт, чи?.. (Пішов.) Ганна Давненько-давненько не бачилися. Зінька (убік). Чого він так здивувався? Та невже ж він і досі не постерега, що без нього мені й світ не милий!.. Ганна Мало не щонеділі буваєш у обідні, а до мене й очей не навернеш. Куди ж нам до вас рівнятись? Багатирі! Воно завжди так у світі коїться: багачі до багачів туляться, а злидні одно одного зажирають!.. Кажуть же, що багатство дме, а лихо в дугу гне!.. Зінька Нічого не розберу, нічого не втямлю, чого ти від мене хочеш? Ганна Так би то запаніла чи запишалася? Зінька Галю-Галю! Може, мені не кортить і на світ Божий дивитись! Ганна Що? Та невже? Ой, Зіню, якщо той, то пробач мені, це я з досади!.. Що таке, розкажи? Зінька Що розказувати? Не варт! Ганна Та тобі й справді гірко живеться? То цебто люде правду кажуть, що Самрось над тобою знущається? Зінька Знущаються всі, кому забагнеться! Ганна Ой горенько, ой лишенько! А я скільки чула, та все кажу: мабуть, то брехня! Господи-Господи! Здається, тільки б жити та Бога хвалити. Де ж, всього доволі, всього повно, які розкоші, які достатки, неначе у панів!.. Аж воно он що… Зінька Через достатки і мене загублено. Була б бідною, може, ніхто й не поквапився б. Хоч би подівувала, як другі, а то… Ганна Ох, правда-правда! А тут таке говорять, таке говорять про твоє життє з Самросем та що Божого дня, а я прямо вуха затуляла. Розказували, наприклад, що нібито Самрось чи у пилипівку, чи ще раніш, роздяг тебе до сорочки, а косу забив кілком у лаву та як почав катувати!… Зінька Годі, Галю! Кому від того боляче, як не мені? Ганна А мені б то тебе і не шкода? Зінька Жалібниць багато, та допомоги ані гич! Ганна Та й як його допомогти? Чоловік – голова, що схоче, те й зробить: його воля у всім… Зінька Допоможе мені заступ, та лопата, та дубова хата!.. Ганна Ох, жіноча доле, бодай тебе блискавкою спалило! Ну, а Роман же як? Він, кажуть, тебе жалує. Чи правда? Зінька Роман?! (Зітхнула.) Жалує… Тільки що іншого жалощі гірш кропиви жалють. Ганна Сім чи вісім годів не бував він дома? Ото стара Жлудиха, Настя, так зненавиділа Романа, що Сафрон мусів одвести його в город до свого брата… Одначе як путяще, то воно промеж чужими людьми ще скоріш вилюдніє. Кажуть, що Роман, Господи, яка гарна людина! А свекруха як з тобою? Зінька Яким вітром повіє на неї, таким вона й дише! Ганна А на мою думку, чи не вона до всього лиха привідця? Там у вас на хуторі коїться дивина: скрізь чоловіки керують у сем’ї, а у вас над усіма баба верх взяла. Люде не надивуються, як це вона Сафрона так притисла, що той і пари з уст не пусте… Я дещо чула про неї та про волосного писаря… Зінька Цур їм, Галю!.. Як же тобі живеться? Ганна А що я? У наймах зросла, з наймів і заміж пішла. Не зазнала розкошів, то й не заздрюся. Чула ти приказку про сірого вола, що робе він до втоми, невгаваючи, а його що далі, то більш хвоськають? Тільки ще? я, либонь, і сірого вола заламала б у ярмі. Десять діл у мене за одним заходом і горіло, і кипіло! Тільки що я, либонь, і сірого вола заламала б у ярмі. Три роки жила і я, як у пеклі, просвітлої години не знала. Чоловік у мене похнюпа. Поскаржилася раз на свекруху – мовчить, поскаржилася удруге – заскреготів зубами, поскаржилася утретє – замахнувся, хотів мене ударити… Не варт, подумала я, більш і скаржитись. Та й замовкла і вуха затулила! Зінька Все мовчала? Ганна Як заціпило мені! І що ж ти думаєш? Таким тільки побитом перемогла обох: і свекруху, і свого похнюпу. Зінька Терпляча ти! Ганна (показує на дитину). Оці вилупки чому тільки не навчать? Зінька Зате хоч нарешті доскочила щастя… Ганна Щастя? Гм! А що воно таке, оте щастє? Скажи мені, задля кого воно вигадано? Не зазнала його змалку, то навряд чи зазнаю й до останку! Що ж, дітки у мене підростають, через рік вже й поміч буде старшенької: чи полумисочки помити, чи ганчірочки попрати… Чоловік потроху розбалакався, – сказать, привикли одно до другого; і свекруха втомилася гримати… Ніби б то й заталанило! Хлібець не позичений у нас, і худібка є, і одежинка… Тільки що сила в мене вже не та… (Зітхнула.) Ось чого мені тільки й шкода: силоньки моєї!.. Зінька І ніякі вже думки не турбують тебе? Ганна Які там думки? Зінька Я пам’ятаю, ти кохала одного парубка. Ганна (з криком). Цур йому, не нагадуй, гріх!.. За клопотами не час баблятись з якимись там ще думками… Колись цвіли думки і рясніли, а тепер пополовіли і зав’яли… Цур їм, тим думкам, і гріх таки! Ходімо у вограду, посидимо там проти сонечка. Йоги біда як болять! Четверо день, либонь, і не прилягла, і не присіла. Паски сама попекла, хату пошпарувала і вибілила, дітвору пообшивала і пообмивала… Коли б ти тепер заглянула у мою хатину, сказала б, що в раю! (Пішли.) Ява 9 Федоська, Мотря і Любка. Мотря Це ж Жлуденкових невістка, Зінька. Любка Як гарно убрана! А від доброго намиста але шия вгинається! Мотря Навіщо ті коралі й дукачі, коли їй світ не милий? Федоська Через що? Мотря Чоловік її, Господи, який клятий! Якщо і менший Жлуденко таким удасться, то комусь буде життє не з медом. Федоська Вже знову почала? Ява 10 Ті ж і Роман. Любка (побачивши Романа). Він, він! Глянь, Хведосько! Федоська Хто? (Побачила Романа і вдає з себе покійну.) Байдуже! Мотря Ач, як позира, неначе той яструб. (Ніби голосно.) Чого ти там зориш, куди очі зводиш? Осьдечки вона! Федоська (затуля їй рота). Чи ти ж з розумом? Мотря Єй-богу, він хоче похристосуватись з тобою, Хведосько! Зостанься тут, а ми одійдемо. Федоська З якої речі? Нізащо не зостанусь. Мотря (схопивши їі за руки, круте навкруги себе) Керелесі, Керелесі, Ходе Керел вздовж по плесі, Керелиха понад плесом, Керелята попід лісом… Федоська (у ту хвилину, коли Мотря її закручує). Що-бо ти робиш? Не пустуй! Ой, відчепися! Пусти-бо!.. Мотря і Любка біжать від неї, Федоська крутиться. Ой, що ж оце ти, Мотре, зробила зо мною? Xi! У голові мов у дзвони гуде! Роман Вона сама зосталась… Хіба підійду?.. Федоська В очах неначе колеса крутяться. Ото навісна дівка!.. Ох, жовто як! Памороки геть заморочило! Не втраплю, куди і йти!.. От скажена Мотря!.. (Помовчала.) І що це дівчата вигадують? Кажуть, як тільки увійде він у церкву, то так і ввіп’ється очима в мене… Зовсім ніколи того не було. Хіба тільки сьогодня, як ото став проти мене, то ніби справді впився очима!.. Роман Наважився підійти, а ноги не слухають. Федоська Еге ж, впився? Радій, Хведоню, раденька, що дурненька. Роман Та невже ж я такий несміливий? (Іде.) Федоська Зовсім я йому не до мислі. Бог з ним, ніколи не хочу й думати про нього, щоб більш і не снився мені… Роман (підійшов). Отак несподівано зустрілися! Федоська От тобі й раз! (Засоромилась.) Роман Христос воскрес! Федоська Та що з того? Де ж це батько? Роман З празником… Не гнівайтеся, що я знічев’я… Чи у вас христосуються з чужими парубками? Федоська І дівчата десь забігли? Роман Тепер вже так повелося: що вулиця, то й звичай, що хата, то й закон. Може, гніваєтеся й справді, що я вас перепинив? Федоська Я… Я не знаю. Чого мені гніватись? Роман Щоразу обминаєте мене: ніби полохаєтеся чи боїтесь мене… Федоська Може, й боялася.. Чого ж би я у вічі лізла? Роман Та й то правда. (Помовчав.) Писанка у вас є? Федоська Та не поміняюся!.. Роман (вийма з кишені писанку). Моя осьдечки. Федоська (глянула на писанку). Ой, яка ж гарнісінька! Роман Поміняймося. Нате… Федоська (не бере). Городська, мабуть, і не дешева? Роман Візьміть же! Федоська З якої причини? Роман Сьогодня ж таке свято, що слід мінятись писанками… Хоч, може, й гріх, що не христосуючись… Федоська Хіба гріх? Роман Розміркуйте! Федоська Може, й справді, гріх? Роман Христос воскрес! Федоська Та вже «воістину»! Христосуються і міняються писанками. Народ виходить з огради і розходиться вулицями. Зінька (проходить в глубину кону). То це ось з кого дівчата регочуть: «Насилу, – кажуть, – звели їх докупи»? Федоська Чи не хитрі ж? Роман (дивиться на писанку). Певно, самі малювали? Сорок клинців? Ловко! Федоська Ач, які хитрі! Але ж і гарнісінька! Я її покладу під образи. Роман Тепер вже не будете обминати мене? Федоська Може, й буду! Роман Мені і свято здалося б за будень, коли б і сьогодня не трапилось з вами спізнатись. Федоська Велике щастє! Роман Може, вам і байдуже, а про себе скажу, що ви цілком заполонили мою душу!.. Ява 11 Ті ж і Мотря. Мотря (проходячи повз Зіньку, гука). Затуляйте очі, щоб не бачили вуха! Зінька пішла. Та годі вже вам! Невже й досі не намилувались? Вже й ті, котрим не слід слухати, більш вчули, ніж ви набалакали. Федоська (полохливо). Хто, сестричко? Чи не батько? Роман (до Мотрі). Христос воскрес! Мотря Давайте писанку, то буде й «воістину»! А без писанки умийтеся! Роман Я вам опісля… Мотря Набір? У нас набір тільки лаються. Обіцянка – цяцянка, а дурневі радість. Знаємо вас. Он приходьте сьогодня увечері до нас на вулицю: музики гратимуть, парубки найняли; гойдалка у нас висока-висока!.. Тільки приносьте писанку, тоді вже буде достомітне «воістину»! А що вже ми вас ждатимем, аж очі лізтимуть на лоба! Правда, Хведоню? Федоська Може, хто й ждатиме… Мотря Чисто! (До Романа.) Ви вмієте танцювати польки? Ще б не вміли, в городі усяких танців навчились! Чого ж ви мовчите? Роман Я за вами і не похоплюсь. (Усміхається.) Мотря Чи правда, що, кажуть, нібито ви дівчат сахаєтеся? Роман У вічі нікому не лізу. Мотря А що вже очима та бровами, то ловко промовляєте. Правда, Хведоню? Прийдете чи погордуєте, може? Роман Я чув, що ваші парубки задьори? Федоська А вам що до них? Мотря О, бачте, вже і заступниця у вас знайшлася! Федоська Еге, вигадай!.. Мотря Постановите кварт зо дві горілки, то наші парубки зразу приймуть вас у свою юрбу. Роман Та й піввідра не розір. Мотря Чисто. (Дражне.) Всіх купимо й продамо? Роман Не в тім сила… Мотря Еге ж, що кобила сива? Роман Ну, у вас дівчата гострі на язика. Мотря А ще гостріші на серце! Правда, Хведоню? Роман Я ж увечері прийду. Мотря Захопіть з собою і ту книжочку, що ви читали людям у сторожці, як говіли! Роман Я другу принесу. Мотря Почитаєте нам? Роман Аби була охота слухать. Так я ж прийду. Мотря. Милости просимо, доки цих не зносимо! Роман уклонившись, пішов. Федоська Ой яка бо ти, Мотре! Він ще розгнівається! Мотря Хіба у нього серце з перцем? Ну, Хведоню! Федоська Велике щастє! Мотря А перснів багато зняв? Федоська Так би то я йому й дала? Мотря Ану, покажи пальці! Я всі твої персні знаю. (Дивиться їй на пальці.) Ну, вже й парубок! Хоч би одного перстеника зняв!.. Ненавижу!.. Кваша, а не парубок. Федоська І мені він не до вподоби. (Ховає очі.) Мотря (зазирає їй в вічі). Ой-ой! А де ж його писанка? Чи й писанки не дав? Федоська Осьдечки, о! Мотря Яка ж гарнісінька! За таку писанку і я похристосувалася б. Федоська Нащо він її мені дав?.. Віддам кому-небудь… Мотря Дай мені! Федоська І навіщо він мені її дав? (Ховає у кишеню.) Не треба було кликати його на вулицю. Мотря Ой, Хведоню! Ану, глянь мені в вічі. Федоська Та що з того! Я й на вулицю не вийду!.. Мотря Побачимо, хто перший вибіжить. Федоська Отже таки не вийду! (Пішли.) Ява 12 Роман, Самрось і Чикалка. Самрось (під чаркою) Приїздіть же сьогодня до нас, кумцю-душко! Чикалка І що ж би я був, дискать, за животняя такая необразованная, щоб чести не знав? Низменно просто вас, дискать, не минать і моєї хижини, Богом хранимої. Я готов каждий раз, дискать, у ножки вам вклонитись, ось як я вас почитую! Ну, тільки вас одного, а не других прочих, котрі, дискать, гребують моїм хлібом-сіллю! Роман Зовсім я не гребую, а хочу розговітись з отцем-матір’ю. Так воно заведено віддавна. Чикалка Гордуєте нами при своїм образованії, ну, й ми, здається, не з послідніх… Тільки ви, дискать, об нас не то што, но даже… Так как вам завгодно… Щасливо! (Почоломкався з обома і пішов.) Самрось Тепер хоч і додому. От бач, і не забарився і вмент тут з’явився, як на папері списаний!.. Поганяй! Роман Залив сліпи, вже тільки блимаєш? Самрось Знаєш, як кум лавушник каже: «Нікогда і вовєк да не забуде чоловєк»!.. Роман Чого не забуде? Самрось Да не забуде! Так воно і далі. Значить, як по складам, так і по верхам. Аз, буки – буряки, печеная редька, примостився Федька до кислого молока, в нього ложка не така!.. Ти розумний! Ану, вгадай, куди воно націля? Роман Доки тверезий – чоловік як чоловік… Самрось Чай-чай, примічай, куди гайки летять! Роман Мели в гурт, завтра розберем! Самрось Один дурень укине камня, а десять розумників не витягнуть. От тобі й замок, а ти одімкни, знайди ключа. Роман Мудрий! Ну, ходімо. Самрось Ти думаєш, що я п’яний? Ні, я не п’ян, ну, тільки грубіян! Роман Воїн? Самрось Авжеж! «Роздайсь море, тріска пливе»!.. Ти знаєш, яку ми з кумом лавушником механеку строїм? От ти розумний, а ти дурний. Я зроблюсь помещиком!.. Роман Чули все це. Самрось Ну да! Я хочу помещикувати, бо мені вже обридло міщанське коліно. Нема мені у цім сусловію простору! (Кричить.) Роздайсь, море… Роман Дурить тебе твій кум та щодня кишені тобі вивертає. Самрось «Нікогда і вовєк да не забуде чоловєк»!.. Роман Мотаєш добро, та коли б ще своє, а то жінчине?.. Самрось Моя жінка, моє і добро. А вгадай, на чім кум лавушник настоюють горілку? Ну й смачна ж! Така смачна, що й мертвий зачмокав би губами!.. Роман Заговорюй зуби! Самрось А нащо ж мене мамаша оженили? Роман А твій же розум де був? Самрось Звеліли мамаша. «Оженись», – кажуть, я і женився… Я був би вольний козак, куди скортіло, туди й полетів. На страженіє? Давай ружо. В Америку? Хоч зараз! А мене оженили… Тепер б’ю Зіньку, помщаюся за свою волю!.. Вона мені, анахтема, мов поперек горлянки стала! Я запорожець, я!.. У мені сила так і грає!.. Я на кого дмухну, зараз і впаде. Он кум лавушник, як дмухну на нього, так і беркицне, аж ніжками задрига!.. Роман А ти його зараз за те даруєш! Самрось Авжеж!.. Я можу усіх дарувати… Зроблюсь помещиком на всю округу!.. Куплю хваїтона, а мамаші зонтика куплю… Нехай і в хаті сидять під зонтиком. Роман Ну, ідемо! Самрось Ані з місця! Роман Як бачу, тебе честю не вблагаєш. (Бере його упоперек.) Самрось Не руш! Убію!… Пусти-бо! Роман пускає його. Але ти й здоровий, як ведмідь! Невже ти здоровіший від мене? Задача! Ану, давай поборемося! Роман Ану тебе! Ява 13 Ті ж і Зінька Самрось Ось і мадама. Десь чорти таскали та й знов притурили на мою голову. Зінька Тебе ж як ухоплять, то навряд чи вернешся! Самрось (здивувався). Га? Що таке? От вже в мене й руки сверблять!.. Роман Ну-ну, гляди, щоб у тебе чуприна не засвербіла! Самрось (до Зіньки). Що ти сказала? Зінька Пролетіло! Самрось (наступа). Що ти сказала? Роман Ну ж бо, ходім! Самрось (до Романа). Мальчать! Бо хрунт! Роман тягне його за коміра. Ти мене честю просиш? Роман (тягне його). Та честю ж! Самрось Пусти, сам піду. (До Зіньки.) Розумієш ти, вівця необразована, мене честю просять, я й піду. (Пішов.) У, здоровий!.. Зінька (перепиня Романа). З якою то ти дівкою христосувався? Роман Ще й питає! Зінька Насилу Бог дав силу спізнатись. Тепер радий? Роман А як же не радуватись? Зінька І мене твоя радість у серце шпигонула!.. То ти такий? Роман Зінько!.. Ти це в жарт чи навспряжки? Ти не знаєш?.. Зінька Так ось на чім окошилося? Ой, серце моє, серце!.. (Ухопилася за груди.) Роман Зінько, що з тобою? Та невже ж? Ні, це ти, певно, морочиш мене! Невже ж ти, сестро, вповала, що я?.. І Бога ти не боїшся?.. Я з тобою по-рідному, а ти он що задумала?! Зінька Годі! Женися-женися! Благословляю тебе обома руками! Ява 14 Ті ж і Самрось. Самрось Що ж ви, господа дворане, пожалуйте! Я вже й коней запріг і нашилники повтягував. Папаша сидять на хургоні і так тонко виспівують: «Святися-святися!..» Зінька (хапа Романа за руку). Пропаду, Романочку! Роман Бога ради, відсахнись ти від мене! (Пішов.) Зінька (регоче). Він по-рідному зо мною!.. А я дурна, нерозсудлива, маріла!.. Самрось Ану, ти, мадистка, давно бита, гайда їхати. Гей, ти, губернанка! Зінька Бери мене за коси та й волочи, як паплюгу! Самрось А бодай ти не діждала, щоб я на перший день Великодня об тебе руки паскудив! Зінька Катюго ти, собако скажена!.. Самрось Що-о! Ах ти ж анахтемська манухвектура. Отже не випразникую!.. Зінька Удар, удар! Отут ще не бив! Отут ще є живе місце! Ява 15 Ті ж і Роман. Роман Вже колотнеча? (Одкида Самрося.) Самрось Та нехай мене свята паска поб’є, коли я її хоч мезинцем черкнув! Роман (до Зіньки). Їдемо, сестро, додому! Зінька Геть, любий братіку! Гріх? Сором?.. Ач, який богобоязний, без драбинки лізе на небо! (Пішла.) Самрось Ну, як таку гадину не бить? А ти щоразу обставав за неї… Роман Мало чого не трапляється. Самрось Ну, щастє її, що це трапилось на перший день Великодня! Та ще й біля храму Господнього!.. Завіса. Дія 2 _______________ Просторна міщанська кімната. Стіл покритий гарною скатеркою; на стінах картини «Страшний суд», «Хождєніє душі по митарствам», «Кот-катафеїч», «Била жінка мужика», «Генерал Скобелєв», «Сраженіє под Карсом», дескільки фотографій незнайомих осіб і дрібних картинок. Дзеркало, шафа, скрині, канапки, дзиглики, килими і рушники. Ява 1 Настя іде з бокових дверей до середніх. Настя Що це горілки й досі не везуть? Гості зовсім засумовали! А що вже я не люблю отого Дем’яна: коли не пошлеш його за горілкою, завжди забариться. (Глянула у вікно.) А це ще хто? Мануйличко приїхав, мій голубчичок, мій красавчичок!.. Бачу, не обманув. Сказав: ще раз сьогодия приїду – і приїхав. Ох, і люблю ж я його, Господи, як улюбльона! Старшина з ним і кум лавошник. Оці гості мені приятні! (Іде назустріч.) Ява 2 Старшина, волосний писар, Чикалка і Настя. Писар Вторично! Потому, скрізь скука! А у вас одних душі! (Чоломкається.) Старшина Ті ж гості та в ту ж хату. Ще раз Христос воскрес! (Цілується з Настею.) Писар Позволю і собі вторично приложиться. (Цілується з Настею.) Чикалка Кумушка, кажеться, і в мене губи, дискать, не шкребниця? Ну, тільки я ще і в ручку похристосуюся. (Цілує Настю в губи і в руку.) Ви наші благодушная душечка! Писар Утішительниця во грустях! Настя Таким гостям щочасу раді! Старшина Скільки по хуторах об’їздили та й знов до вас, нігде такого вдоволствія… Ви у нас на першім плану! Настя Спасибі-спасибі, що пожалували, оченьно раді. Та вам же тільки й погостювати, що в свято, у будень вас і не діждешся. Старшина Нема урем’яні вгору глянути. Тільки в празник і зробиш проманаж. Писар Нині празник празников, торжество із торжеств. Розришеніє вина і елея! І потому, не теряя времені, угощайте нас, Настасія Івановна, вином, а єлей для тих, хто оний потребляє. Что ж касаємо ділов, то оних ніхто за нас не робитиме. Чи так, Юхиме Нечипоровичу? Старшина Ох, діла! Носа ніколи висякати за тими ділами. Писар Всіх ділов не переробимо. Чикалка Дискать, головоломні діла? Старшина Та ще й які угловоломні… Слухайте мене. Я вам усе по настоящій совісти розкажу. Чикалка Ніхто складніш вас не розкаже! Старшина З нашим мужиком морока, та ще й неабияка морока!.. Кругом така необразованість!.. Чикалка Да-да! Дискать, нікоторої прибавки! Старшина Нікоторої. Знаєте казку про стрижене та голене? Отак і наш мужик: кіл йому на голові теши, а він таки своєї! Чикалка Істина, голословна істина! Дискать, як і содухи праведні виходитимуть з нього, він і тоді гнутиме своєї? Старшина Іменно! Помира, вже бачиш, що зовсім содухи праведні виходять з нього, а він таки своє гне!.. Писар Гньоть, как какая-нибудь упрямая животная! Чикалка От, Мануйло Тимофейович істину голословну сказали. Тошно как какая-нибудь упрямая животняя! Ну, попустіть нашему мужичку, дискать, віжки, на груди сяде. Старшина О, сяде! Та от, як була у нас торік нападеня. Писар Епидемія, то ість чума. Старшина Ну да, стало бить, чума. Чумний скот велено вбивать, а вони бунтовать. Чикалка Ужасть, ужасть!.. Старшина Положим, що і ви у цім ділі не без гріха. Приказував же вам, запріть шиньок, щоб трезвість була!.. Чикалка Помилуйте! Торговля торговлею, а бунт бунтом! Старшина Коли б мужики тоді не понапивались, може, і бунту не було б… Тепер за той бунт і досі декотрі одсиджують. Чикалка Помилуйте! Я за патент платю!.. Старшина Конешно… А все ж… Настя Що ж ми стоїмо тут? Ходімо до спальної, там ціла кумпанія. Старшина Ні, стривайте! Тепера скажемо не про друге-проче, а хоч і об самуварях. Як понаїздять справник, дохтур, слідователь, становий… Кричать: «Подай самуваря! Подай сахарю-чаю!..» Десятник чи соцький, хіба вони зугарні? Звели йому самуваря зогріти, він води наллє туди, куди слід вугілля вкинути. їй же Богу, правда! Отутечки і впорядкуй! Ява 3 Ті ж і Самрось. Самрось (п’яний, виходячи з бокових дверей). А, господа началники – наші печалники!.. (Цілуються.) Старшина Ми, Самвросій Сафронович, знов до вас і знов не з порожніми руками, а привезли вже вам лахвету. У, ловке вино! (Вийми з кишені дві пляшки.) Чикалка Знаємо, дискать, кому чим догодити. (Вийма дві пляшки.) Сам старався, собственной роботи. Самрось А! І «розпивочно і на винос» тут? Во хрунт! Чикалка (випинається). Готов! Самрось Кланяйся мені в ноги, проси пардону! А то як мухону, так і беркицнеш! Чикалка (кланяється). Как повсігда. Самрось Цілуй у ручку! Чикалка (цілує). Как водиться. Самрось Мамашо! Оце настоящий чоловік! Дарую тобі телицю! (Чикалка цілує його в руку.) Просимо до кумпанії! Настя Просимо-просимо! Писар Нігде такого приятного времняпровожденія, как среді нашої алістократії. Пішли у бокові двері. Чикалка Потому, вони у нас благодушні душечки… Ява 4 Сафрон і Роман виходять з середніх дверей. Роман Знов приїхав старшина з кабаччиком і з писарем! І коли ця гульня скінчиться? Одні гості в хату, другі з хати; а старшина то вже і по двічі на день. Прямо неначе в трахтир! Сафрон Я вже, сину, на те й рукою махнув. Скільки разів Настю і прохав, і сварився з нею, щоб не заводила цих бенкетів, так і вухом не веде. Ото тільки й мого, що як обриднуть гості, то втечу від них чи в поле, чи в пасіку… А попробуй вигнать цих гостей – старшину чи писаря?! Так вони тебе так притиснуть, що ні жодного наймита не матимеш з усієї волости. Роман Хіба по других місцях не можна наймитів знайти? Сафрон Та воно можна, але ж… Краще одійди од зла! Роман Коли б же то, одійшовши, можна було злишитись його! Сафрон Навряд! Ну, та вже так воно завелося… Ото ж, сину, я й кажу, що треба б тобі і з матір’ю порадитись. Роман Та як же це зробити за гостями? Сафрон А чого ж так хапатись? Роман Так, тату, діло виходить. Сафрон Не шукай тільки, сину, розкошів, а шукай серця, то запобіжиш і ладу; бо розкошами на який тільки час засліпиш собі очі, а серця не вдоволниш, і під старість защемить воно та ще й неабияк защемить, – не знатимеш, куди і подітись з ним. Бери жінку в одній льолі та щоб була до любові. Усе, що ти бачиш, все, що є у нас – і в хаті, і в подвір’ї, – все це моя праця, моя крівавиця. Погнався за розкошами, зопалу оженився, а замість розкошів взяв від покійного тестя три вирви в шию. Каже: «Після смерті моєї все забереш»! Багато обіцяв, а наприкінці звів на собачку мерзлу… Як помер, то довелося ще й поховати на свій кошт. От яких розкошів здобув! А жив тесть на всю губу!.. Я оженився зопалу, через те й ладу у нас не було і нема. Скільки років трудився, рук не покладаючи, а супокою на старості не придбав. Але ж усякому терпінню бува й край, отже, й мій терпець скоро урветься. Роман Тату! Про те, що у вас там з матір’ю, це діло ваше, і не пристало мені судити вас. Сафрон Бач, який у тебе розум, як обсягнув!.. Коли ж, сину, дошкулило! Оце ти мене аж засоромив. От тепер і балакай, як знаєш. Ну, а хоч би сказати й про Самрося. Оженився він на Зіньці теж зопалу! Правда, що придане взяв велике, а що їх за життє? Один гріх! Щодня гармидер, колотнеча!.. Сердешна Зінька! Ото, сину, достомітна страдниця! Роман (зітхнув). Це правда! Сафрон Через те я тебе й остерігаю. У Самрося скажена натура!.. Увесь у покійного тестя. Але ти, сину, так мені відрубав, що я й не очумаюся!.. А тут дошкуля!.. Та ще й як дошкуля!.. Скажи мені, хіба воно так повинно було вчинитися, щоб ти вилюднів не в батьковій, а в чужій хаті? Роман Як вже не трапилось, а минулого не вернеш. Сафрон А я в тім не виноват, хоч і заприсягти. Бо це моя, сину, хата і не моя! Увесь вік дбав про те, щоб зажити супокою, а… Віддав я тебе до брата в город… Думаєш, легко мені було це вчинити? Роман А я за те вам дуже вдячний. Сафрон Справді? Роман А чому ж би я тут навчився? Хіба хвости волам крутить? Дядько, спасибі йому, навчив мене реместву, віддав до школи городської… Сафрон Тепер тобі дядько рідніший? Роман Бог з вами, тату! Я кажу тільки, що я дядькові вдячний!.. Сафрон (зітхає) Так-так… Роман (помовчав). То ви, тату, радите мені женитись? Сафрон Аби до мислі та до любові, то й благословляю з дорогою душою. Але все ж таки не хапайся, сину, а обміркуй гарненько! Роман Не сьогодня я, тату, задумав це діло і не вчора. Пора вже мені здобувати свій закуточок. «В своїй хаті своя правда, і сила, і воля»! Сафрон Так-так… Ач, як воно щільно пригнано: «В своїй хаті своя правда, і сила, і воля». Роман (помовчав). Та ще скажу і ось що. Що я тут не зостанусь, а поїду в город, там швидш знайду собі діло. Сафрон Знов покинеш нас? Яке ж ти там знайдеш діло? Роман Аби руки були, а робота знайдеться. Спершу робитиму поденно: хоч на чавунці, в депо чи в якій слісарні, а потім, може, й на свою майстерську зіб’юсь Сафрон А хіба в селі майстрів не треба? Роман А за що ж я руки зачеплю? Сафрон Буде за що, буде! Ні-ні, не кидай мене, сину! Чуєш, не кидай! Гріх! Роман Що це ви, тату, Бог з вами! Ви плачете? Сафрон Дошкулило, синку! Не кидай батька! Роман Та я радий, щоб і ви зо мною їхали. Бог Поможе, не опухнемо з голоду! Сафрон Он яке у тебе серце! Отже щось сюди йде. Не хочу бачити отих п’янюг. Приходь у пасіку, там докладніш порадимось. Ти мене, сину, розворушив і оживив. (Ідучи, промовля.) «В своїй хаті своя правда, і сила, і воля»!.. (Пішов.) Ява 5 Зінька і Роман. Зінька (зупиняється на порозі). Не хочу його бачити! (Хоче вернутись.) Роман Зінько! Ти всі празники мов нарочито обминаєш мене та обмовчуєш. Зінька Перш ти мене обминав, а тепер моя черга. Тобі хіба не однаково? Роман Я хотів би побалакати з тобою по серцю. Зінька Еге ж… Як з сестрою? Роман Чого ти ремствуєш? Зінька Не ремствую ані крихотки, ані капелиночки. Дійшло вже, бач, до байдужого!.. Роман Не вірю я тобі. Хіба я не бачу? Думаєш, мені тебе не шкода? Давай же побалакаємо спокійно, без пересердя. Зінька Минулося… Роман Я яким був до тебе, таким і зостався. Зінька Та не таким здавався. Роман Про це ж і хотів би я з тобою поговорити. Прийдеться ж нам, Зінько, зустрічатись, прийдеться і дивитись одно другому в вічі – нащо ж носити в собі якусь загадку, котра, як лиха іскра, бодай згодом не розжеврілася в пожежу? Зінька Не зрозумію твоєї мудрої балачки… Та балачка мене й затуманила! Хочеш дати мені пораду, чи що? Обійдуся… Роман Вважай, як тобі краще. Зінька Чого ти пеклуєшся про мене? Ну, пропаду, то що тобі? Роман Навіщо ж пропадать? Зінька Ох, яке ж дороге життє!.. Одного я не зрозумію. Навіщо ти щоразу обставав за мене, навіщо обороняв від Самрося? Бив мене Самрось, поневірявся, що тобі за печаль була? Скільки разів наважалася стратити себе, в ополонку хотіла шугнути, к чортам на виринки! Хто мене над ополонкою зупинив? Хто вговорював не губити душу? Кому ж тепер та душа потрібна? Роман Стратити життє зопалу! Зінька А нащо воно мені? Ти благав мене терпіти, а задля чого?.. Що я тобі? (Кланяється.) Спасибі ж тобі, братіку, за твою оборону і за твою заступу!.. Серця не чую від подяки! Роман А краще б я не бачив цього пекла! Навіщо я сюди прийшов! Зінька Проклята той час-година, в яку я тебе побачила! О, чом мені у ту хвилю очі не витекли, серце не розірвалося!.. Роман Бачу, що я тут, як та скиба одрізана… Я тут чужий, зайвий!.. Зінька Гріх? Сором? Ха-ха-ха! Ти б у ченці йшов. Роман Зінько! Не пристало моє серце до твого, от що! Зінька Не пристало?.. До Хведощиного пристало? Вона краща від мене? Роман До серця припала. Зінька Я сама, сама винна!.. Не жаль мені, каже, на галоньку та воріненьку, як жаль мені та на свою голівоньку!.. О, коли б хто розчавив оцю скажену голівоньку! Ява 6 Ті ж і Ганна. Ганна (з дитиною на руці). Христос воскрес! З празниками та з проводами! Роман Воістину! Либонь, подруга Зіньчина? Ганна Була колись нею! Роман Просимо сідати. Я не буду заважати вашій розмові. Ганна Наша розмова, як полова: не чіпай – лежить, дмухни – летить. Роман пішов. Забігла до тебе, Зіню, не на довгий час, поки там чоловік біля вашої криниці напоїть худобу. Ідемо оце у ярмарок; думка, щоб на ніч і додому, бо двоє вилупків зосталось дома, а оцього взяла з собою. Свекруха нездужає, то нікому й доглянути. Хотіли завтра поїхати, так завтра ж понеділок, важкий день. Зінька Еге ж!.. Ганна (дивиться на неї). Може, я не в час, як той татарин? Плакала, чи що? Зінька (зітхає). Угадала, Галю… Сідай. Ганна Спасибі. (Сіла.) Ведемо оце дещо з худібки у ярмарок, думка або продати, або заміняти. Ідемо повз ваш хутір… Зінька Бодай його пожежою поняло, вихрем змело! Ганна Хіба що вчинилося? Зінька Нічого… Спасибі, що провідала! Ганна Кажу, ідемо повз ваш хутір, я й кажу своєму похнюпі: чи не забігти мені до Зіньки? Колись, кажу, укупі дівували. Зінька Недовго я надівувала. Ганна Ай справді! Чи тобі було хоч годів з шістнадцять, як заміж йшла? Зінька Не знаю!.. Ганна Ба не було таки, не було!.. Я пам’ятаю, що піп спершу не хотів вас і вінчати… Еге, зав’язали світ. Достометно, як у тій пісні співається. Каже: Гиля-гиля, сірі гуси, Та на тихий Дунай; Зав’язали голівоньку, Тепер сиди та думай! Зінька Ох, думай-думай! Ганна Сім год ти мучишся. Сім год прожити у пеклі – не поле перейти. За такий час і гиржа залізо з’їсть!.. Зінька Кажуть, що як сім год людина не говіє, то обернеться у чорта; а я сім год меж чортами живу. Ганна (вдивляється на неї). Як же ти змарніла! Зінька Чи в’яне квітка під росою на сонечку? Чи змарніла б, коли б не горе?.. Ганна Що й казать! Сушить воно, в’ялить!.. З другої хати чутно спів. Весело у вас! Гостей понаїздило, мов до причастя: повозок та хургонів повне подвір’я. Мабуть, все значні люде? І старшина тут, бо й земська пошта у подвір’ї. Зінька Нехай вони пропадуть! Ганна Як же твої празники минули? Зінька Слізьми розговілася, слізьми й заговіюся. Ганна Хіба? Зінька До краю, Галю, доходить!.. Ганна І – лихо! Знаю, голубко, знаю по собі. Зінька Не знаєш, Галю, нічого не знаєш! Не те, що ти думаєш, зовсім не те… Що чоловік поневіряється, що свекруха золить – хіба то горе? Я таке горе, як лиху славу, рукавцем розмаю!.. Ганна Накликай, кажуть, талану, а безталанне й само тебе здиба. Та що ж і справді скоїлось? Зінька Невже ж ти, Галю, нічого не береш на вздогад? Пам’ятаєш, на перший день Великодня натякнула я тобі?.. А тепер зовсім нарізно пішли наші думки… Ганна Про кого це ти? Зінька Зараз ти бачила його. Ганна Зіню!.. (Дивиться їй у вічі.) Невже ти покохала Романа? Зінька Ц-с! Мовчи, боляче!.. Ганна Так я й вповала, та боялася тобі вимовити… Ой, лишечко! Та як же інакше? Жила ти тут, мов у домовині, з’явився Роман і, мов зірка, освітив темну яму… Скільки не плющ очей, а все кортітиме споглянути на ясну зірку. Гвін тебе коха? Зінька Коли б же, то чи призналася б? Тепер він захожується женитись… Ганна І нехай, нехай жениться. Хіба довго до гріха? Зінька До якого гріха? Стривай! Чи я стерялася, чи ви всі навкруги ошаліли? Де ж той гріх? Я не бачу! Хіба по своїй охоті пішла я за Самрося? Хіба по добрій волі зв’язала з ним свою руку? Пригадай, Галю, що везли мене до вінця, мов на заріз: ніби сторгували й продали, як поле або деревину… Чий же це гріх? Молодий вік мій занехаяли, знівечили моє життє… Чий же це гріх? Чи пишалася я хоч годочок своєю красою? Чи глянула я на світочок? Чий же це гріх? Мій? Це мій гріх? А ті, котрі мене втопили, вони безгрішні? Одна тільки я некаянна грішниця?! Божою волею чи людською силою світ мені зав’язано? Взяли дитя недоросле, дівча нерозумне і стратили!.. Чий же це гріх? Мій? Коли я почула в собі серце?.. Серце нам, Галю, від Бога? Ганна (не зна, що сказать). Як вже там не скоїлось, а закону не переламлеш! Зінька Закону? Не вмію я тобі розказати… Коли сама з собою міркую, то все в мені говоре, що нема ніякого закону у моїм вінчанні… Ганна Хто з жінок не бідкається, хто з нас не п’є гіркої?.. Зінька Хто, хто? Я хочу знати, за віщо я мучусь? Ганна Не скажу, голубко, не скажу!.. Зінька І ніхто не вгада, ніхто!.. Ганна (помовчала). А знаєш що, Зіню? Ми з свекрухою збираємося перед Зеленими святками на прощу у Київ. Чи не пішла б і ти з нами? Зінька На прощу?.. (Жваво.) Піду, Галю, піду, коли б швидш!.. Ганна Чи ти, Зіню, молишся Богові? Зінька Хіба ж я яка? Молюся, Галю, слізоньками молюся! Ганна Я через те, бач, питаю, що мені, як дійде, було до нестерпучого, то я впаду навколішки перед образами, голосю-голосго, аж все в мені голосе!.. Виголосю так, що вже й гласу не одведу, тільки рипить у грудях, то зараз мені ніби і полегча. Зінька Піду, піду на прощу! З другої кімнати гукає Самрось: «Гей, де ти, давно бита?» Ганна О, вже гука Самрось! Забарилася я в тебе. Зінька Піду у Київ!.. Буду молитись, буду ридати і благати милосердного!..1 ти, Галю, молитимешся за мене, правда? Ганна Шкода, що нам раніш не вправка. Самрось кричить: «Гей, жінко, перед мої очі!» Прощай, Зіню! Що це, я й забула, що аж до вознесения не можна казати «прощай»!.. (Б’є злегенька дитину по руці.) А куди ти все руки засовуєш, куди? Ач, все б йому до пазухи!.. Зінька Щаслива ти, Галю, що в тебе дітки є! Ганна (згорда). Щоб ти знала, що оці вилупки – найкращі порадники. Ну, ходімо до татка. Ах ти замазура! Зінька Ходім, проведу тебе. Чи не йде, Галю, хто раніш на прощу? Розвідай!.. Може б, я раніш пішла?.. Пішли. Ява 7 Писар виходе з бокових дверей з скрипкою. Писар Одначе їх тут нема налицьо!.. Зеніда Андреєвна, куда ж ви сокрились от общого вниманія? Ух! От такого нахального частування даже мозки підуть навиворіт! Чарка за рюмкою, рюмка за чаркою, і нема тобі передишки, ані Боже мой. Можно напиться, как какая-нибудь тварь негодная. Ах, скільки не адресую своїх увзглядов до Зеніди Андреєвни, ну, все не клюєть і не действуйот!.. А стара Настя так вже обридла, как какая-нибудь… Чепляється і чепляється на шию! Тільки і пользи, що гроші позича. Но, кажется, єто довольно неблагородно з моєй сторони? Що ж я пороблю, когда лізить, как какая-нибудь свиндя!.. Ява 8 Писар і Настя. Настя (п’яненька). Знов її шукаєш? Писар Каво? Настя Знаєм, «каво»! Чого втік від кумпанії? Писар (підморгує). Душка! Тоскую, долго не лобизая предмета мечтаній, понімаєш? Дура разві какая-нибудь может не понять. (Обніма їі.) Зачєм ти, безумная, губиш Таво, хто завльокся тобой? Навєрно меня ти не любиш… Не любиш! Так Бог же з тобой! Ну, во-вторих, етот водочний вопрос, так он хоч кого озадачить. Вишол немного обвітритись. Зачєм ти меня привлекала, Зачєм заставляла любить? Теперича проч отганяєш І хочеш покинуть, забить!.. Настя Ох, не розтривожуй мого серця!.. Так жалібно співаєш! Писар Когда ти со мною буваєш, Тогда я буваю з тобой; Когда ти со мной не буваєш, То й я не биваю з тобой!.. Ах, душка-мадама! Почему ти не вдовушка? Настя Так би і оженився? Писар Прямой рощот! Не віриш? Так дай мінє ятаган, алі-бо алівурвер, і сисчас я прострельну свою грудь, как какую-нибудь… Настя Нащо ти впадаєш за Зінькою, завдаєш мені жалю? Писар Штоб бил отводу глаз. Потому што хотя твой муж і сумашедшой дурак, но он, кажись, помічаєт. І потому надо будєт нам решительно поворотить свої діла. Настя Душко мій! Совітуй, совітуй якнайкраще, я все задля тебе зроблю, бо несила моя далі мучитись з отим старим дідьком. Як не бачу тебе, то так сумую, що й їжа не йде на думку. Спасибі попаді, навчила кислий квас варить, тільки кисленьким і живу, тільки кисленьким і годуюсь. Писар Да, кисле і на похміллє очень гаразд. Платочек, которий ти презентувала, я до серця пригортаю і не раз кипучо-горючими обливаю. Когда ж возьму скрипицю в руки, і тільки вона свойственним мелодієм нагадує звуки твої. Настя Оця ж скрипочка і світ мені замакітрила. Колись в серцях розіб’ю її!.. Як поведеш, душко мій, смичечком по струнах, то ніби серце мені надвоє перетнеш. Писар Но як ти чувствительно розсуждаєш, как какая-нибудь… Я задушу тебя в моїх об’яттях, Я проклену тебя в моїх прокляттях. І вот, наконец, когда ти не будеш моєю, я кинусь в волни кипучого моря, как сумашедшой. Жалко, што здесь нема моря-океяна, я доказав би тобі! (Обніма її і цілує.) Ява 9 Ті ж і Зінька. Настя (побачивши Зіньку). Геть-бо! От вже ненавидю!.. І все б їм цілуватись. От ще поцілуйко! А що, доброго ляпаса впіймали по губах? Ото вдруге не лізьте, бо я сього не терплю. Що, як хто побачить?.. Ти тут, Зіню? Де це ти була, моя донечко? Зінька Там, де вже нема, моя матусю! Настя Як це ти одповідаєш? Зінька Весело вам, любо?.. Настя (до писаря). Бачите, я ж казала, що ви своїми шуточками доведете до того, що ще й бозна-що подумають. От і Зіня… Зінька Нічого я не думаю, тільки бачу, що всі ви преподобні!.. Писар Зеніда Андреєвна не без ума-разума, штоб не понять, што ви как мамаша, а я – как синок… Какой же тут подзор? Настя То я вже так і зватиму вас синочком. Писар Зеніда Андреєвна! Будьте настольки добрі, наскольки я вас просю, об’ясніте, отчего ви не в общей кавалькаді? Зінька Белькочи, шелихвосте! Писар Как ви ізволіли? Настя Їй треба клопотати та порядкувати. Ти, Зіночко, клопочи та порядкуй, душко моя, а я в кумпанії посижу. Ява 10 Ті ж і Самрось. Самрось Щоб моя жінка не потанцювала, як я того схочу? «Нікогди і вовік»… Буде танцювати і дріботіти… Кума-лавошниця нотної виводе, а моя жінка і через ноту перескочить!.. Писар Самросій Сафронович! Позвольте ручку. Ну, і уважаю ж я вас, как какого-нибудь… То єсть, Господи!.. Самрось (кричить). Во хрунт! Писар (випинається). Рад стараться! Самрось Рівняйся, націляйся!.. Мамаша! Оце достометний чоловік. Я вже з ним побратався. Зінько, марш танцювати! Настя Чуєш, Зіню, що муж приказує? Самрось Чуєш, ти моя – не чужая?! Настя Потанцюй, Зіню, «ножнички» або «жидівочку». Я колись, Господи, як гарно танцювала «жидівочку». (Почина пританцьовувать.) Писар (до Самрося). Братець! У вашої супруги голос херувими і серахвими! Зеніда Андреєвна, лучче воспойте што-лібо! Самрось Зінько! Поцілуй мого побратима! Писар (підходе). Позвольте, по-родственному! Зінька (як ужалена). Не підступай! Самрось Цілуй! (Хоче вдарить її, але писар його вдержує.) Зінька (твердо). Гаразд! Ходім, там при всіх поцілую! Коли цілувати, то цілувати привселюдно, а не в закутках. Правда, матусю? Пішли. Ява 11 Роман виходе з середніх дверей. Роман Батько зовсім засумував, що я наважився в город переїхати. Зоставатись тут, щоб Зіньці раз у раз мозолить очі? За що їй мук завдавати? От так оказія!.. Ніколи і в голові мені не роїлося, щоб вона закохалася в мене… Дивно! І як то треба оберегатись кожного слова. Побалакав з нею раз чи двічі ласкаво, і от що вчинилося! Ява 12 Роман, Зінька, Самрось, Настя і гості. Зінька (вибіга з бокових дверей). Тут просторно, тут тобі не перешкодять мене і вбити!.. Самрось (з пляшкою в руці, його держать). По морді дати моєму побратимові, моєму найлюбезному! Роман (схопив його за груди). Скажений, опам’ятайся! Самрось Пусти, уб’ю! Зінька Пусти його, Романе! Нехай уб’є!.. Писар (до Самрося). Братець, образумтесь! Я нікотрої обіди. Сестриця! Зінька Підійди, підійди ближче! Я тобі баньки видеру з лоба! Старшина Такого коліна люде, а нікоторої образованності. Роман (однявши пляшку у Самрося, пха його). Геть, п’яне барило! Самрось Не хочеться тільки заходжуватись. Його уговорюють. Роман Не хвались! Настя Ой, Зіню, душко моя, як же таки так? Зінька Мовчіть, мамо, мовчіть! До серця доходе, все виявлю, привселюдно виявлю!.. Чуєте, все!.. Настя Господь з тобою, моя дитино! Чикалка (біля Самрося). Ну, мир! З пустяків, дискать, неприятності. Скільки разів ви били мене по ланиті, то повсігда я вам подставляв і другую. Писар Роман Сафронович, подайте друг другу руки, і амінь. Роман Ви що тут за мировий? Писар Я по-родственному. Роман Під три чорти!.. Настя Ну-ну, ти, болване! Це мій гость. Роман То й цілуйтеся з ним. Настя (з ляком). Що? Самрось Сказав би я тобі слово!.. Роман Відкашляйся, може, в горлі застрягло! Чикалка Самросій Сафронович, ударте мене в обидві ланити, щоб ваше серце вдоволнилось. Самрось Аз-буки, печеная редька!.. Тьфу на твою вченість! Старшина Ходім-ходім! Люде образовані, а таку необразованість заводите!.. Писар Алістократи, а как будто какіє-нибудь… Чикалка Самросій Сафронович, попрошу вас, ударте мене по ланиті і заспокойтесь. (Пішли.) Зінька Знов оборонив?.. А я не дякую… Бачиш, яка я незвичайна! Роман Не треба мені твоєї подяки. Зінька Ач, стара беззуба!.. їй зальоти на думці! Ха-ха-ха! Роман Що таке? Зінька Посліпли, всі посліпли! Ах, ви ж праведні душі! Ха-ха-ха! Роман Заспокойся, сестро! Зінька Іди геть!.. Не жалуй мене, боляче! Іди, не замуровуй мені очей!.. Роман пішов. Де ж твій грім, Боже? Де ж твоя блискавка, милосердний? Чом не вб’є мене, не спалить? Ох, коли б же швидш померти!.. Щоб разом, як одним подихом!.. Боляче вмирати по капелиночці! Ох, як боляче! (Заридала і припала до столу.) Завіса. Дія 3 _______________ Село. Посередині кону хата Степана Реви, котра виходить причілком до авансцени; зліва вулиця, справа комора; в глибині тік, садок, огород і т. і… Далі зліва хата Харитона. Діється в неділю. Ява 1 Хотина і Степан сидять на спризьбі. Степан Що то, подумаєш, весна: сонце ясно та хороше світе, ніби наскрізь теплом тебе пронизує. А жайворінки як щебечуть! Хотина Певно, незабаром і соловейко затьохка? (Помовчала.) А що, як наш хліб? Степан Чудово зазеленів! Як перепаде один-другий дощик, можна сподіватися урожаю. У посесора озима пшениця геть зарунилася, і ярина росте, аж шумить! Хотина Завжди у посесора хліб кращий від людського. Степан Інший обробіток і інша снасть. У посесора мняке поле трьома парами орють, а наш брат і твердого перелогу двома дряпа! Не та спроможність, не та й худоба… Хотина А, звичайно. (Зітхнула.) Як почнеш отакечки вдивлятись, що як то у полі гарно зеленіє та як сонечко ласкаво гріє, то так весело стане, неначе аж кістки в тобі лускотять і ніби почуваєш себе молодшою!.. Степан То сила муцюється, порива її до праці. За зиму сили нагуляєш, вона навесну вже й грає в тобі. Хотина Коли б Господь послав врожай! Степан Календар каже, що будуть весною дощі. Читав. Хотина Та дай, Господи милосердний! (Помовчала.) Де це Хведоська так довго бариться? Прохала кума Ганна, щоб я до неї на часиночку забігла: якесь, каже, пильне діло… Степан То й збігай, а я постережу хати. Хотина Я не буду баритись. (Пішла.) Степан (глянув угору). Сонечко вже на полудень зверта… Ач, як сяє, мов дівча усміхається! Благодать! Ява 2 Харитон і Юхим виходять з своєї хати, Степан. Харитон Я тобі дам нову хухвайку! Це прямо грабіж, розбій!.. Хоч з села втікай, збирай збіжжє та й тікай на Амур! Юхим Тепер до наших парубків приходять на вулицю хуторські парубки: Роман Жлуденко, Антон Колупайченко і ще деякі; всі зодягнені у гарну одежу, а я як той злидень… Роман іноді книжку чита… Хіба й мене не кортить послухати? Харитон Знаю я, що тебе кортить!.. Юхим Мені тепер тілки й погуляти: восени візьму жеребок, тоді я царський. Харитон Дежя візьму грошей на нову кухвайку, де?! Юхим Мало де?! Позичте! Харитон Напозичався вже й так по саму зав’язку! Юхим І двірські хлопці ходють: лакей, кучер, повар і машинистий – всі в пуджаках… А я, хазяйський син, та піду в свиті? Дайте хоч вашого джекета або руб серебра на ситцьову рубашку!.. Xаритон Це ти чи не хочеш засліпити мені очі? Мабуть, кортить у «заборонку»? Програв на проводи три злотих? Юхим А ви хіба не грали? Xаритон Так я ж виграв, аж тридцять сім копійок виграв. Я всі карти наскрізь бачу, я знаю, коли можна замирить, а ти, чортова роззява, з сімкою козирною та з двома хлапами кричиш: замирив! От ще чорт не видав, завели моду у заборонку грать! Юхим Дайте-бо руб серебра! Xаритон Не дам! Юхим З таким батьком краще на гілляку! Xаритон Що ти сказав? Та я тебе!.. Ах їй ж супостат! Степан Що, сусіде, легко слухати від сина такі речі? Юхим (убік). Ну, й чого та бормота раз по раз чепляється? Xаритон (до Юхима). Та я тобі, собачий сину!.. Степан Сміліш, сміліш бери його за чуба! Юхим Овва! Харитон (скида жакета і жбурля Юхимові). На, подавися ним! Юхим (хутко переодягається). Не подавлюсь. (Убік.) Де ж то тепер парубки грають у карт: чи в проваллі, чи під млинами? (Пішов.) Степан Чув ти, Харитоне, пісню, що каже: Ой, мамцю моя, А я донька твоя, Було б мене бити-вчити, Як маненька була! Харитон А як його вчити? Степан Змалечку лозиною, а тепер вже й дубина не поможе. Харитон Та змалку він слухняним був, а тепер… А яка роззява, чи ви чули? Я оце думаю кинутись до земського. Помилуйте! Знаєте, купив я йому хвінельову кухвайку, сказать, настоящу німецьку! І так було гоже глянути на нього! Не Юхим, а колонистий, одним лицем колонистий! Що ж він, чортова роззява, зробив? Пішли ми з ним на страсть. Соломія Гаврикова стала позад Юхима та свічку з вогнем і притулила до Юхимової кухвайки. Що ж, ви думаєте? Геть спину у кухвайці спалила. Руб сімдесят три копійки як у воду жбурнув!.. Хіба на це є закон? Степан На кого ж ти маєш скаржитись? Xаритон На неї! Як вона може палити чуже добро? Дай їй путивочку, то вона й хату мені спале!.. Це просто розпутство! Степан Дурницю ти правиш. Вона ж ту шкоду зробила ненароком, у сні? Xаритон Нехай не спить у церкві! Степан Та й ти ж, мабуть, задрімав? Xаритон Правда, согрішив! Так я ж нікому шкоди не вчинив. Ні, не кажіть, розпутство у нас завелося!.. Степан А завелося: гедзети, плюндрі, чоботи, облямовані цвяшками, ситцьові сорочки… Чи та ж одежа пристала до чорної роботи? Один тільки день косою помахай, зараз пліондрі потріскаються і сорочка розлізеться, як павутинне. Xаритон Коли ж дивишся, як другі, примером, в городі, – міщане або ремесники, – то й собі так потрапляєш. Степан Город не село: там інша робота, то інша й одежа. Xаритон Що не кажіть, а в гедзеті воно якось окуратніш. Як і на базар поїдеш у гедзеті, то вже кожен тобі каже: поштенний! А напнеш сірячину, то тільки й чуєш: «Гей, ти, мужик! Хамло! Мазепа!»… Степан А тобі не хочеться бути мужиком? То ж бо то й горе! Xаритон Та що ви все гарчите? Ну, а скажіть, як воно мусить бути? Ви ж читаєте псалтиря, що там показує? Степан А ти навчись читать, то й знатимеш, що показує. Xаритон Коли його там ще вчитись?.. Ми – що ми? Як другі, так і ми. Бачимо, наприклад, що вгорі небо, а під ногами земля, а що там вище або нижче, чи утнемо своєю головою?.. Степан А ти за хмари не залазь, а частіш дивись під ноги. Думаєш, що земля не промовля? Тільки щиро помолись та припади до неї, то вона й промовить до тебе, промовить, як мати!.. Xаритон Це вже ви щось таке балакаєте, що я не вмію такого й слухати… (Помовчав.) Що це наші громадяне так бавлються: пішли царину оглядати та й досі там воловозяться! Ява 3 Ті ж і Роман. Харитон (побачив Романа). Сахроновичу, куди Бог несе? Роман (підходе). Здрастуйте! Харитон і Степан Доброго здоров’ячка! Харитон Куди це, питаю? Роман Кожен свого шука. Прийшов до ваших парубків, занудився дома. Xаритон Навдаху чи тепер їх здибаєш. Десь, хоч по кручах або по ровах у заборонку грають. В селі не можна: соцький розганяє, так вони по кручах розпутство заводять. Роман Іншої забавки нема, через те, може, й в карт грають. Прохали мене, щоб прийшов почитати їм кой-що… Харитон От чорт не видав, видумали заборонку! Єй-єй, тепер їх і з собаками не знайдеш. Степан Присядь, козаче, якщо не хапаєшся. Роман (ciда). Прихапок, як і вхапок: лизнув – не вхопив, сьорбнув – не наївся. Де люде, там і розмова; а де розмова, там і розум. Ви ж тут про віщо розмовляли? Степан Переливали з порожнього та в те, що без клепок. Харитон Сказать, пустословили! Роман Колена балачка має вартість. З балачки і діло з’являється; не було б розмови, не було б і діла. Степан Слово до слова, то вже й два. Так-так. Може, розкажеш нам що нового? Буваєш часто в городі? Там усякі чутки йдуть. Харитон Аякже. Телеграп і всякі способи. Ми тут, як у пущі, а там бринькнув у дріт, і вже й є новина. Роман А що нам до тієї новини, котра бринька? Харитон Як що? Примером, про войну. Кажуть, що англичан дуже напосівся? Роман Про те не нашим головам міркувати. Степан А як ціна на хліб, не чув? Роман Пішла вгору. Xаритон От коли б було до цієї пори хліб додержати… А як ти його додержиш, коли оплатки і всякі… Учора якийсь прохожий солдат розказував. Каже: «Біда, як сильно англичан напира»! Ява 4 Ті ж, Кирило, Пилип, Свирид і ще скільки чоловіків. Всі шапкуються. Кирило Це вам Роман казав? А я вам кажу, не вірте тому, що він плеще. Кажу вам, що нема ні Лондуму, ні Парижу! Тільки і є Пекенбурх, бо там цар живе, та святий Київ, бо там мощі. Роман Вже й дідові Роман нав’яз у зуби? За що це ви, діду, людей на мене нацьковуєте? Кирило Га? Щоб ти не заморочував памороків. Роман Та по-вашому виходить так, що чого ви не бачили, то того й нема? Кирило Мене не заморочиш! Роман Та ви ж і Петербурха не бачили? Кирило На картині бачив, крамар показував. І Пекербурх, і Київ бачив. Роман А як я вам покажу на картині і Лондон, і Париж, тоді повірите? Кирило Думаєш, що як неграмотний, то й не розберу? Я зразу пізнаю, де всякий город! Роман Та я чув вже про це. Волосний писар показував вам малюнки, так ви на ліс сказали, що то павич, а чабана з гирлигою назвали попом, тільки бика і пізнали… Кирило А таки пізнав, бо то громадський бугай. Роман (вийми з кишені книжку). А оце що? Кирило (довго дивиться). Дурничка, дитяча забавка. Мене не заморочиш! (Іде, бормочучи.) Роман А що? Чого ж ви так швидко метете ногами? (Сміється.) Кирило Я ще не без розуму, щоб з дурнем у патьоки заходити. (Пішов.) Роман От тобі й здрастуй! Ні за що, ні про що ще й дурнем облаяв! Ява 5 Ті ж, Пилип, Свириді Денис. Пилип і Свирид Доброго здоров’ячка! Денис (під чаркою). Гуляй душа, наливайся, халява! Степан А де ж твоє «здрастуйте»? Денис Хоч і не треба. Степан То й ти тут зайвий! Денис Це твоя вулиця, твоя? Вона обчеська, а я обчеський собсвелник, о! Я при своїм законі!.. Пилип І при своїм розумові? Денис І ти тут? Пилипе, мовчи. Сяду отут посереду вулиці, на своїм обчеськім положенню. (Сів.) От, я-м прикипів! Свирид У іншого ніби й голова на плечах, а придивишся гарненько… Пилип Побачиш свистуна! Степан Або ж пляшку. Денис Сам ти пляшка! Нехай моя й пляшка, а твоя не варт й цвяшка! Думаєш, не вмію до ладу одповісти? Хоч ти й чабан, так я ж тобі не вівця! (Дражне.) «Бирю-бирю! Цка-лей»! О! Ти мене розжуй! Пилип Та й виплюй. Денис Я кожного з вас на пальцях знаю. Пилип Це вже так і на лобі у тебе написано. Денис Авжеж! Єй-богу, я всіх вас на пальцях знаю! (До Романа.) От… Ти розумний, розумний? Роман Вам видніш збоку! Денис От я й бачу… Ну, а хто дав козі імня? Роман Адам. Денис А хто… Роман Стривайте ж бо! Тепер вже я вам загадаю, тепер моя черга. Денис От за це люблю! Роман Тільки цур не лаятись! Скільки ви сьогодня випили? Денис Скільки? Пилип От тебе й загнали на слизьке! Денис Бачу, ти не дурень!.. (До Пилипа.) Пилипе, зарятуй мене. Горить отут, пашить!.. Пилип Що, Денисе, опеньгався? Денис Ні, ти, Романе, єй-богу, не дурень! (До Пилипа.) Позич полтинника! Пилип А підеш завтра до мене гречку сіяти? Денис Завтра… завтра не піду! А в вівторок прямо йди до мене в хату та й тягни за чуба!.. А завтра похмелятимусь!.. Я тобі он як відслужу!.. Тепер ціна поденному тридцять п’ять копійок, а я піду до тебе за двадцять, – он яка у мене совість! Чуєш, за двадцять піду!.. Пилип Ну, ходім, зарятую. (До других.) Треба бідолагу зарятувати. Денис (до Романа). Я тобі скажу, що ти зовсім не дурень! Люблю, хвалю! (До Харитона.) Харитоне, гайда, почастую! Xаритон Не хочу! Коли б у заборонку? Денис А карти є? Харитон В кишені! Денис Частуй! Чи то пак, здавай! (Пішли.) Свирид Ходім і ми до шинку. Степане, гайда! Степан Не піду, щось неохота. Свирид і доугі пішли. Пилип так і ловить запіяк. От і піде до нього Денис за півціни робити. І отак раз у раз. Роман І довго ще воно так діятиметься? Свій візьме робітника за півціни – нічого, годує чортзна чим; вимучує роботою – байдуже, бо то свій; а нехай зробе так міщанин або пан, зараз загомонять: грабіж, здирство. А чом старшина не втручається в такі діла? Степан Старшина? Як бачу, ти й справді новий чоловік на селі. У нас старшина – затичка; старшиною керує писар. А писареві до нас байдуже. Адже ти чув, що була у нас школа? Писар не захотів, посварився з вчителем, і школи вже нема: зничтожили, а хату найняли лавошникові під постоялий двір. Лавошник вже шостий год, як приплентався до нас: прийшов злиднем, а тепер розжився так, що ось-ось і в купці вискочить. Коли хочеш правду знати, то отой лавошник усім селом заправляє. Постоялий двір – його, пивна – його, бакалійна лавка – його, шинок – його!.. Захопив усіх у свої лапи. Тепер захожується біля міщан та полупанків; адже і до твого брата добирається? Роман Заліз в кишеню. Степан Такого зілля ніяк не викорениш! Роман Ну, а громада? Громада ж великий чоловік. Степан Великий, та дурний. Роман (помовчав). Дивно, дивно якось коїться у миру. (Пауза.) А я оце нарочито зайшов до вас. Степан Маєш яке діло? Роман Маю. Тільки не знаю, як вам його й виявити? Степан Як знаєш, так і кажи. Роман Та, мабуть, прямо краще? Степан І на мою думку, так. Роман (помовчав). Покохав я вашу дочку. Степан Як? Роман Це вже й в Бога так записано. Степан От тобі й притичина! Хм! Як же це, коли? Еге, питаю, неначе сам не був молодим?.. Воно, як бачу, і завжди так коїться, що вже й сусіди, мовляв, знають, а батько-мати наостанці… А ти ж з Хведоською балакав? Роман Коли б не знав її серця, не зважився б обертатись до вас з питаннєм. Степан І на мою думку, воно ніби так. (Помовчав.) Що ж, її воля. її воля, її й доля! Ні силувати, ні відмовляти не хочу: коли це їй від Бога, то Бог їй і талану залишив. Чув я, що ти не в брата свого, чув. Хоч і кажуть, що лиха слава біжить, але ж і добра не завжди лежить. Хоче йти – поможи їй, Боже; не хоче – слава Богу!.. Роман Спасибі вам за щире слово. Де ж, батьку, Хведоська? Степан Що? (Усміхається) То ти такий козарлюга, що чуже діло, мовляв, руками розведу, а до свого й ума не приберу? Бодай вас з такими парубками! Не побіжу ж я її шукати. (Шуткує.) Чи не подалася у байбузи? Роман Та я… Я так тільки спитав. Степан А, бодай тебе!.. Ач, почервонів, як калина. Який з тебе чоловік буде? Роман Вилюднію! Це ви мене зовсім засоромили. Прощавайте! (Уклонившись, пішов.) Степан (сам). Отакі парубки народились! Пита, «де Хведоська»? Гай-гай! А як ми колись парубкували. Було, як зтирлую вівці на шпилю біля села, вийду на могилу, та як свисну – летить Хотина, аж земля під нею двигтить! Минулося, а й досі серце ожива, як згадаєш. (Задумався.) Талан це Хведосьці чи омана? Коли покохала, то повинна знати, кого… Ач! Нема ж і моєї Хотини дома, пішла до куми. Притичина!.. Ява 6 Степан і Федоська Федоська (йдучи селом). Казала Мотря, що Роман пішов вподовж села, куди ж то? Степан (побачив її). А де ти там вештаєшся? Ще тобі не обридли співи та гульня? Федоська Отакої! Почніть гримати! Степан І мати, і дочка майнули з подвір’я, ні на кого й хати кинути. Мабуть, і худоба не напоєна. Федоська Худоба ж у степу. Степан Я й забув!.. Ходиш там… Може, яке баловство? Ти гляди мені! Федоська (убік). Невже вони постерегли? Степан Думаєш, легко вас до розуму доводити? Зостанься біля хати, а я… Може, надійде. Федоська Хто? Степан Хтокало! Думаєш, що виховалась? Ти у мене гляди. (Убік.) Притичина. (До неї.) Піду, пошукаю матері. Федоська (сама). Так і є, що батько постерегли! Ой лишечко!.. Вони вже, мабуть, давно постерегли! І де ж не давно, коли сьогодня за обідом казали: «Коневі стайня, а волові ясла». Це ж вони мені навздогад, а я й не туди. Що ж оце буде? Коли б же хоч мати були дома, розказала б їм… Як треба, тоді їх і нема дома! (Йдучи на вгород.) Що ж це буде? (Пішла.) Ява 7 Роман сам. Роман Сказала Мотря, що Хведоська побігла додому. Як би ж мені її побачити? Може, в хаті, хоч би у віконце виглянула. Ява 8 Роман і Федоська (вертається з огороду) Федоська Ну, вже й мати як підуть куди, то й не діждешся їх! (Побачила Романа.) Це ти? Роман Я, моє пташатко! Федоська Ой, Боже ж мій! Чого ж так рано? Ще й не вечоріє… Роман Мабуть, скучив? Федоська Ой, не стій же там! Ще як сусіди постережуть, почнуть плескати… Куди ж мені тебе подіти?.. Клопіт з тобою!.. Іди мерщій хоч під повітку. Ідуть під повітку. Ну, й хто видав так рано приходить? Роман Та вже як чоловік спантеличиться, то так помилка за помилкою і чепляється. Федоська Еге, тобі смішки! Смішки з куминої кішки! Ой, як серце тріпотить!.. Роман (бере її за руки). Хведоню! Федоська Як ти сказав там, біля воріт? Роман Пташатко моє! Федоська Ач, як гарно! Роман Пташаточко моє! Коли б ти знала, що зо мною оце свіжо трапилося. От напік раків!.. Серденько моє! Та коли ж я діждуся того щастя, що назву тебе привселюдно моєю любою? Голуб’яточко моє! Я віддам тобі все життє моє, ми будемо з тобою щиро працювати і тим здобудемо талану і щастя, – правда? Федоська Я щира до праці, ще й тебе за пояса заткну!.. (Глянула на вгород.) Ой, лишенько! Мати йдуть… Як їх не треба, тоді вони й з’являються! Втікай хутчій!… Заховайся!.. Роман Прощай, скоро побачимся! Федоська Мерщій втікай! Роман пішов. Це ж мати постережуть!.. Хоч би не поцілував. Лице так і зашаріло… Уперше сьогодня поцілував, та як хороше!.. Як спитають мати, чого так почервоніла, що я скажу? Хоч би хто линув на мене холодною водою!.. Прикинуся, ніби матері не бачу. (Злягла на тин і ледве співа): Світи-світи, місяцю, І ти, ясна зоря, Просвіти доріжку, А де мила моя. У чистому полі Там шовкова трава, Ой, там дівка косу Та й розчісувала. Там дівчина косу Тай розчісувала, Сестрицям-подружкам Переказувала! Сестриці-подружки, Ви кайтесь по мені, Не доймайте віри Ви козаченькові. Ява 9 Федоська і Хотина. Хотина (йде з огорода). Он якої сумної завела! Федоська Це так, мамо… Це тільки пісня така… Хотина Ай чого б тобі сумовати? Ти щаслива, доню. Федоська А… А ви почім знаєте? Хотина Як то «почім»? Федоська Хитруєте? Ач, які! Хотина Чого ж би то я хитрувала? Федоська Бачу я по очах!.. Мамочко, ластівочко, чи ви тепер добренькі? Хотина Ну? Федоська Ні, ви засмійтесь!.. Хотина Чого так лабузнишся? Федоська Мамочко! Сядемо отут, на спризьбі. (Садовить її поруч з собою і голубиться.) Ой, страшно! Ненечко, порадонько моя! Я ж у вас люба дитина? Хотина (гладе їй голову). Одна, то й балувана. Федоська Ні! Єй-богу, не балувана. І батько казали, щоб я не балувалася… Чи я ж у вас не покірлива, чи не слухняна? Хотина Ба покірлива. Федоська І слухняна, правда? Хотина (сміється). Трошки з гедзом! Федоська Тільки трошки ж? Ненечко! Ой страшно!.. Стривайте, я заплющу очі. (Заплющує очі.) Ластівочко, ви нічого не постерігаєте? Хотина Ба постерігаю. Федоська Тай досі мовчали? Хотина Тобі, доню, вісімнадцять годів, маєш вже свого і розуму; я тебе повчала, коли ти була ще нерозумницею… Як пам’ятаєш материну навуку, то й тямиш, як слід поводитись… Федоська Я все пам’ятаю. Хотина Приходив до тебе уночі в комірчину якийсь парубок другого дня Великодня? Федоська Приходив, ненечко, і третього, і четвертого, і… Xотина Та бачила ж, бачила. Либонь, і батько постеріг. Якось прокинувся вночі, мабуть, почув, що рипнули двері в коморі, та й каже: «А глянь, стара, в вікно, либонь, ніч зоряна»!… Федоська Ой, що ж оце буде? Ява 10 Ті ж, Степан, Свирид і Пилип. Степан А йди, стара, в хату. Ось, бач, ці люде здибали мене посеред шляху та й присікалися… Кажуть, що у нас є якийсь крам, а в них купець. Либонь, ми з тобою ніколи не крамарювали? Чи, може, вони не на ту стежку втрапили, чи в манівцях заплуталися? (Глянув на Хведоську.) Xотина Милости ж просимо в господу. (Іде в хату.) Степан Засвіти ж там світло, щоб, бува, поночі лоба не розбили; нехай роздивлються, де той у нас крам. Свирид (до Федоськи). Чого ж ти, дівчино, раки печеш? Степан Уклонись же людям, та звичайненько. Федоська уклоняється. Не здивуйте! Вона у нас хатня. Промеж людьми не густо бува, все більш під материним крилом, то навряд чи зугарна до ладу і вклонитися. Пилип У дівчат вже така звичка: очі в землю! Степан Коли приблудились, то йдіть в хату, світло вже засвічено. Пилип Посидимо, побалакаємо… Свирид Ідіть же, пане хазяїне, ви попереду, бо ми не знаємо, як ваші двері відчиняються. Степан Доброму чоловікові всередину, а лихому і вікно – двері, і димар – ворота!.. Пішли. Федоська Як на вугіллі стояла. В голові заметушилося, у вухах як ціпами молотить!.. Від кого ж це люде? Невже не від Романа?.. І-і! Не доведи, Господи! Ні за кого не піду, опріч Романа!.. Що, як не від нього? Втечу, втечу!.. (Пішла па вгород.) Ява 11 Зінька хутко виходить із-за причілка. Зінька Роман вже й старостів шле! Ганна хотіла мене обманути, а я таки довідалася!.. (Загляда у вікно.) Ондечки ж і старости, Романа нема!.. Де ж він? Чого ж я сюди прийшла? Що ж я задумала, що я хотіла?.. Не розміркую!.. Задумала завтра у Київ на прощу! Завтра? Чому ж сьогодня не завтра?.. Нічого не збагну, не зрозумію!.. Мов вихрем раптом мене вхопило і закрутило, мов пір’їну!.. Кудись несло, перекидало, жбурляло!.. Тут зупинило!.. Ніби всі шляхи мої тут докупи зійшлись! В голові то порожньо, то важко стає, то мов що переливається. Ох, важко як!.. (Вхопилася за причілок.) Ява 12 Хотина вийшла з хати і витира рукавом очі. Хотина А де ти, Хведоню? А ходім лишень в хату. Хведоню, гу! Куди ж це вона забігла? От капосне дівча, як засоромилося, що й з двору майнуло! (Шука, потім іде в Харитонову хату.) Ява 13 Пилип, Федоська і Хотина. Пилип (виходе з хати). Піти привести Романа, швидш діло буде. (Пішов.) Федоська (іде назустріч Хотині). Я тут, нене. Тільки не буде по-вашому. Хотина Чого ж ти ховаєшся? Ми тебе не силуємо, ти в своїй волі. Як тобі Господь на думку покладе, так і роби, так і людям відповідай. Федоська Від кого ж ті люде? Хотина Парубка зовуть… Федоська Невже не Романом? Хотина Ба, Романом! Він? Федоська (засоромилась). Він, матіночко! Він, лебідочко! (Кинулась на шию матері, потім пішли в хату.) Ява 14 Ганна і Зінька. Ганна (виходить із-за причілка). Зінько! Що ж оце ти робиш? На хвилину увійшла в хату та й щезла… Гарна гостя! Спасибі! Зінька Не знаю, Галю, що роблю… Ганна Гай-гай! Де твій розум? Бач, це так на прощу збираєшся? Зінька Ох, коли б же швидш ранок… Ходім! Пішли. Ява 15 Пилип і Роман. Пилип Шаную Степана, що кремезний чоловік. Хоч би вусом тобі моргнув. «Дочку, – каже, – сватаєте, доччина і воля, а я аніже не скажу»! Роман Невже ж і справді такий вже світ настав, що все міряється грішми? Пилип Бо вони всьому голова! Роман Ні, це помилка. Пилип Поживеш, побачиш. Пішли. Ява 16 Зінька і Ганна. Зінька (хутко йде). Пусти мене, Галю! Пусти, серденько!.. Я чула його голос!.. (Виривається.) Ганна Як бачу, ти зовсім стерялася! Зінька Дай востаннє надивитися на нього. (Прилипа до вікна.) Ганна Жируєш ти, голубко, от що я тобі скажу! Жируєш! Кортить, щоб все село знало, щоб потім кожне пальцем на тебе показувало; щоб приліпили прізвище, котрого й повік не збудешся? Муситимеш щоразу ховати очі від людей, щоразу оглядатися, щоб яка-небудь мерзота, котра нігтя твого не варт, не насміялася над тобою привселюдно! Не раз заквилиш: «Ой, Боже-Боже, коли той вечір буде, коли вже про мене наговорються люде»! Ходім, кажу тобі! Зінька Не піду! І силою мене не поведеш! Не піду!.. Ганна Розпустила ти своє серце! Як хочеш, так і роби!.. (Пішла). Зінька Нехай мене картають люде, нехай цькують, нехай!.. Не витруять із серця кохання, хіба вирвуть заразом з серцем!.. (Голосячи, принада до спризьби.) Ява 17 Зінька і Федоська. Федоська (вибіга з хати). Де ж таки я при чужих людях признаюсь, що кохаю Романа?.. Нехай мати за мене признаються. (Прислухається.) Хто це регоче? (Придивляється.) Хто то на спризьбі? Це вже котрась з дівчат дуріє! Котра ж це? Мотре, ти? Та ну-бо, не пустуй!.. Любко, обізвись! (Бере Зіньку за плечі.) Думаєш, злякаюсь? От вже ненавидю!.. Зінька (підняла голову). Чого тобі? Федоська (відсахнулася). Хто це? Зінька Гарна, як змальована!.. Малюнок красує очі, а серце в’ялить!.. Ява 18 Ті ж і Xотина. Хотина Хведоню, скажи ж вже… А це хто.? Зінька Не по знаку? Хотина О, як не по знаку. (Цілує Зіньку.) Отже й гаразд, що пожалували, спасибі… Тепер вже як свої!.. (До Федоськи.) А ти хіба не пізнаєш? Федоська Ба пізнала. (Убік.) Чого вона сюди прийшла? Xотина Ходімте в хату. А моя Хведоня, чи ви бачили таку соромливу, не хоче сказати при чужих людях, що коха Романа! Зінька Не легко вимовити!.. А ще тяжче, як вимовиш душу, аж дивишся – та душа курям під сідало!.. Федоська Як яка душа. Хотина Що ти там, дурочко, белькочеш? Ходімо! Федоська (тихо Зіньці). Я все знаю!.. Зінька Тобі ж краще! (До Хотини.) Частуйте ж мене, дорогу гостю, від порога аж до покуття. Пішли. Ява 19 Настя і писар. Писар Настасія Івановна, душко моя, не роби скандалу, как какая-нибудь… Настя Пусти мене, Манилочку! (Підбігла до вікна.) Ач, як рядочком посідали! (Кричить у вікно.) Гусь свині не товариш! Ява 20 Ті ж, Степан, Хотина, Роман, Федоська і останні. Степан Хто це тут репетує? Настя (до Романа). Ти як же це без материного благословенія, крадькома? Роман Я прохав вас, ви не захотіли й слухати мене. Настя Нема тобі мого благословення! Порочиш наше званіє на всю округу! Роман Ваше званіє при вас і зостається. Настя Мов багнюкою жбурнув мені в вічі!.. Осудовисько! З давніх-давен потомственні міщане, он якого коліна: і купці в нашім роду є, навіть і дворяне! На дочці чабана сватається, на обідранці, задрипанці!.. Степан Та що ж оце ти, віхтева затичко, влізла в моє подвір’я та ще й веремію здіймаєш? Та я тебе хутко вкоськаю, ще й цурку на губу накину! Настя Не смій мене порочити! Степан Помела скільки не пороч, що воно в сажі, а воно знов лізе в каглу, бо на те воно помело! Настя (до Романа). Щоб вухо моє тебе не чуло, око моє тебе не бачило! Ой, стеряюся! (Пада писареві на плече і голосе.) Степан Слухай, Романе! Коха тебе Хведоська, нехай іде! Іди до нас у прийми. Наша хата хоч і маненька, та правда в ній щиренька. Стане тісніш, буде тепліш! Хоч три ступні від покуття до порога, зате в ній тихо, як у Бога. Настя Не син ти мені, не син! Роман Я і сам думаю, чи не обмінча я часом? Степан Романе! Цього я не люблю! «Чти отця твого і матір твою!..» Настя Сором, сором!.. Тепер попадя та дячиха висміють мені очі! Ява 21 Ті ж і Сафрон. Сафрон Де моя жінка, там і гвалт. Настя Ти чого сюди притетюрився? Сафрон А ось послухай! Настя Нехай тебе злидні слухають! (Хоче йти.) Сафрон (хапа їі за руку і грізно каже). Так стій же! Настя Що-о?! Сафрон Довго я тобі волю давав, довго слова тобі упоперек не сказав… Спитаєш, через що? Не скажу! Не зрозумієш, а чужим людям до того байдуже. Ще б, може, терпів, коли б ненароком не підслухав твоєї умови на мене з оцим шарлатанюгою. (Показує на писаря.) Писар Но я могу і протестовать. (Просовується промеж людьми і щеза.) Сафрон Забий же мені баки, Насте! Скажи привселюдно, що промеж вас ніякої на мене лихої умови це було. Ховаєш очі? Слава Богу, що хоч ще крихта сорому зосталася! Від цього часу не ти голова у моїм добрі, а я! Чуєш, я! Твоє тільки те, що ти від батька маєш: пиха! Цяцькайся з нею! А тепер, сину, покажи мені твою сужену! Роман (показує на Федоську). Оце ж і вона, тату! Федоська, уклонившись, цілує його в руку. Сафрон У розумного батька і дитина звичайна! (До Насті.) А тепер, стара, ходім до свата в хату. Настя Скоріш утоплюсь, ніж піду! Сафрон Вольному воля, спасенному рай, а скаженому вигін! Ідуть всі в хату, опріч Насті. Настя (помовчала). Що ж це? Манило взяв у мене півтораста карбованців, щоб їхати в город, писати бамаги на старого дідька, щоб його посадовити в самашедший дом!.. Ява 22 Писар і Настя. Писар На чім скінчилося? Настя Манилочку, рятуй мене! (Кидається йому на шию.) Писар Ти ж казала, що все імущество твоє? Настя Заграбували, все заграбували!.. Тільки й мого, що ти у мене напозичав! Писар Ітого триста п’ятнадцять рублів з полтиною! Цей довг запиши вуглем у комині! Настя Як?.. І ти мене грабуєш? Писар Ти обманула мене, как какая-нибудь… Настя Ох, не кидай же мене, Манилочко! Писар С обманщиками у меня нікоторих ділов! (Відштовхує її.) Ну, што ти чепляєшся на шию, как какая-нибудь свиндя!.. (Пішов.) Настя Ох, збожеволію! (Падає на землю.) Завіса. Дія 4 _______________ Середина убогої хати. Замість столу скриня, покрита простою, самодільною скатеркою. Посередині, за скринею, сидить Федоська, з обох боків дружки; на столі гільце і ласощі, біля столу староста (Свирид), біля порогу підстароста (Пилип); біля печі стоять Степан і Хотина і скільки старих людей. Ява 1 Дружки (співають). Казав соловейко: сяду – не впаду, Казала Хведоська: заміж не піду, Казав соловейко: політаю, Казала Хведоська: погуляю. (Квітчаюсь Федосьці стрічками голову її, розчісують косу.) Ой, дай, мати, масла, Я ж твою корівоньку пасла. Виганяла в раннюю росу, Дай помазати косу. Хотина подає дружкам стрічки. Ой, попе, попе Гордію, Не дзвони рано в неділю, Задзвони рано в суботу, Завдай дружечкам роботу. Світилка Ой ви, галочки, літайте, Ой ви, дружечки, співайте; За косою квітку носіте, Хведосьці правдоньки не кажіте. Дружки Ой ви, дружечки, рядочком, Попід зелененьким садочком; Та вирвем квіточку зелененьку, Заквітчаємо Хведоську молоденьку. Світилка Ой, дружечки, помалу йдіть, Нашого винограду не топчіть, Бо наш виноград скрізь поріс, Куди тебе, Хведоню, Бог поніс? Скінчили чесать. Свирид Старосто, пане підстаросто! Пилип А ми раді слухати… Свирид Благословіть молоду квітчати. Раз, і вдруге, і втретє. Пилип Бог благословить! Всі три рази Бог благословить! Дружки. В долину, буяре, в долину, По червону калину, По хрещатий барвінок, По зелений васильок. Голос за вікном Молодий іде, молодий з буярами! Свирид Дружки, квітчайте скоріш та вітайте молодого. Та не осоромтеся перед буярами, не шкодуйте голосів. Дружки. Мати Романа родила, Місяцем обгородила, Зорею підперезала, До тещі виряжала. Мати сина виряжає, Виряжає, научає: Ой їдь, сину, та до тещі в гості Та сядь, сину, в тещі на помості. Світилка А як буде, сину, теща частувати, Не пий! сину, першої чарки, Вилий, сину, та коню на гриву, об була теща ласкава. Дружки Ой, попід лісом битая доріженька, Ой, туди пішов Роман з буярами, Їм калина дорогу заступила. Вийняв шабельку, став калину рубати. Стала калина до нього промовляти: Не задля тебе ця калина сажена, Не задля тебе Хведоська наряжена. Нарядили, як панське дитя, Посадовили, як сиротя. Пилип Старосто, пане підстаросто. Свирид А ми раді слухати. Пилип Благословіть молодому в хату вступити, молоду звеселити, отцю-неньці поклонитися, до вінця спорядитися. Хотина (тихо до Степана). Пилип докладніш промовля. Степан (тихо). Вони обидва всі закони знають. Свирид (до дружок). Скінчили? (До Пилипа.) Бог благословить! Пилип Раз, і вдруге, і втретє! Свирид Тричі Бог благословить! Ява 2 Роман з двома хлібами під плечима, за ним буярє. Роман з повагом кланяється батькові й матері. Дружки (співають). Явіру, явірочку, На жовтім пісочку, Там щука-риба грала, Сама собі дивувала, Що хороше вигравала. Роман підходе до столу, злегенька вклоняється федосьці, котра встає і тричі йому кланяється. А ще наша квіточка Не цінована, А ще наша Хведоня Не цілована. Роман цілується з Федоською тричі, вона бере його за руку, заводить за стіл і садовить поруч з собою. А вже наша квіточка Обцінована, А вже наша Хведоська Обцілована. Свирид Старосто, пане підстаросто! Пилип А ми раді слухати! Свирид Благословіть молодим до вінця збиратися, образам покланятися. Пилип Бог благословить! Свирид Раз, і вдруге, і втретє… Пилип Бог благословить. Тричі Бог благословить. (Виводить молодих з-за столу.) Дружки (співають). Піднімайте, дружки, ноги Через високі пороги, Бо надворі річки-калюжки! Будуть тобі, Хведоню, гіркі дружки! Пилип Батьку, беріть образа! Мати, беріть хліб-сіль! Свирид Молоді, вклоняйтеся, благословляйтеся! Степан бере образа, Хотина хліб; Роман і Федоська підходять до них, буярин і дружка стелять долі рушник, на котрий молоді, ставши, вклоняються батькові і матері по тричі в ноги, цілують образ і хліб. Дружки плачуть. Всі виходять з хати, опріч Степана і Хотини. Буярин взяв образа, дружка хліб. Дружки (виходячи, співають). Тихше, дружечки, йдіте, Хведоню під пахви ведіте, Щоб вона не спіткнулась, Щоб вона не схибнулась. Степан Отако! Чого, Хотино, хлипаєш? Кажи: слава Господеві, що діждалася доччиного весілля; проси Бога, щоб допоміг діждати ще й онуків. Сама Хведоня покохала Романа, сама й талану свого пильнуватиме, а не впильнує, то сама й пошкодує. Хотина Жалко мені Романа, Господи, як жалко! Мати рідна не захотіла дати благословення. Степан Не поблагословила тепер, поблагословить згодом! А Сафрон? Здавався мачулою, тільки й бракувало очіпка на голові, а як терпець урвався, загомонів так грізно, мов весняна вода, що греблі рве!.. Хотина Певно, дошкулило до живого. Степан Чоловік смирний, я його змолоду ще знаю: не чепай його, а він і зроду тебе не зачепить; а от… Бувають усякі люде!.. (Помовчав.) Як це ми з тобою вік прожили, а й ні разу не погризлися? Хотина Як то ні разу? А хто похвалявся мене бити, як я поїхала у базар та чотири цілкових загубила? Степан Так тільки ж похвалявся. А ти о вже хотіла, щоб я ні разу тебе і не наполохав? Хотина І те ж, як колись проспала та не винесла тобі в поле пополуднувати, як тоді скреготав зубами? Степан (сміється). Та то… Тоді у мене зуби свербіли! То ще не сварка і не гризотня. Муха яка мала, та й та гнівається. А як я напився у Мороза на весіллі та почав бунтарити, а ти мене упихкула в комору та й заперла. Хотина (усміхається). Опісля ж сам сказав, що розумно зробила. Степан А сказав, бо правда. Мабуть-таки, та горілка була з дурманом. Де ж, зразу мене так і зварило, з третьої чарки прямо нічого й не пам’ятав!.. (Помовчав.) А що ж, чи все вже у тебе злагожено? Хотина Страва вже уварилася, а коровай печеться у куми Ганни. У нас трохи тісненько в хаті, та й піч мала… Степан Як відгуляємо весіллє, зараз комору переробимо на світлицю, і будуть у нас хороми на дві половини!.. Роман казав, що доти не піде до батька жити, доки у Самрося з жінкою не буде ладу. «Не хочу я, – каже, – щоб Хведоська жила у тім гармидері! Та й мати, – каже, – буде дивитись косо на нас обох!..» Ява 3 Ті ж, Самрось і Зінька. Зінька Вже поблагословили? Може, ми й несподівані гості, та все ж мусите вконтентовати… Самрось Здрастуйте, поздравляємо! (Цілується.) Як там не скоїлося, а мусить бути все по-рідному. Нельзя, брат єдинотробний! Степан Ай мати приїде, будемо і їй раді, не виженемо з хати. Самрось Мамаша не приїдуть… Заслабли. А батько зараз будуть, збираються. Бачили, які у нас батько? їй-богу, молодець! Учора як напосілися на мене! Золили-золили мені голову, вже так усовастювали… Ай, да батько! От кажуть, що як чоловік задуріє, то вже нема йому зупину, – неправда! Зінька Краще мовчав би. Самрось Ні, стривай, розкажу! Як же мені перед людьми не похвастатись та ще й перед сватами? Слухайте. От нащо вже я зовсім був спантеличився, мов та кручена вівця, а от… Правда, задача? Як почала Зінка… Зінька Та годі-бо! Самрось Ні, постривай! Кажу, як почала Зінька благати, як почала прохати: «Їдемо, каже, до Романа на весіллє»! Мамаша кажуть: «Не їдь!», а Зінька просе. Хотів ударити Зіньку – не зміг, рука не піднялась!.. От штука! Уклонись, кажу, в ноги: поїду!.. Вклонилася, тричі вклонилася! (Регоче.) Зінька (не дивлячись у вічі). Перш не корилася, дурна була! Самрось Чуєте? Нехай вона тепер візьме мене за возлобія – мовчатиму!.. Скорилася, вклонилася в ноги, поцілувала в ручку, і мир. Степан Чи надовго ж? Самрось А хто його зна. Теперечки у нас в господі всі порядки перевернулись. Перш мамаша командували, а тепер – батько. От чудасія!.. Я вам скажу, що мене тільки треба усовастити, уміючи усовастити. Степан Химери та примхи! Жир тебе мордує, як гедз скотину. Чоловік вже бородою заріс, скоро й сивіти почне, а й досі у повиточку… Усовістити його, бач, треба. Бичем би тебе посовістити та ще бича добре попарити, щоб гнучкий був. Хотина Та годі тобі, Степане! Степан Ач, щоб жінка йому ноги мила та юшку пила? Самрось А то ж як? Степан Не дружина та, котра без провини скоряється та ще й в ногах повза, а мерзота. В ногах повза потайний ворог або гадина, котра вибира місце, де б болячіш ужалить!.. Бог звелів мужу і жоні жити в добрій згоді та в любові. Де згода, там і благословенне Боже; а де її нема, там диявол кублиться! Самрось Мамаша завжди велять: «Бий жінку, розумнішою буде»! Степан Коли б вона на себе не накликала такої навуки. Самрось Це я вам скажу, задача! (Помовчав.) Чуєш, Зінько! Ось як треба мене до розуму доводити. Мамаша кажуть: «бий»! Задача!.. Ява 4 Ті ж і Ганна. Ганна (з короваєм в руках). Осьдечки вам і коровай! Та як виріс! О, і Зінька тут?.. Це вже, кумо, прикмета: як коровай росте, то так ростиме і талан молодих. (Ставляє на стіл.) Тепер би страву виймати з печі. Зінько! Давай повиймаємо! Виймають страву з печі і ставлять на припічок. Степан Порядкуйте-порядкуйте, щоб все було в ладу. (Бере з полиці псалтиря і чита нишком Самросеві.) Хотина Спасибі вам, що за мене клопочетеся. Ганна А у нас сьогодня радість: телиця-третяка, первістка, отелилася! Чоловік вніс бичка в хату та й каже: «Оцього бичка подарую молодим на. плід!» Кумо! Чи діжа готова, щоб зараз перед поріг винести, як тільки молоді увійдуть в подвір’я? А кожух, кумо, де? Не забудьте вивернути кожуха вовною наверх, як зустрічатимете зятя. Де ж пляшка та чарка? Осьдечки! ( Наслуха.) Ой, либонь, вже йдуть. Вже, вже! За лаштунками починають дружки співать. Швидше! (Ганна біжить з хати.) Дружки (співають). Котилося яблучко з Миргорода, Підкотилося під ворота, Відчиняйте ворота, Бо йде Хведоська молода. Ой, ми були в церкві та бачили диво, Два вінці на стільці, Третій на голівці. Вийди, матінко, вітайся, У свого дитяти питайся, Де ж твоє дитя бувало? Під царським вінцем стояло. Ганна (вбіга). Ідіть, кумо, частуйте зятя. Ну, вже ж і пара: як квіточки, як ягідки!.. Хотина пішла. Степан накинув на неї кожуха. Самрось Ач, які закони, зовсім не по-міщанськи!.. Правда, Зінько? У нас тільки й співають, як вже зовсім виряжають молодих з двору. Свашки співають: Не плач, не плач, красоточка, Не плач ти об мінє, Уволюшку наплачешся, Как вийдеш за мінє… Ще й каларнет підграє, або хлейта! (Пішов з хати.) Ганна (станове коровай і страву на стіл). Зінько, ти бачила молодих? Ось поглянь у вікно. Зінька Поспію! Ганна Ми у вівторок вже йдемо на прощу. Підеш? Зінька Авжеж… А знаєш, Галю, я ніби зовсім вже не чую серця! Ганна Ото й краще! Хай йому абищо, тому серцеві!.. Зінька Передужаю себе. Ганна Коли, голубко самі не зазнали цілком щастя, радіймо хоч людським. Візьми ножа та покрай хліба на стіл. (Скочила на полицю.) Осьдечки ніж. Чи гострий же? Поточи об горня. (Давши Зіньці ножа, вибігає.) Зінька Чи гострий же? Як Степан казав? Котра без провини скоряється, в ногах повза: «мерзота, гадина, потайний ворог!» Кому я ворог? (Ненароком глянула на себе у дзеркальце, що в стіні замазане.) Хто це? Невже це я?! Ох, яка ж я гидка стала, жовта, очі позападали! Це не мої очі, зелені, як у ящірки!.. (Одвертається від дзеркала.) Де ж моя краса? Де ж моя погорда?.. Все-все пропало!.. Пий, Зінько, гірку, пий до краю, до денця!.. Радій чужим щастям! (Вхопила себе за голову і сіла на лаву.) Дружки (співають). Пусти, свате, в хату, Тут нас небагато, Четверо та п’ятеро, Та всіх дев’ятеро! Зінька Радій же, Зінько, чужим щастям, коли сама не зазнала!.. Не зазнала ані крихотки, ані капелиночки!.. Дружки (співають). Ой, вінчалася Хведоська, вінчалась, У червоні чобітки взувалась, Червоні чобітки на нозі, Що купив Роман на торзі! Зінька Романа вітають!.. Знов ти, серце, затріпотіло?.. Цить, бідне, папки дам!.. Цить, присплю тебе, заколисаю, бай-бай заспіваю!.. Ява 5 Свирид веде молодих в хату за рушник, за ним весіллє, музики і гості. Зінька (зустріча молодих). Поздоровляю тебе, братіку, і тебе, сестро! (Хоче поцілуватись з Романом.) Роман і Федоська Дякуємо від щирого серця! Самрось (цілується з Романом і Федоською). Кажу, нельзя – брат єдинотробний. Свирид Благословіть молодих на посад садовити, вином-медом частувати, хлібом-сіллю годувати! Ураз. Пилип Бог благословить. Свирид Удруге. Пилип Бог благословить. Свирид І втретє. Пилип Бог благословить! Тричі Бог благословить! Свирид заводе молодих за стіл. Збоку біля молодої становляться дружки, біля молодого буяре. Свирид бере пляшку і чарку. Дружки (співають). Як пішов Роман на посад, Зустрічав його Господь сам, З долею щасливою, Та з доброю годиною. Свирид Пошли ж, Боже, нашим молодим, князеві і княгині, щастя, долі й віку довгого! Дай, Господи, щоб вони жили на радість та втіху всьому мирові, всьому родові, всьому посполу і Богові святому. (Підніс чарку до рота.) А що ж, скажу я вам, свати, горілка у вас гірка, не можна й до губів донести! Пилип (тихо молодим). Поцілуйтеся. Роман і Хведоська цілуються. Зінька (криком). Ох, як солодко!.. (Зника з хати.) Свирид (випивши, частує молодих, потім батька і матір, старосту, дружок, буяр, гостей). А що ж музики мовчать? Дружки похрипли, поки глас одведуть, утніть що-небудь. Музики починають строїть скрипки. Хотина (усаджуючи гостей і рідню). Контентуйтеся, спасибі вам. Годуйтеся, чим Бог послав, не огудьте та не обезсудьте! (Усажує біля Романа Самрося.) Де ж Зінька? Кумо Ганно, гукніть лиш на Зіньку. (Глянула у вікно.) А осьдечки приїхали і сват Сахрон Михайлович, і сваха Настасія Івановна! Самрось О!.. Невже й мамаша приїхали? Ганна Де ж це Зінька? (Вийшла з хати.) Ява 6 Входять Сафрон і Настя. Роман і Федоська встають і кланяються тричі батькові й матері. Настя Хоч невісточка і не з високого коліна, зате ж з лиця, як паняночка! Сафрон Гаразд, що з лиця уподобалася, може, прийде час той, що й до серця тобі припаде. Їх усадовили. Свирид Що ж ви, музики, так довго бринькаєте? Починайте грать! Музика (виводе на струні крикливу ноту). Бачте, як пити просе! Свирид Заграйте попереду, тоді й почастую! Музика Коли ж і смичок рипить! Свирид Тебе, мабуть, не переспориш. (Частує, музики починають грать, дві або три пари починають танок.) Ява 7 Ті ж і Ганна. Ганна (вбігає). Ой, лишечко! Ой, горенько! Стійте, стійте!.. Всі Що, що таке? Ганна Зінька в коморі повісилась!.. Всі заніміли. Сафрон Сердешна страднице! (До Самрося.) Що, зайдиголово, чия це провина? Самрось (похилив голову). Моя, тату! Сафрон Не так твоя, сину, як моя; люде добрі, винуюся перед вами у моїй тяжкій провині. Кайтеся, люде добрі, по мені. Хоч і не все те бачив, що коїлося у моїй хаті, але й того ніби не добачав, немов наумисне відвертав погляд, міркуючи своєю нерозумною головою: а може, все те пройде, минеться і вийде на добре? І ось яке лихо вчинилося! Боже милосердний, прости мене грішного! Завіса.