Кулик Іван
_____________________________________________
ОДУЖАННЯ
І
Харків,
26. І. 1293 р.
Ти—дівчина з шахт Донбасу.
З нетрів чорного золота; Я скальд переможної класи, Класи Серпа і Молота.
З твоєї родинної Юзовки
З чорних, одвічних пластів
1 моя незграбна муза
Викрешує кам’яні співи.
Як побачив за рік у Свердловії
На чолі твоїм зморшків ґрати, Тебе, сповнену змістом новим, Чи міг я не покохати?
А як сходяться хмурі й шаршаві
Твої друзі з Донбасу „грачі“—Я в ті миті шахтарку Клаву
Кохаю ще гарячіш.
І згадую час той далекий, Як в Дмериці, в шахті тісній
Таким споріднено-легким
Здавалося кайло й мені, —Коли ще не був інтелігентом, Мав нерви, як м’язи міцні —За спогади цього моменту —Для тебе мої пісні.
II
Надеждино,
21. VU. 1922 р.
Тиха затока: санаторій „Надеждино“.
Під Москвою — для нервовохворих.
Я знаю, це теж, це теж
Креска побуту нового.
Самотно у закиненій берлозі.
Та ясно, мов у соняшній отарі.
Здається, що тепер, по перемозі, Могли-б відпочивати комунарі.
Та в затишні, гостинні стіни
І тепер санаторій зібрав
Тільки виснажених, вибувших з лав, Тільки хворих, напів—божевільних.
Займатись політикою заборонено.
Та потайки ковтають газету: Кожне радіо, кожний декрет—У серці співзгучним дзвоном.
Й не зриває з їх уст одчай
Каяття, ні слабких молитов, І плекають всі мрію осяяну, Що до праці повернуть знов.
Всі—від сивого народовольця
Сорок літ віддавшого борні, До коммольця - розвідника Колі, Що в голоднім повіті змарнів.
Про борню не покинули марити
Й решту сили-б їй кожній віддав: Комунар-завжди комунар: Навіть хворий і вибувший з лав.
III
Надеждино,
7. XI. 1922 р.
І свято таке в нас хворе, Як і нерви наші пошматовані, А такий привабливий зовні, Такий чепурний санаторій.
Так близько Москва і Ленін.
Так близько й так променисто
Комінтерну щедрі жмені
Розсипають вогняне намисто.
Так близько — й так недосяжно….
Але свято хвилює, як звикле, І не жаль, що нерозважно
Ми селян в санаторій накликали.
Й роздираються груди промовами, І горять позабутим екстазом
Нерви наші пошматовані
І схудлі, спрацьовані м’язи.
IV
Надеждино,
2. XI 1922 р.
Перевтома. Втома. Втома.
Обірвалася думка. Крес.
На сторінках 3-го тома
„Капіталу“ Маркса.
Заплутавсь у формулах. А
що таке „S“
Додаткова вартість?
Пам’ятаю — „C“ — капітал постійний.
„V“—перемінний;
А що таке „S“?
Доктор каже,-це не божевілля: Просто витрата енергії; Просто—перевтома.
У мозоку виросло бадилля.
Густе. Не розворушити ломом.
Вже пам’ять—знаю —не верне.
Бадилля. Корінчиками міцно.
Корінчики з криці.
Гачки.
Жалом безнадійного смутку
Розідрали в черепній коробці ланцюжки
Третій том. Тенденція норми прибутку
До зниження.
Доктор каже — це пройде хутко.
Але поки —що—ніч.
А як же економична студія
І мертве нагромаждення?
Кинути працю?
— Ні, ні, цього не буде!
Не піддамся, чуєте?
Ну, добре, мовчу, я нічого не кажу.
Ну,так, це-ж відпочинок, вакації.
Я буду слухняний
Лягатиму рано.
Ви, докторе, маєте рацію: Я скоро одужаю, встану, А потім—у Крим на весну.
—Але скажіть мені, любий, коханий!
Скажіть мені, докторе, шо таке „S“?
V
Надеждино,
10. XL 1922 p.
Ні, не піддамся! Це не божевілля.
Зараз все ясно, як на долоні, Я зараз поясню вам вільно
Всі економічні закони.
Не піддамся! Це сантиментальність, Просто—інтелігенські вигадки.
Це не я вчора в їдальні
Згадував з плачем Бригідки.
Це не я казав тобі, Клаво, Щоб бажав би скорше вмерти…
Я впертий. Я впертий!
Не піддамся! Не маєте права!…
VI
Надеждино,
11. XL 1922 p.
Пробач. Я зробив тобі болюче.
Забудь про вчорашню розмову.
Де маленьке напруження волі
Й ми обидва будемо здорові.
Ще маленьке, останнє напруження.
От вже зараз я,—бачиш,—нормальний: Ми обидва будемо дужими
Й покинемо ui сантиментальности.
Все це стане страшною, забутою казкою—Навіть згадканіколи не виникне.
Поїдемо разом у Донбас—У Горловку, у Щербинівку.
Скільки сили незломної викрешу
З блискучих пластів антрацитових.
Скільки нових пісень напишеться
Під кайла суворий ритм!
VII
Щербинівський
кущ. Північний рудник, 9. І. 1923 р.
Виблискує степ перламутром.
Виблимує синіми зорями.
Чорним велитнем в білому хутрі
Виперся рудник угору.
Витискає з уст димарів
Білу пару роздріпаними колами
И чатує з високих копрів
Над цілою околицею.
Та вже натовпи в кам’яну плоть
Вкраялись живими свердлами, Видирають спід хутра і котять
Переплетені рейки-ребра; Деруть скам’янілі пласти, Довбаються в грудях залізом—І зойкує велитень стиха
В хутрі чорною кров’ю замиз ганім.
Та стискаютьнапружено-вперто
Гострі кайла невблаганними долонями.
І здріганням передсмертними
Коливаються велитня скроні.
VIII
Бахмутський
Артемовський
соляний рудн.
12. І. 1923 р.
Біле над землею—сніг;
Біле під землею—сіль;
Зеленавою кригою
Запанцирене звідусіль.
Дивовижний палац зі шкла.
Ніби інейдовкола- танезимний.
Так таємничо—лагідно
Зелені іскорки блимають.
Був у Кракові, на королівських бастіонах: Спускався під Вавель—у Смочу Яму; Чув легенду: страшний дракон
Вигріз її зубами.
Яким це здається смішним!
Тут леґенда стала побутом, Тут старий десятник Трохим
Підземного царства володар.
Може це непоетично й грубо, Він рудий, з підсліпуватим оком
Й гострозуба машина врубова
Йому замісць дракона—смока.
Але заздріть, казкові королі: Без меча, незграбними руками
Він дракона дротами оплів
Й змусів гризти пласти солекам’яні.
Гей, бувало—нема штейгерів, Втікли інженери з білими,—А Трохим котли розігрів
Й тріпоче шківами, мов крилами, І будує в підземній пітьмі
Кришталеві печери й тунелі
І втілює в побут—міт,
Вигаданий менестрелями.
IX
Юзовка, Риковський рудник, 18. І. 1923 р.
Летить, колихається кліть, Зачіпляє за стіни й гримає
Й одноманітно торохкотить
Дієсловними римами.
Так хутко. Захоплює дух.
Серце, здається, присне.
Чорний вохкий лантух
Над головою затиснено.
Забув, що десь сонце й блакить.
Тільки лямпка за паском блимає.
І летить, виспівує кліть
Дієсловними римами.
Вузький стовбур. Старенька штрека.
Напівзруйновані скріпи.
Під ходою жалібно хлипає
Вода проміж рейками.
Промайнули, пройшли корінну
(Сигнал у стовбурі забамкав), Перейшли повз піч, де гнуться
Саночники під нудною лямкою.
Спинились у новім забої
(Нахилений сланцевий дах), Залягли в печері обоє.
Стискаючи кайла в руках.
Запорошує очі й бороду, Та за сонцем не тоскно нікому: Тут борня. Непокірну породу
Обушком, обушком, обушком!
Нумо ще! Не здається трелятаї
Ми балдою, щоб клином вгризти, А не йде—так неси перфоратор, Пробуравимо разом шпури.
Продовбаємо, дарма, що камінь!
Таки вгризся гартований клин.
І підземні скарби потікли
Чорнозолотими струмками.
Насипай вагонетки: тягни!
Ех, весела робота — аж куриться!
Запишіть ще одну перемогу нині
Чоловіка над натурою.
X
Щербинівка,
24. І. 1923 р.
Зустрів. Цілком несподівано: У Щербинівці —в третьому розряді.
Заспівало в серцях переливно
Так співзгучно й так радісно.
Щойно прийшла із шахти
(Був мітинг: чудовий настрій); Світилося в сірих очах
Перемоги незміряне щастя.
Втома… хворість—минуло, не вернеться!
Переродженою прокинулась в ранці, Після того, як бачила в Штерівці
Будівлю нової електростанції, Після того, як в Горлівці довідалася, Що виконав кущ сто відсотків, Що працюють любовно й відданно
Грачі у підземній сльоті, Що все глибше творче напруження
Відроджених, радісних мас.
Ми обидва, обидва одужали, Як одужує рідний Донбас.
І наші серця зажеврілися
Вогнем його коксових ґонт
Й пісні мої, щасно окрилені—Шахтарським гудкам в унісон.