ПРО МАРУСЮ БОГУСЛАВКУ.
І.
Що на Чорному морі,
На камені біленькому,
Там стояла темниця камяная.
Що у тій-то темниці пробувало сімсот козаків,
Бідних невольників,
То вже тридцять літ у неволі пробувають,
Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають.

II.
То до їх дівка бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Приходжає,
Словами промовляє:
«Гей козаки,
Ви, біднії невольники!
Угадайте, що в нашій землі християнській за день тепера?»
Що тоді бідні невольники зачували,
Дівку бранку,
Марусю, попівну Богуславку,
По річах познавали,
Сповами промовляли:
«Гей дівко бранко,
Марусю, попівно Богуславко!
Почім ми можем знати,
Що в нашій землі християнській за день тепера?».
Що тридцять літ у неволі пробуваєм,
Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видаєм.
То ми не можемо знати,
Що в нашій землі християнській за день тепера».
Тоді дівка бранка,
Маруся, попівна Богуславка, .
Теє зачуває,
До козаків словами промовляв:
«Ой козаки,
Ви, біднії невольники!
Що сьогодня у нашй землі християнській Великодная субота,
А завтра святий празник, роковий день Великдень».

III.
То тоді ті козаки теє зачували,
Білим лицем до сирої землі припадали.
Дівку бранку,
Марусю, попівну Богуславку,
Кляли-проклинали:
«Та бодай ти, дівко бранко,
Марусю, попівно Богуславко,
Щастя й долі собі не мала,
Як ти нам святий празник, роковий день Великдень сказала!»

IV.
То тоді дівка бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Теє зачувала,
Словами промовляла:
«Ой козаки.
Ви, біднії невольники!
Та не лайте мене, не проклинайте:
Бо як буде наш пан турецький до мечети від'їжджати.
То буде мені, дівці бранці,
Марусі, попівні Богуславці,
На руки ключі віддавати:
То буду я до темниці приходжати.
Темницю відмикати.
Вас всіх, бідних невольників, на волю випускати».

V.
То на святий празник, роковий день Велик-день,
Став пан турецький до мечети відїжджати.
Став дівці бранці,
Марусі, попівні Богуславці,
На руки ключі віддавати.
Тоді дівка бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Добре дбає —
До темниці приходжає,
Темницю відмикає,
Всіх козаків,
Бідних невольників,
На волю випускає
І словами промовляє:
«Ой козаки,
Ви, біднії невольники!
Кажу я вам, добре дбайте,
В городи християнські утікайте;
Тільки прошу я вас, одного города Богуслава не минайте,
Мойому батьку й матері знати давайте:
Та нехай мій батько добре дбає,
Ґрунтів, великих маєтків нехай не збуває,
Великих скарбів не збірає,
Та нехай мене, дівки бранки,
Марусі, попівни Богуславки,
З неволі не викупає;
Бо вже я потурчилась, побусурманилась!»

VI.
Ой, визволи, Боже, нас всіх, бідних невольників,
З тяжкої неволі,
З віри бусурманської,
На ясні зорі,
На тихі води,
У край веселий
У мир хрещений!
Вислухай, Боже, у просьбах щирих,
У нещасних молитвах
Нас, бідних невольників!