МАЛИЦЬКА КОСТЯНТИНА
_______________
У Січі! У Січі гуртуймося, брати,
Най слава козацька востане,
Най клич наш побудить дрімучі хати,
Взиває збивати кайдани.

Боролись завзято колись-то діди,
Кістками степи укривали,
В котлах зі смолою палились вони,
На палях у турків конали.

До бою! До бою зве поклик і нас,
Та не на рушниці, шаблюки,
Інакша днесь зброя, інакший бо час –
В нас зброя просвіти й науки.

Доволі сварились колись-то діди,
Пора нам єднатися нині,
Лиш в єдності сильній здобудуть сини
І волю, і щастя Вкраїні.

Гей хлопці, молодці! Як мур ми тверді,
Погляньте на стяг наш нагорі.
"Усі – за одного, один – за усіх!" –
Сіяє на нашім прапорі.

Доволі ходили в ярмі вже діди,
Доволі вже гнули нам спину!
Лиш смілим завзяттям поставлять сини
Свою незалежну Вкраїну!
* * *
СІЧОВИЙ ПОКЛИК
На мелодію "Мир Вам браття" співається до вправ

Не миритись, милі браття,

А боротись нині нам,

бо шаліє кат завзятий,

Смерть голосить Русинам.

Гей! у бій ставаймо разом

Грудь при груди до ряду!

Кров житє на жаль віддати

За нарід і вітчину.

Гей, у "Січи" товариство!

Кличе сурма кошова,

Най воскресне Запорожиїв

Дивна слава та грімка.

Разом, Браття під прапор наш

Най нас клич єго веде;

Тілько сьмілі пут не знають

Тілько сьмілих воля жде.
* * *
СІЧ У ПОХОДІ
Сурма грає, в ряд ставай!
Червоніє ленти цвіт.
Позір молод хлопче май!
Вправо! Вліво! Січ в похід!

Маршерують, піснь лунає,
Підоймає в жилах кров,
В такт оден всім серце грає,
Спільна думка морщить бров.

В'ються наче довгий змій,
Курінь в похід! Крок держи!
Мов герої йдуть на бій
Та не крови, не з людьми.

Як ударить дзвін тривогу,
Як затліє стріха хат,
Линуть хлопці на підмогу,
Чи там ворог, чи там брат.

Наче в танець Січовик
У огнисту скаче піч,
Бо до жару з діда звик,
Бо страху не знає "Січ".

А за труд свій, за посвяту,
Лаврів слави не беруть.
Бо найкращу дасть їм плату
Власне серце, власна грудь.
* * *
Поставали козаченьки
Довгими рядами,
Загреміли сурми, труби
На бій з ворогами.

А як ішли козаченьки
До славного бою,
Зашуміли всі прапори
Їм над головою!

А як в бій йшли волі слави
Славно добувати,
Присягали краще згинуть,
А стяг не віддати!

Присягали за Вкраїну
Життя положити,
І кайдани ворожії
З матери здоймити!

Пішли в похід козаченьки
Тільки стяг ще мріє,
А за ними буйний вітер
По могилах віє.
* * *
ЧОМ, ЧОМ, ЗЕМЛЕ МОЯ
Пісня (автентичний варіант)
Чом, чом, чом, земле моя,
Так люба ти мені,
Так люба ти мені?

Чом, чом, чом, земле моя,
Чарує так мене
Краса твоя?

Чим, чим, чим манить мене
Пташні твоєї спів,
Пахучий цвіт лісів?

Чим, чим, чим манить мене
Вода річок твоїх,
Що тут пливе?

Тим, тим, тим, дитино, знай,
Що тут ти перший цвіт
Зустріла з ранніх літ.

Тим, тим, тим, дитино, знай,
Що води ті й ліси —
Твій рідний край

Другий варіант (Земле моя)
Чом, чом, чом, земле моя,
Ти люба так мені? Ти люба так мені?
Чом, чом, чом серце моє
Чарує так завжди твоя краса?

Чим, чим, чим манить мене
Твоїх пташок пісні, квітки твої лісні?
Чим, чим, чим манить мене
Твоїх річок вода, що тут тече?

Тим, тим, тим, мій милий, знай
Що краще за неї не знайдеш ти ніде;
Тим, тим, тим, кохана, знай:
Поля ці та ліси – наш рідний край.

Тут, тут, тут твої діди
Пролили кров свою за віру-свободу;
Тут, тут, тут всі дітоньки
Найближчі серденьку і дорогі.

Чом, чом, чом, земле моя,
Чим, чим, чим манить мене?
Тим, тим, тим, кохана, знай,
Тут, тут, тут наш рідний край!
* * *
ПОКЛІН КОБЗАРЕВІ
Коли широка вся Україна
Святкує пам'ять свойого
Сина,
І ми, найменші Вкраїни
діти,
Поклін приходим Йому
зложити.
Клонимось низько Тобі,
Співаче,
За силу Твоїх пісень гарячих,
За те, що серцем любив
Вкраїну,
І служив вірно їй до загину.

Клонимось низько Тобі,
Пророче,
За те, що темним
відкрив Ти очі,
З неволі чарів нас
Відворожив
І з пітьми вивів на світло
Боже.
Клонимось низько Тобі,
Безсмертний,!
Бо ти впімнувся за люд
обдертий,
І шлях вказав нам,
куди ступати
Щоб Україні долі придбати.
* * *
МАРШ СОКОЛІВ
Соколи, соколи,ставаймо в ряди,
Нас поклик "Борімось!" взиває.
В здоровому тілі здорові душі
Де сила, там воля вітає.

Як славно бувало, козацькі сини,
Боролись до смерти,загину,
Боротись будемо, Соколи всі ми,
За нашу святу Україну! Як ну!

Гей,хлопці-молодці, як мур всі тверді,
Погляньте на стяг наш угорі:
"Усі за одного, один за усіх!"
Сіяє на нашім прапорі.

Доволі ходили в ярмах вже діди,
Доволі згинали нам спину,
Лиш смілим завзяттям поставлять сини
Вільну, самостійну Вкраїну!
* * *
МАРШ СІЧОВИЙ
У Січи! У Січи гуртуймось, брати,
Най слава козацька востане,
Най клич наш побудить дрімучі хати,
Взиває зривати кайдани.

Боролись завзято колись-то діди,
Кістками степи укривали,
В кітлах розжарених палились они,
На палях у турка конали.

До бою! до бою зве поклик і нас,
Та не на рушниці, шаблюки,
Инакша днесь збруя, инакший бо час,
В нас збруя просвіти і злуки.

Доволі сварились колись-то діди,
Пора нам єднатися нині.
Лиш в лучности сильні добудуть сини
І волі і щастя Вкраїні.

Гей хлопці, молодці! Як мур всі тверді,
Погляньте на стяг наш там в горі;
"Усі за одного, оден за усіх!" –
Сіяє на нашім прапорі.

Доволі ходили в ярмах вже діди,
Доволі згинати й нам спину,
Лиш смілим завзяттям поставлять сини
Вільну, самостійну Вкраїну!
* * *
ЗИМОВА КАЗКА
Ясна нічка над верхами.
Тихим сном все спочиває.
Тільки місяць ген снігами
Срібний промінь розсіває.

Вснули сосни і смереки,
Згасло світло в вікнах хати,
Лише з нетрів із далеких
Зареве ведмідь кудлатий.

В ніч таку, в шляху зорянім,
Що з Землею Небо зводить,
Тихим ходом Ясна Пані
На верхи Бескидів сходить.

У руці пахучі трави,
У кошелі зерно злоте,
Зором тихим і ласкавим
Будить сонних із дрімоти.

І до Неї з усіх боків
Все живе біжить і лине:
Зайчик, сарни темноокі
І дрібної рій пташини.

А Пречиста Діва Мати
Всіх до себе прикликає.
Звірям — сіна, корм листковий,
Пташкам — зерна розсипає.

Всіх наділить, чим там треба,
Приласкає сарну й птичку,
Зоряним шляхом до Неба
Повертає в тиху нічку.

Знову тихо в темнім борі.
Ситі стада вже дрімають.
Лиш смереки у розмові
Божу Матір величають.
* * *
З НОВИМ РОКОМ!
Новий рік! Новий рік!
Сходить в хмарці з неба,
Кому щастя, кому втіхи,
Нам любови треба.

Щоб у братній збиті гурт
Всі за одно стали,
Разом руки, разом серця
Долі добували.

Новий рік! Новий рік!
Розпускає крила,
Кому сниться на них слава,
А нам духа сила.

Сили духа, гарту серць!
Щоб не впасти в бою,
А упавши, встати знов
З силою новою.

Щоб у пітьмі, хоч би нас
Вража сила жерла,
Серед громів в небо бив
Гимн наш: Ще не вмерла!...
* * *
ДАЛЕКО!
Забренїли ой! весною
Чисті ріки з гір водою,
Зашуміли у простори
Поміж ниви, поміж гори.
Хвиля котить ся весела
У ті наші тихі села.
А над ними лист берези
Ронить сльози наче слези;
А здовж струї ген видати
Чорні стріхи, низькі хати:
Стали мовчки в довгім шнурі
У задумі, у понурій...
Сьвітить сонце, сипле лучі
На люд в селах тих живучих,
Сьвітить, свьвітить, жаром сїє,
Та серць змерзлих не зігріє;
Буйний вітер не всушає
Слїз, що нарід проливає;
Хоч землицю зелень вбрала,
В нього ярь ще не настала.
А довкола глухо, сумно,
Мов зложили щастє в трумно...

Не весело і дїтворі,
Білі личка аж прозорі...
Не співає над потоком
Дївчинонька з ясним оком;
І дїдусь, наш голуб сивий,
Слезним зором мірить ниви...
Пісня з поля ллєсь тужлива:
"Ой ти доле нещаслива!"
Мряка села налягає,
Все сумує і зітхає
Від бабусї до дитяти,
Бо далеко щастє хати.

Ллють ся ріки в край широкий,
Ген у море у глибоке...
По дорозї сьвіта много,
Мало щастя, сила злого!
Та де вдарять в берег води,
Всюди братий два є роди:
Панувати сей охочий,
А брат другий — віл робочий;
Сей в тоненькім ходить платю,
Того спина у лахматю;
Сему вінцї з рож сплїтають,
Того й рястом не квітчають;
Сей безкарно топче права
І йому ще з сього слава,
А той другий кровю тільки
Може змити шалу хвильку!

Вють ся ріки між полями,
Могутнїють слїзоньками,
А їх хвиль гучнії звуки
Глушать зойк біди й розпуки.
Лиш із рідка, в неохотї
Кине кожний гріш бідноті:
Бідний руку простягає,
Згорда лепту пан кидає,
Як рабови, не як брату,
Що з ним дїлить серце й хату.
Хоч піт ллєть ся, гнуть ся спини,
Сьвітла, долї нї крихтини!
Плещуть води вниз до моря —
Не свитає щастя зоря...
Струя сліїзми в щерть налита,
Та далеко щастє сьвіта!
* * *
ВЗЯВ БИ Я БАНДУРУ
Як пісня звучить від Квітки Цісик

Взяв би я бандуру, настроїв, заграв,
Щоби голос пісні до небес лунав,
Щоби голос пісні до небес лунав.

Нивами, водами, понад лугів цвіт,
Гей, летіла б пісня у далекий світ,
Гей, летіла б пісня у далекий світ.

Та де б не торкнулась крайчиком крилець,
Там спливала б радість до сумних сердець,
Там спливала б радість до сумних сердець.

Оригінал вірша (1921 рік)

Взяв би я бандуру, настроїв, заграв,
Щоби голос пісні до небес лунав,
Нивами, водами, понад лугів цвіт,
Гей, летіла-б пісня у далекий світ,

Линула би пісня, мрій моїх дитя,
Між зневіру внесла новий клич життя.
До борби кріпила за добро, красу,
За бездольний нарід за справу святу.

Линула би пісня, гей той цвіт вишень,
Солодка як мрія, палка як огень.
А де-б не торкнулась крайчиком крилець,
Там спливала-б радість до сумних сердець.
* * *
ВГОРУ ПРАПОР
Високо стяг наш піднесім,
Прапор наш малиновий,
Ставаймо в гурт усі при нім
До бою всі готові.

Хто хоче щастя, свободи,
У кого орла крила,
До нас у Січ, до нас в ряди,
У злуці міць і сила.

Як скріпне тіло й дух зросте,
Могутньою Січ стане,
Колишня слава оживе,
Рабства пірвем кайдани.

Сини катованих батьків,
Під стяги Січовії!
Не зломлять зєднаних борців
Ворожих сил затії.

У карних кадрах наша рать
Готова щохвилини
Боротися, життя віддать
Для щастя України.

І щастя те добудем ми
Роками трудів, бою,
Щоб наших нащадків сини
Втішалися свободою.
* * *
В СІЧ СТАВАЙ
В кого стане сили і охоти,

В кого чесним жаром серце бє,

До борби за волю, до роботи

В Січ новітну з нами хай стає.

У здоровім тілі дух могутний птах,

Підійме високо волі стяг.

А хто рабськи спину вниз хиляє,

Хто ворожій силі йде під лад,

Для такого місця в нас немає;

Трус і зрадник підлий нам не брат.

Наше товариство не згинає пліч,

Вільна була й буде славна Січ!

Сильні тілом, завзятущі духом

Викуємо племя молоде,

Що не впаде під катів обухом

І на службу зраді не піде.

Розібє кайдани, підворожить тьму,

Верне Україні свободу!
* * *
В МАРКІЯНОВІ РОКОВИНИ
Він рідне слово пробудив.

Те слово призабуте.

З мужицьких серць добув його.

Зі струн сільської нути.

В погорді було скрізь воно,

І пан ним соромився.

Він на престол возніс його.

Щоб світ йому вклонився.

І кинув слово те в народ,

На лан пустий і сірий,

І плоду ждав з зерен своїх.

Любові повен, віри.

І впало сім'я слів його,

На добру впало ниву

І серед вихрів, в жар наруг-

Розкинулось щасливо.

І вже не згине слово те,

Повік буде дзвеніти,

Й пророка пам'ять збережуть

Вкраїни вірні діти!
* * *