ОЙ, ЛЕТІЛА СТРІЛА
_______________


Ой, летіла стріла
З-за синього моря.
Ой, де ж вона впала?
На вдовинім полі.

Кого ж вона вбила?
Вдовиного сина,
Немає нікого
Плакати по ньому.
Летять три зозуленьки,
І всі три рябенькі:

Одна прилетіла,
В головоньках сіла.
Друга прилетіла,
Край серденька сіла.
Третя прилетіла
Та в ніженьках сіла.

Що в головках сіла -
То матінка рідна.
Сіла край серденька -
То його миленька.
А в ніженьках сіла -
То його сестриця.

Де матінка плаче,
Там Дунай розлився.
Де плаче сестриця,
Там слізок криниця.
Де плаче миленька,
Там земля сухенька.

Ой, матінка плаче,
Поки жити буде.
А сестриця плаче,
Поки не забуде.
А миленька плаче,
Поки його бачить...
* * *
ОЙ НА ГОРІ ВОГОНЬ ГОРИТЬ
_______________
Ой на горі вогонь горить,
А в долині козак лежить.
Порубаний, постріляни́й,
Китайкою накривани́й.
Що в головах ворон кряче́,
А в ніженьках коник скаче́.
Не скач, коню, надо мною́,
Не бий землю під собою́.
Біжи, коню, дорогою́
Степовою, широкою́.
Щоби вороги не догнали́,
Сіделечка не здійняли́,
Сіделечка золотого
З тебе, коня вороного.
Як прибіжиш під батьків двір,
Стукни, коню, об частокіл.
Як прибіжиш під ворота́,
Стукни, коню, коло плота́.
Вийде батько, розгнуздає́,
Ще й гривоньку розплітає́.
Вийде мати, та й дасть сіна́,
Та й спитає, де дів сина́.
Не плач, мати, не журися́,
Бо вже син твій оженився́,
Та взяв собі паняночку́ —
В чистім полі земляночку́.
Візьми, мати, жита жменю́,
Посій його на каменю́.
Коли теє жито зійде́,
Тоді син твій з війська прийде́.
Не́ма жита, не́ма сходу́,
Не́ма сина із походу́.
Не́ма жита, во́да змила́,
Не́ма сина, куля вбила́.
Ой на горі вогонь горить,
А в долині козак лежить.