<?xml version="1.0" encoding="UTF-8"?>
<FictionBook xmlns="http://www.gribuser.ru/xml/fictionbook/2.0" xmlns:l="http://www.w3.org/1999/xlink">
  <description>
    <title-info>
      <author>
        <first-name/>
        <middle-name/>
        <last-name/>
      </author>
      <book-title>Заголовок книги</book-title>
      <annotation>
        <p>Текст аннотации</p>
      </annotation>
    </title-info>
    <document-info>
      <program-used>fb2edit 0.0.8</program-used>
      <date value="2014-07-20 18:02:13">20 Лип 2014</date>
    </document-info>
  </description>
  <body>
    <title>
      <p>Руданський Степан</p>
    </title>
    <section>
      <p><p>ВОВКИ</p><empty-line/><p>&quot;Чого, брате, так збілів?</p><p>Що з тобою сталось?&quot;</p><p>- Ах, за мною через став</p><p>Аж сто вовків гналось!</p><p>&quot;Бог з тобою... Сто вовків!..</p><p>Та б село почуло...&quot;</p><p>- Та вірно пак і не сто,</p><p>А п'ятдесят було.</p><p>&quot;Та й п'ятдесят диво в нас...</p><p>Де б їх стільки взялось?&quot;</p><p>- Ну, Іванцю! нехай так,</p><p>Але десять гналось.</p><p>&quot;Та і десять не було!</p><p>Знать, один усього?&quot;</p><p>- А як один? аби вовк!</p><p>Страшно і одного...</p><p>&quot;А може, то і не вовк?&quot;</p><p>- А що ж то ходило?</p><p>Таке сиве та мале,</p><p>А хвостик, як шило.</p><p>1859</p><empty-line/><p>***</p><empty-line/><p>ВОРОНА І ЛИС</p><empty-line/><p>Пробігає Лис голодний,</p><p>Через пеньки скаче;</p><p>Аж слухає: десь Ворона</p><p>На гілляці кряче.</p><empty-line/><p>Та й говорить собі стиха:</p><p>— Почекай, бабусю!</p><p>Не їв м’яса годин кілька,</p><p>Тепер поживлюся.</p><empty-line/><p>І хвостиком помахує,</p><p>Прищурює очі,</p><p>Підмовляє її злізти,</p><p>А тая не хоче.</p><empty-line/><p>Та ще йому, як письменна,</p><p>Стала говорити:</p><p>— Іди,— каже,— коли хочеш,</p><p>На село дурити!..</p><empty-line/><p>Бо я знаю, що ти хочеш,</p><p>Як псявіра, їсти,</p><p>І хіба б я дурна була,</p><p>Щоб думала злізти.</p><empty-line/><p>— Бог з тобою, голубонько! —</p><p>Став Лис прикидатись.—</p><p>Та тепер вже, зозуленько,</p><p>Нічого боятись:</p><empty-line/><p>Вийшов указ з того світу,</p><p>Щоб мир був усюди,</p><p>Щоби мирно собі жили</p><p>І звірі, і люди…</p><empty-line/><p>А та собі розважає:</p><p>“Брешеш ти, мій враже!”</p><empty-line/><p>Далі кругом подивилась</p><p>Та й Лисові й каже:</p><empty-line/><p>— Та який же мир той буде</p><p>Та спокій між нами,</p><p>Коли онде йдуть до лісу</p><p>Стрільці із хортами!</p><empty-line/><p>— Будь здорова, голубонько!</p><p>— А що то? Куда ти?</p><p>— Таже стрільців несе лихо,</p><p>Треба утікати!..</p><empty-line/><p>— А указ же з того світу,</p><p>Що про мир писали?</p><p>— Може, вони ще указу</p><p>Того й не читали?</p><empty-line/><p>— Ну, не бійся ж, голубчику:</p><p>Я лиш так сказала;</p><p>Але вашого указу</p><p>І я не читала!..</p><empty-line/><p>18 апреля [1859]</p><empty-line/><p>***</p><empty-line/><p>ДО УКРАЇНИ</p><empty-line/><p>Ой з-за гори, із-зі кручі</p><p>Та скриплять вози йдучи,</p><p>Попереду козаченько</p><p>Так вигукує, йдучи:</p><p>«Україно, Україно,</p><p>Моя рідна мати!</p><p>Чи ще довго над тобою</p><p>Будуть панувати?</p><p>Чи ще довго кривавицю</p><p>Будуть з тебе пити, </p><p>Тай діточок твоїх бідних</p><p>В кайдани водити?</p><p>Твоя слава – у могилі,</p><p>А воля – в Сибірі;</p><p>От що тобі, матусенько,</p><p>Москалі зробили!</p><p>Гукни ж, гукни, Україно,</p><p>Нещасная вдово!</p><p>Може діти на твій голос</p><p>Обізвуться знову!</p><p>Може знову розв’яжуться</p><p>Зв’язанії руки,</p><p>Може знову бряжчатимуть</p><p>Козацькі шаблюки!</p><p>Може військо запорозьке,</p><p>Як море, заграє,</p><p>А дівчина, як і вперше,</p><p>Пісню заспіває!</p><p>Тоді вже нас не забудуть</p><p>І московські внуки,</p><p>Кров за кров катам нашим</p><p>І муки за муки.</p><p>Гукни ж, серце, Україно,</p><p>Та тільки скоріше,</p><p>Бо щодалі ссуть кров нашу,</p><p>Все більше і більше!»</p><empty-line/><p>***</p><empty-line/><p>ДОБРЕ ТОРГУВАЛОСЬ</p><empty-line/><p>Чи в Києві, чи в Полтаві, </p><p>Чи в самій столиці </p><p>Ходив чумак з мазницею </p><p>Помежи крамниці.</p><empty-line/><p>І в крамницях, куди глянеш,- </p><p>Сріблом-злотом сяє,- </p><p>А йому то і байдуже:</p><p>Він дьогтю питає!</p><empty-line/><p>Реготять купці дурнії, </p><p>А він тільки сплюне </p><p>Та й до другої крамниці, </p><p>Багатшої, суне.</p><empty-line/><p>В найбагатшії крамниці </p><p>Два купці сиділо, </p><p>І туди чумак заходить </p><p>З мазницею сміло:</p><empty-line/><p>&quot;Добридень вам, добрі люди!&quot; </p><p>Та й зачав питати, </p><p>Чи нема у них принаймні </p><p>Дьогтю де продати.</p><empty-line/><p>&quot;Нєту, нєту! - купці кажуть </p><p>Та й, шельми, сміються: - </p><p>Здєсь нє дьоготь - толькі дурні </p><p>Адні продаються!&quot;</p><empty-line/><p>А чумак їм: &quot;То нівроку ж,</p><p>Добре торгувалось,</p><p>Що йно два вас таких гарних</p><p>На продаж осталось&quot;.</p><empty-line/><p>1857</p><empty-line/><p>***</p><empty-line/><p>ЗАПОРОЖЦІ У КОРОЛЯ</p><empty-line/><p>Приїхали запорожці, </p><p>Короля вітають. </p><p>Король просить їх сідати, </p><p>Козаки сідають. </p><p>Сидять собі. В них жупани (1) </p><p>Все кармазинові (2), </p><p>І самі такі храбренні, </p><p>Вуса прездорові. </p><p>Задивились на ті вуса </p><p>Ляхи препогані. </p><p>&quot;Що б їм, — кажуть, — дати їсти? </p><p>Даймо їм сметани!&quot; </p><p>Поставили їм сметани, </p><p>їсти припрошають, </p><p>Але наші запорожці </p><p>Разом відмовляють: </p><p>&quot;Славная у вас сметана!.. </p><p>Тілько почекайте, </p><p>А перше нам, запорожцям, </p><p>Щільник (3) меду дайте!&quot; </p><p>Дали меду запорожцям... </p><p>Вони як поїли, </p><p>Так ті вуса прездорові </p><p>Вгору й завертіли. </p><p>Та й говорять королеві: </p><p>&quot;Кажи, ясний пане, </p><p>Нехай тепер запорожцям </p><p>Подають сметани!&quot; </p><empty-line/><p>(1) Жупани — старовинний верхній чоловічий одяг. </p><empty-line/><p>(2) Кармазин — старовинне дороге темно-червоне сукно. </p><empty-line/><p>(3) Щільник (стільник) — лист, утворений чашечками з воску, що його роблять бджоли для зберігання меду. </p><empty-line/><p>***</p><empty-line/><p>ЗАСІДАТЕЛЬ</p><empty-line/><p>Гнався постом засідатель</p><p>На чиюсь біду. </p><p>Серед ставу й заломився</p><p>На тонкім льоду.</p><empty-line/><p>Б'ються соцькі й розсильнії,</p><p>Б'ються й рибаки, </p><p>Водять шнури край пролому,</p><p>Ості і гаки.</p><empty-line/><p>Але йде жидок убогий,</p><p>Пейсами потряс:</p><p>&quot;Гирсти! Гирсти? -став питати.</p><p>Що таке у вас?&quot;</p><empty-line/><p>&quot;Засідатель утопився,</p><p>Господи прости!.. </p><p>Ходи, жидку, хоч поможеш</p><p>Шнура завести&quot;.</p><empty-line/><p>&quot;Гирсти! - нащо то шукати</p><p>Людської біди? </p><p>Лиш карбованця наставте,</p><p>Вийде сам з води!&quot;</p><p>1857</p><empty-line/><p>***</p><empty-line/><p>КОЗАК І КОРОЛЬ</p><empty-line/><p>Став багатий колись пан </p><p>Короля благати, </p><p>Щоб король йому зволив (1) </p><p>Воєводство дати. </p><p>А король йому й сказав: </p><p>&quot;Відгадай три штуки, </p><p>Відгадаєш — тоді на! </p><p>А як ні — на муки! </p><p>Перша штука: скільки зір </p><p>В небі серед літа? </p><p>Друга штука: покажи </p><p>Середину світа! </p><p>Третя штука: угадай. </p><p>Що думати буду? </p><p>І от тобі цілий рік </p><p>Для того розсуду!&quot; </p><p>Відійшов багач назад </p><p>Та так йому нудно! </p><p>Не вгадати — так біда, </p><p>А вгадати — трудно! </p><p>Сидить, плаче неборак, </p><p>Козак проїжджає... </p><p>&quot;Чого плачете ви так?&quot; </p><p>— Багача питає. </p><p>Той і каже, так і так!.. </p><p>&quot;Не журіться, діду! </p><p>Коли так, то я за вас </p><p>На відвіт (2) поїду!&quot; </p><p>І палицю в руки взяв, </p><p>В кожух одягнувся, </p><p>Чорні вуса підбілив, </p><p>В чоботи узувся. </p><p>І чимдуж до короля. </p><p>Король поглядає. </p><p>&quot;А що, пане, скілько зір?&quot; — </p><p>З міною (3) питає. </p><p>А той поли ті підняв. </p><p>Чи як довелося. </p><p>&quot;Стілько, — каже, — в небі зір, </p><p>Скілько тут волосся&quot;. </p><p>Задумався сам король </p><p>Від сего відвіту. </p><p>&quot;Ану, — каже, — покажи </p><p>Середину світу!&quot; </p><p>А той палицю підняв. </p><p>Може, з піваршина, </p><p>Та в підлогу нею гуп: </p><p>&quot;Отут середина!&quot; </p><p>Почухався наш король, </p><p>Ще раз поглядає. </p><p>&quot;Що ж я думаю тепер?&quot; </p><p>— Козака питає, </p><p>&quot;Думаєте, що я пан!&quot; </p><p>&quot;Або що за річі?&quot; </p><p>&quot;То ті річі, що не пан, </p><p>А козак із Січі!&quot; </p><p>Здивувався наш король, </p><p>Подарував тому, </p><p>А козака відіслав</p><p>В золоті додому!</p><empty-line/><p>(1) Зволити — дозволити. </p><empty-line/><p>(2) Відвіт — відповідь </p><empty-line/><p>(3) Міна — специфічний вираз обличчя. </p><empty-line/><p>***</p><empty-line/><p>Мене забудь, моя дівчино! </p><p>Спокійно жий, щаслива будь, </p><p>Цвіти хоть рожой, хоть калиной, — </p><p>Мене забудь, мене забудь!.. </p><empty-line/><p>Мене забудь — і тяжким смутком </p><p>Не розбивай біленьку грудь: </p><p>Шукай собі коханка хутко, </p><p>Мене забудь, мене забудь!.. </p><empty-line/><p>Мене забудь, мене не треба! </p><p>Та якби я коли-небудь </p><p>Тебе забув… — о боже з неба, </p><p>Мене забудь, мене забудь!.. </p><empty-line/><p>19 февраля </p><empty-line/><p>***</p><empty-line/><p>НАД КОЛИСКОЮ</p><empty-line/><p>Спи, дитя моє, ти життя моє! </p><p>Спи, дитя моє красне! </p><p>Поки сонечко не запалиться, </p><p>Поки місяць не згасне!..</p><empty-line/><p>А я, бідная, над колискою </p><p>Цілу ніч не здрімаю, </p><p>Про життя твоє нещасливеє </p><p>Тобі пісню співаю.</p><empty-line/><p>Спи, дитя моє, ти життя моє! </p><p>Тільки щастя і долі! </p><p>Будеш цілий вік, як той чорний віл, </p><p>У ярмі та неволі!</p><empty-line/><p>Тільки губонька залепечеться,</p><p>Слаба ніженька стане, </p><p>Слаба рученька перехреститься,- </p><p>Твоє горе настане!</p><empty-line/><p>Не підеш з дітьми, не побавишся </p><p>На пуховім пісочку, </p><p>Не прийдеш у сад, не положишся, </p><p>Не заснеш в холодочку!..</p><empty-line/><p>Не з дітьми підеш,- панську череду </p><p>Поженеш ти на поле!.. </p><p>Не пісок м'який,- стерня острая </p><p>Босі ноги наколе!..</p><empty-line/><p>І від сонечка не сховаєшся </p><p>За відорану скибу;</p><p>Зав'ялить тебе в полі сонечко, </p><p>Як ту в'ялую рибу!..</p><empty-line/><p>І не раз сльоза із очей спаде </p><p>На запалені груди,- </p><p>І сльозу твою тільки бог їден </p><p>З неба видіти буде!</p><empty-line/><p>Станеш хлопцем ти, станеш парубком, </p><p>Тобі все їдна доля:</p><p>Череда пройде, найде панщина - </p><p>Їдна й тая ж неволя.</p><empty-line/><p>І що божий день осавула йде:</p><p>Ти вставай до роботи!..</p><p>Ти вставай, роби від неділеньки</p><p>До самої суботи...</p><empty-line/><p>І що божий день будеш досвіта </p><p>До роботи вставати;</p><p>Свою силоньку ні собі, ш мні, </p><p>А панам виробляти.</p><empty-line/><p>А там панові не вподобався, </p><p>Писарині якому,- </p><p>Ноги здибають , руки сплутають </p><p>І звезуть до прийому.</p><empty-line/><p>Станеш голий ти у &quot;присутствії&quot;, </p><p>Як родила тя мати... </p><p>І зачнуть тебе пани з дохтором, </p><p>Мов коня, оглядати...</p><empty-line/><p>І забриють лоб - і до церкви враз, </p><p>Там присягу прикажуть;</p><p>У мундир вберуть, оружжя дадуть, </p><p>Світ навіки зав'яжуть.</p><empty-line/><p>Поженуть тебе в чужу сторону, </p><p>І зачнуть муштрувати, </p><p>І приказ дадуть - мову рідную </p><p>На чужую зламати...</p><empty-line/><p>***</p><empty-line/><p>НАУКА</p><empty-line/><p>Дочекався я</p><p>Свого святонька,</p><p>Виряджала в світ</p><p>Мене матінка.</p><p>Виряджала в світ</p><p>Мати рідная</p><p>І промовила</p><p>Мені, бідная:</p><empty-line/><p>&quot;Нехай, сину мій,</p><p>Ми працюємо,</p><p>Нехай цілий вік</p><p>Ми горюємо;</p><p>Нехай сохну я,</p><p>Тато горбиться,</p><p>Ти на світ поглянь,</p><p>Що там робиться,-</p><p>Та не всі ж. як ми,</p><p>В землі риються,-</p><p>Може, є такі,</p><p>Що і миються;</p><p>Та не всі ж, як ми,</p><p>Говорив мені</p><p>І приказував:</p><empty-line/><p>&quot;Видиш, сину мій,</p><p>Як працюємо,</p><p>Видиш, сину мій,</p><p>Як горюємо.</p><p>Кожний на світі</p><p>На то родиться...</p><p>Не дивись на світ,</p><p>Що там робиться!</p><p>І на пчіл поглянь:</p><p>Є робучії,</p><p>Але й трутні є</p><p>Неминучії.</p><p>Так і на світі:</p><p>Ідні риються,</p><p>Другі потом їх</p><p>Тілько миються.</p><p>Будь ти проклятий,</p><p>Милий синочку,</p><p>Як пігнеш таким</p><p>Свою спиночку;</p><p>Як пігнеш таким</p><p>Свою спиночку,</p><p>Як простелешся</p><p>На рядниночку.</p><p>І чоло тобі</p><p>Нехай зморщиться,</p><p>І хребет тобі</p><p>Нехай скорчиться!</p><p>Ти тікай від них,</p><p>Як від гадини,</p><p>Ти не жди від них</p><p>Перекладини;</p><p>Ти не жди від них</p><p>Перекладини,</p><p>Ти у світ іди,</p><p>На оглядини.</p><p>Ти у світ іди,</p><p>Милий синочку,</p><p>Ти усе спізнай -</p><p>І билиночку.</p><p>Димом куряться,-</p><p>Може, є такі,</p><p>Що й не журяться.</p><empty-line/><p>Коли найдеш їх,</p><p>Милий синочку,</p><p>Ти склони себе,</p><p>Як билиночку,</p><p>Ти склони себе,</p><p>Як билиночку,</p><p>Простели себе,</p><p>Як рядниночку.</p><p>Спина з похилу</p><p>Не іскорчиться,</p><p>Чоло з пороху</p><p>Не ізморщиться.</p><p>Спина з похилу</p><p>Не іскривиться,-</p><p>З з то ступить пан</p><p>Та й подивиться;</p><p>Зато ступить пан</p><p>На покірного</p><p>І прийме тебе,</p><p>Як добірного.</p><p>І в годиночку-</p><p>На драбиночку.</p><p>І підеш тоді,</p><p>Милий синочку,</p><p>І з панами сам</p><p>Порівняєшся,</p><p>В сріблі-золоті</p><p>Закупаєшся:</p><p>В сріблі-золоті</p><p>Закупаєшся, </p><p>З полем батьківським</p><p>Розпрощаєшся'&quot;</p><empty-line/><p>Але сталося</p><p>Друге святонько-</p><p>Виряджав у світ</p><p>Мене батенько</p><p>Виряджав мене,</p><p>Путь показував,</p><p>Тоді з святом ти</p><p>Порівняєшся,</p><p>В добрі-розумі</p><p>Закупаєщся,</p><p>З полем батьковим,</p><p>Привітаєшся&quot;</p><p>1860</p><empty-line/><p>***</p><empty-line/><p>НЕХАЙ ГНЕТЬСЯ ЛОЗА</p><empty-line/><p>Нехай гнеться лоза, </p><p>Куди вітер пігне, — </p><p>Не печалить вона </p><p>Ні тебе, ні мене. </p><empty-line/><p>Може, й тяжко її, </p><p>Може, й спина болить, </p><p>Але буря її </p><p>З корінця не звалить; </p><empty-line/><p>На болоті росте, </p><p>І слабая сама — </p><p>Вона гнеться собі, </p><p>Бо в ній сили нема; </p><empty-line/><p>Вона гнеться собі </p><p>І так вік прожиє </p><p>І без слави, в багні, </p><p>Як трава, зогниє. </p><empty-line/><p>Як трава осока </p><p>Зогниє у багні, </p><p>І хіба лиш комар </p><p>Заспіває по ній. </p><empty-line/><p>Нехай гнеться лоза, </p><p>А ти, дубе, кріпись, </p><p>Ти рости та рости, </p><p>Не хились, не кривись; </p><empty-line/><p>Ти глибоко углиб </p><p>Твердий корінь пусти, </p><p>Гілля вгору розкинь, </p><p>Ти рости та рости! </p><empty-line/><p>І до пекла дістань, </p><p>І у пекло заглянь, </p><p>І до хмари дістань, </p><p>І на небо поглянь. </p><empty-line/><p>І весь світ обдивись, </p><p>І усе розпізнай; </p><p>І що доброго є, </p><p>Ти у себе впивай. </p><empty-line/><p>І у силі, в добрі, </p><p>Як скала, затвердій </p><p>І, як сторож-силач, </p><p>Над землею ти стій; </p><empty-line/><p>І пташки світові </p><p>Защебечуть тобі, </p><p>І співак одпічне, </p><p>Заспіває тобі. </p><empty-line/><p>А як буря лиха </p><p>Тебе з місця зіб'є </p><p>Або хмара-гора </p><p>Тебе громом уб'є — </p><empty-line/><p>Світ почує ту смерть, </p><p>І повітря здрижить, </p><p>І ліси загудуть, </p><p>І земля задвижить; </p><empty-line/><p>І пташки пролетять, </p><p>Спогадають тебе, </p><p>І співак перейде, </p><p>Не забуде тебе! </p><empty-line/><p>***</p><empty-line/><p> ПАВЛО АПОСТОЛ1 </p><empty-line/><p> Україно-Україно, </p><p> Що ти за то дала, </p><p> Що старого Апостола </p><p> Гетьманом обрала?2 </p><p> Україно-Україно, </p><p> Що ти заплатила, </p><p> Що до себе та Петрика3 </p><p> Ти так прихилила? </p><p> Україно-Україно, ; </p><p> Що то з москалями, </p><p> Що посланці повертають </p><p> До тебе з дарами?4 </p><p> І за ними Лизогуб наш, </p><p> Чарниш, Жураковський? </p><p> І чим же так прихилився </p><p> До них цар московський? </p><p> Не питайте, добрі люди, </p><p> Каже Україна: </p><p> Колись була в Московщині </p><p> Тяжкая година. </p><p> Колись була в Московщині </p><p> Тяжкая година: </p><p> Петро судив царевича,5 </p><p> Судив свогосина. </p><p> І просився син Петровий, </p><p> А Петриків тато, </p><p> І було там сенаторів </p><p> Багато-багато; </p><p> Але жоден не подумав </p><p> За нього обстати, </p><p> Не смів жоден проти кари </p><p> Голосу подати. </p><p> Їдна тілько Україна </p><p> За нього обстала, </p><p> Їдна тілько Україна </p><p> Голос свій подала. </p><p> І був гетьман в Петрополі, </p><p> Як Петрик вінчався,6 </p><p> І до гетьмана старого </p><p> Петрик обізвався: </p><p> &quot;Спасибі вам, добрі люди, </p><p> Що ви серце мали, </p><p> Що ви в кровлі мого батька </p><p> Рук не покаляли. </p><p> За то тепер і гетьмана </p><p> Я вам позволяю, </p><p> За то тепер і права вам </p><p> Давні повертаю! </p><p> І чого лиш буде треба, </p><p> Просіть, добрі люди, </p><p> Усе для вас я учиню, </p><p> Усе для вас буде!&quot; </p><p> І подякував Апостол, </p><p> Назад повертає </p><p> Та й до царя, до Петрика, </p><p> Послів посилає. </p><p> Посилає до Петрика, </p><p> Просить милость мати: </p><p> Позволити поспільную </p><p> Старшину обрати. </p><empty-line/><p> Не перечить добрий Петрик, </p><p> Зараз позволяє. </p><p> Не чекає і Апостол, </p><p> Зараз обирає. </p><p> І Лизогуб став обозним </p><p> І зараз до діла; </p><p> У судці пішов Кандиба7 </p><p> І сотник Забіла8, </p><p> В писарі пішов Турновський,9 </p><p> Панич чи попович, </p><p> В осаули пан Лисенко10 </p><p> І пан Мануйлович; </p><p> У поспільнії хорунжі - </p><p> Горленко-бунчужний,11 </p><p> А в поспільнії бунчужні </p><p> Борозна12 недужний. </p><p> І підняв на ноги гетьман </p><p> Слабу Україну </p><p> І ще чогось до Петрика </p><p> Іде в Московщину. </p><p> Аж там Петрик помирає,13 </p><p> Ганна наступає,14 </p><p> Вона ж уже Україну </p><p> Не так пригортає. </p><p> Вона тілько Апостола </p><p> В очі пригортає,15 </p><p> А за очі тридцять тисяч </p><p> Людей вимагає.16 </p><p> І піднялось тридцять тисяч </p><p> З полковником Танським,17 </p><p> Пішли, бідні, з України </p><p> В степи бусурманські. </p><p> І піднялось тридцять тисяч, </p><p> Та усі чубаті, </p><p> Пішли в степи бусурманські </p><p> Вали висипати. </p><p> І піднялось тридцять тисяч </p><p> Ще до сходу сонця, </p><p> Висипають вал від Дону </p><p> До самого Донця. </p><p> На другий рік тридцять тисяч </p><p> Свіжих посилає, </p><p> А торішніх тридцять тисяч </p><p> Назад повертає. </p><p> На третій рік із Польщею </p><p> Бійка розпочалась,18 </p><p> Щоб від естів і від курів </p><p> Польща відцуралась;19 </p><p> Бо любовник Ганнин Бірон20 </p><p> Став її просити, </p><p> Щоби його у тих Курах </p><p> Князем ізробити. </p><p> І почалась тая бійка, </p><p> Військо знемагає... </p><p> .Тоді гетьман запорожцям </p><p> Стиха промовляє: </p><p> &quot;Покидайте, - каже,- хлопці, </p><p> Турецькі границі21 , </p><p> Та давнього собі місця; </p><p> Просіть у цариці...&quot; </p><p> І просяться у цариці, </p><p> Цариця приймає </p><p> І булаву,бунчук, пернач, </p><p> Хоруг посилає. </p><p> І каже їм, запорожцям, </p><p> На вражую кару, </p><p> Заселити два Кодаки22 </p><p> І річку Самару.23 </p><p> А тим часом в Білій Церкві </p><p> Каже присягнути </p><p> Та у Польшу з отаманом </p><p> На час завернути. </p><p> І пігнались запорожці </p><p> З Білецьким Іваном,24 </p><p> Здибалися з Лизогубом </p><p> Та із Галаганом; </p><p> Здибалися, полетіли, , </p><p> Назад поглядають - </p><p> Аж там уже Апостола </p><p> Козаки ховають.25 </p><p> Аж там уже Апостола </p><p> Козаки ховають, </p><p> Аж там уже і укази </p><p> З Москви посилають, . </p><p> Лизогуба півгетьманом </p><p> Тілько обирають...26 </p><p> Лизогуба півгетьманом </p><p> Тілько обирають, </p><p> А другого півгетьмана </p><p> З Москви посилають. </p><p> 10 июня </p><p> 1 Апостол Павло - під цим іменем відомі два визначних діячі країнської козацької старшини кінця XVII - початку XVIII ст., миргородські полковники, батько та син гетьмана Д. Апостола, якому, власне, й присвячено поему С. Руданського і якого в поемі помилково названо Павлом. </p><p> 2 Що старого Апостола Гетьманом обрала... - Д. Апостола обрано гетьманом Лівобережної України в 73-річному віці, у вересня 1727 р. Влада його була обмежена. </p><p>3 Петрик - Петро II Олексійович (1715 - 1730) - російський імператор (1727 - 1730), онук Петра І, син страченого ним царевича Олексія. </p><p> 4 ... Що посланці повертають До тебе з дарами... - У грудні 1727 р. делегація української козацької старшини у складі ніжинського полкового судді Михайла Забіли, гадяцького полкового судді Мартина Стишевського, прилуцького сотника Григорія Стороженка та переяславського осавула Луки Васильєва їздила до Петербурга з подякою за скасування Малоросійської колегії і відновлення гетьманства. Петро II прихильно прийняв делегацію, обдарував її членів подарунками і разом з ними відпустив з Петербурга І. Черниша, В. Жураковського та Я. Лизогуба, яким було заборонено жити на Україні. </p><p>5 Петро судив царевича... - Суд над царевичем Олексієм відбувся 1718 р. На суді були присутні гетьман I. Скоропадський і козацька старшина (генеральний бунчужний Я. Лизогуб, полковники П. Полуботок (чернігівський), А. Маркович (лубенський), М. Милорадович (гадяцький)).</p><p>6 Ібув гетьман в Петрополі,||Як Петрик вінчався... - Гетьман Д. Апостол був присутнім на коронуванні Петра II у 1728 р. разом з козацькою старшиною, полковниками, бунчужними товаришами і таємним радником Ф. Наумовим. </p><p>7 Кандиба Андрій - генеральний суддя. </p><p>8 3абіла Михайло - ніжинський полковий, згодом генеральний суддя. </p><p>9 Турновський - генеральний писар. </p><p>10 Лисенко Федір - генеральний осавул. </p><p>11 Горленко Яким - генеральний хорунжий. </p><p>12 Борозна Іван - генеральний бунчужний. </p><p>13 Аж там Петрик помирає... - Петро II помер ЗО січня. </p><p>14 Ганна наступає... - Після смерті Петра II російською імператрицею 9 травня 1730 р. стала небога Петра 1, донька царя Івана Олексійовича Анна Іванівна (1693 - 1740), курляндська княгиня. </p><p>15 Вона тілько Апостола || В очі пригортає... - Імператриця Анна Іванівна нагородила Д. Апостола орденом святого Олександра Невського, зробила його сина Петра лубенським полковником. </p><p> 16 ...А за очі тридцять тисяч||Людей вимага є. - 1731 р. з ініціативи головнокомандуючого російською армією графа Мініха почалося спорудження оборонних валів і фортець від Дніпра до Дінця для забезпечення південних кордонів Російської імперії від татарських наскоків. До цих робіт залучалися українські козаки і селяни. </p><p>17 Танський Антін - київський полковник. </p><p>18 Натретій рік ізПольщеюІІБійка розпочалась... - Після смерті короля Августа II Сильного (1670 - 1733), союзника Петра і у Північній війні (1700 - 1721), в Польщі почалась боротьба за владу між його сином Августом III і ставлеником Швеції Станіславом Лещинським. На прохання Августа III російський уряд надав Польщі військову допомогу. В складі російського війська брало участь 20 000 українських козаків під проводом Я. Лизогуба та прилуцького полковника Г. І. Галагана (? - 1748). </p><p>19 ...Щоб від естів і від курів//Польща відцуралась... - Йдеться про Курляндське герцогство, створене 1562 p. з столицею в місті Мітаві (нині - Єлгава), яке перебувало у феодальній залежності від польського короля. З початку XVIII ст. почало підпадати під вплив Росії і 1795 p. було остаточно приєднане до Російської імперії. </p><p>20 Бірон Е. (1690 - 1772) - фаворит Анни Іванівни, згодом старший підкоморій і правитель державних справ; 1737 p. обраний герцогом Курляндії. </p><p> 21 ...Покидайте, - каже, - хлопці, || Турецькі границі... - Після зруйнування 25 травня 1709 p. Старої (Чортомлицької) Січі царськими військами частина запорожців перейшла на підвладну Кримському ханству територію і в пониззях Дніпра заснувала в Олешках (нині Цюрупинськ, Херсонської області) Олешківську Січ. Тут для життя запорожців склалися тяжкі умовч, і 1714 р. козаки звернулися до царського уряду з проханням дозволити їм повернутися на батьківщину. Але царський уряд відмовив козакам. Незважаючи на відмову, козаки самовільно групами і поодинці поверталися на Україну. Прагнучи зміцнити південні кордони Росії в зв'язку з небезпекою татаро-турецьких нападів, царський уряд з ініціативи Д. Апостола 1734 р. дозволив їм повернутися до Росії, на Запоріжжя, де в березні 1734 р. за три-п'ять кілометрів від Старої, Чортомлицької, Січі (біля теперішнього села Покровського, Нікопольського району, Дніпропетровської області) вони заснували Нову Січ (1734 - 1775). </p><p>22 Два Кодаки - тобто Старий Кодак (нині Старі Кодаки, село Дніпропетровського району, Дніпропетровської області) і Новий Кодак (Кодак, Кодаки), фортеця на правому березі Дніпра проти Кодацького порогу, в кінці XVIII ст. перейменована в село Старі Кайдаки. Тепер входить в межі міста Дніпропетровська. </p><p>23 Самара - ліва притока Дніпра поблизу Дніпропетровська. </p><p>24 Білецький (Білицький) Іван - кошовий отаман Олешківської Січі. </p><p> 25 ...А ж там уже Апостола || Козаки ховають. - Д. Апостол помер 28 січня 1734 р. від апоплексії. Похований у Великих Сорочинцях, Миргородського району. Полтавської області у Покровській церкві, збудованій за його наказом 1732 р. </p><p> 26 ...Лизогуба півгетьманом Тілько обирають...- Після смерті Д. Апостола указом імператриці Анни Іванівни на Україні було встановлено тимчасовий уряд (Правління гетьманського уряду), який складався з призначених царським урядом російських чиновників та української козацької старшини (росіяни - князі Олексій Шаховськой та Андрій Баратинський, полковник Василь Гур'єв і запасний полковник Іван Синявій; українці - генеральний обозний Я. Лизогуб, генеральний суддя М. Забіла, підскарбій А. Маркович і запасний осавул Ф. Лисенко). </p><p><style class="Apple-tab-span"/></p><p>***</p><empty-line/><p>ПАВЛО ПОЛУБОТОК1 </p><empty-line/><p> Полуботку-Полуботку, </p><p> Наказний гетьмане! </p><p> А хто ж тобі гетьманськую </p><p> Булаву дістане? </p><p> Полуботку-Полуботку, </p><p> Голубе-соколю! </p><p> А як же ж ти підіймешся </p><p> За козацьку волю? </p><p> Полуботку-Полуботку, </p><p> Рідная дитино! </p><p> А як же ж ти ізійдешся </p><p> З вражим Вельяміном?2 </p><empty-line/><p> Не питайте, хто Павлові </p><p> Булаву добуде, </p><p> Є у нього Україна, </p><p> Є у нього люди. </p><p> І пішли вже Семен Рубець </p><p> І Василь Биковський3, </p><p> Лиш чекайте, що то скаже </p><p> Цар Петро московський, </p><p> Нема царя в Московщинї, </p><p> Десь у Тегерані4; </p><p> Але посли й туди за ним - </p><p> І вже в Астрахані. </p><p> І за море, за Хвалинське5, </p><p> Листи посилають </p><p> Та у царя серед бійки </p><p> Гетьмана благають. </p><p> А тим часом і Вельямін </p><p> Листи посилає6 </p><p> Та до царя московського </p><p> Стиха промовляє: </p><p> &quot;Що робити, - каже, - царю, </p><p> З тими козаками? </p><p> Либонь, вони хотять знову </p><p> Битись з москалями! </p><p> Шумить-гуде Україна, </p><p> Козаки гукають, </p><p> А найбільше Милорадич7 </p><p> З Маркевичем8 грають&quot;. </p><p> І подумав цар московський, </p><p> Та й із Тегераня </p><p> Серед зими свої листи </p><p> Шле до Астраханя, </p><p> Та й і каже українцям: </p><p> &quot;Почекайте, люди, </p><p> Повернуся в Московщину - </p><p> Тоді все вам буде! </p><p> Але за то й мене тепер </p><p> Послухайте, діти, </p><p> І п'ятнадцять мені тисяч </p><p> Козаків пошліте! </p><p> З Милорадичем пошліте </p><p> В Ладогу п'ять тисяч, </p><p> А з Маркевичем до Хреста </p><p> Пошліть десять тисяч!&quot;9 </p><p> І пішли сумні козаки, </p><p> Нічого діяти... </p><p> &quot;Зато, - кажуть, - ми гетьмана </p><p> Будем живо мати!&quot; </p><p> Та не ворон же то чорний </p><p> Із соколом б'ється, </p><p> То Вельямін з Полуботком </p><p> За права дереться. </p><p> І обидва Петра-царя </p><p> Просять розсудити. </p><p> І говорить цар московський: </p><p> &quot;Нічого робити! </p><p> Треба, - каже, - Полуботка </p><p> В Петропіль10 зазвати </p><p> І тут йому по-московськи </p><p> Правду розказати!&quot; </p><p> І з Савичем11 і Чарнишем12 </p><p> Павла викликає, </p><p> Але Павло послів собі </p><p> Вперед посилає. </p><p> І прибули у Петропіль </p><p> Посли молодецькі: </p><p> Полковники Данилович </p><p> І Петро Корецький. </p><p> Бунчуковий Володьковський </p><p> І судець Грабенко, </p><p> І військовий з ними писар </p><p> Завзятий Ханенко13 </p><p> І прибули у Петропіль </p><p> Та й говорять: &quot;Царю! </p><p> Візьми собі Вельяміна, </p><p> Візьми нашу кару; </p><p> Судці твої московськії </p><p> Нас добра не учать, </p><p> Багатого обдирають, </p><p> А бідного мучать. </p><p> Козаків за хлопів мають </p><p> І гризуть гетьмана... </p><p> А чи ж так то, ясний царю, </p><p> Було за Богдана?.. </p><p> Ти говориш, що Хмельницький </p><p> Сам царям прирадив, </p><p> Щоб московський воєвода </p><p> На Вкраїні рядив; </p><p> Але Павло Полуботок </p><p> Не ховає слова, </p><p> Він говорить: &quot;Що там, - каже, </p><p> Батькова умова! </p><p> Спершу, царю, піднови ти </p><p> Нашу давню волю, </p><p> Щоб ми самі судилися </p><p> Помежи собою; </p><p> Щоб ні стольник, ні боярин, </p><p> Ані воєвода </p><p> Не питали, не судили </p><p> Нашого народа; </p><p> Щоб козаки самі собі </p><p> Розправу чинили, </p><p> І, де три їх, щоб два собі </p><p> Третього судили. </p><p> І всі царі московськії </p><p> Теє право знали </p><p> І за нього своє слово </p><p> Царськеє давали. </p><p> Та й ти давав, ясний царю, </p><p> Як ізбирав раду, </p><p> Як давав нам у гетьмани </p><p> Пана Скоропаду14 </p><p> Чого ж тепер на Вкраїні </p><p> Воєводи .стали, </p><p> Чого права козацькії </p><p> И вольності пропали?!&quot; </p><p> Незабаром за послами </p><p> Й Павло прибуває </p><p> І з Чарнишем і Савичем </p><p> К царю підступає. </p><p> Підступає, дає листи, </p><p> Просить за Вкраїну, </p><p> Але, знати, й Павло прибув </p><p> В лихую годину: </p><p> Ані Петро, ні бояри </p><p> За нього не дбали, </p><p> Його листи за Вкраїну </p><p> Під сукном лежали. </p><p> І чекає Павло місяць, </p><p> Ба й другий чекає, </p><p> Ба й чекає місяць третій - </p><p> Цар не закликає. </p><p> &quot;Почекай же, - Павло каже, </p><p> Їдна мені доля, </p><p> Але стане й тобі хроном </p><p> Козацькая воля&quot;. </p><p> І останнє своє слово </p><p> Цареві готовить; </p><p> І приходить з старшиною </p><p> І до нього мовить: </p><p> &quot;Знаю й бачу тепер, царю, </p><p> Що ти без причини </p><p> Підійнявся на погибель </p><p> Мої України. </p><p> І всі царськії укази </p><p> Хочеш попалити, </p><p> І всі вольності козацькі </p><p> Хочеш потопити. </p><p> І козаків, як худобу, </p><p> На роботу гониш, </p><p> І над ними &quot;Вічну пам'ять&quot; </p><p> По болотах дзвониш... </p><p> І гетьмана обирати </p><p> Нам не позволяєш, </p><p> І судити судців своїх </p><p> З Москви посилаєш! </p><p> І нас судять без закону, </p><p> Без всякого права; </p><p> Чи вже ж тобі за то, царю, </p><p> Буде яка слава? </p><p> Але нехай мені буде </p><p> Вільно і сказати, </p><p> Що нічого тобі, царю, </p><p> З України ждати. </p><p> Україна - не дитина, </p><p> Вона волю має, </p><p> А вільного не неволя - </p><p> Правда пригортає. </p><p> Тепер кажи мені, царю, </p><p> Хоч залізо терти, </p><p> Хоч у тюрмі холоднії </p><p> Із голоду мерти; </p><p> Усе їдно мені, царю, </p><p> Тілько б не видати, </p><p> Як та бідна Україна </p><p> Буде пропадати!..&quot; </p><p> І стиснув Петро зубами. </p><p> &quot;Шкуру, - каже, - здерти!&quot; </p><p> Але трохи одумався: </p><p> &quot;В тюрму аж до смерти!&quot; </p><p> І у тюрмі Петра й Павла </p><p> Разом з старшинами </p><p> Обіллявся Полуботок </p><p> Дрібними сльозами... </p><p> Обіллявся не за себе, </p><p> А за Україну </p><p> Та за своїх товаришів, </p><p> Що без долі гинуть. </p><p> Та не довго ж Павло плакав. </p><p> Заслаб, помирає... </p><p> Цар доктора посилає - </p><p> Павло виганяє. </p><p> &quot;Нащо, - каже, - життя моє </p><p> Назад повертати, </p><p> Коли я не можу долі </p><p> Батьківщині дати?&quot; </p><p> Петро сам іде до нього, </p><p> Щоб перепросити, </p><p> І дає йому лікарство, </p><p> Просить його пити. </p><p> Але Павло Полуботок </p><p> Йому промовляє: </p><p> &quot;Дармо, царю; ти не вернеш, </p><p> Що вже погасає... </p><p> Живо-живо Павла й Петра </p><p> На світі не буде,15 </p><p> Тоді обох нас розсудять </p><p> Правдивії люди...&quot; </p><p> 8 июня </p><empty-line/><p>1 Полуботок Павло Леонтійович (близько 1660 - 1724) - наказний гетьман Лівобережної України (1722 - 1724), у 1706 - 1722 pp.- чернігівський полковник. Прагнучи зміцнити привілейоване політичне становище української старшини і забезпечити за нею монополію гноблення трудящих України, домагався від царського уряду відновлення права виборів гетьмана і ліквідації найвищого адміністративного органу України - Малоросійської колегії, створеної 1722 p. з наказу Петра І у Глухові. Ув'язнений Петром І, помер у Петропавловській фортеді в Петербурзі. </p><p>2 Вельямін - Степан Лукич Вельямінов, царський бригадир (військовий чин, середній між полковником і генералом), президені Малоросійської колегії. Відзначився службовими зловживаннями. </p><p> 3 І пішли вже Семен Рубець i Василь Биковський... - Після смерті гетьмана І. І. Скоропадського (1646 - 1722) П. Полуботок послав військових товаришів С. Рубця та В. Биковського у Москву до царя з проханням дозволити вибори гетьмана. Проте посли до царя не були допущені. </p><p>4 Heмa царя в Московщині,||Десь у Тегерані... - У 1722 - 1723 pp. Росія вела війну.з Іраном. </p><p>5 І за море, за Хвалинське... - У староруських літописах Хвалинським називалось Каспійське море.</p><p>6 Aтим часом іВельямін||Листи посилає... - С. Вельямінов особисто зустрівся а Петром І 1723 р. в Москві після повернення останнього з Персидського походу 1722 p. </p><p>7 Милорадич - Михайло Ілліч Милорадович, український поміщик, за походженням серб, у 1715 - 1726 pp. - гадяцький полковниц. </p><p>8 Маркевич - лубенський полковник. </p><p>9 ...В Ладогу п'ять тисяч,|| А з Маркевичем до Хреста || Пошліть десять тися ч!&quot; - Царський уряд використовував козаків на будівництві каналів, оборонних валів та фортець, зокрема Ладозького каналу біля Петербурга та фортеці святого Хреста на Каспійському морі. Козаки працювали безкоштовно і через важкі умови роботи масами гинули або ставали каліками. </p><p>10 Петропіль - Петербург. </p><p>11 Савич Семен - генеральний писар України. </p><p>12 Чарниш (Черниш) - генеральний суддя. </p><p>13 Ханєнко Микола Данилович (1691 - 1760) - український поміщик, генеральний хорунжий (1741 - 1760). 1723 р. разом з П. Полуботком був звинувачений у зраді і заарештований у Петербурзі; звільнений 1726 р. У 1738 р. брав участь у поході російського війська на Крим. Написав щоденники &quot;Діаріуш&quot; та &quot;Щоденник генерального хорунжого Чиколи Ханенка 1727 - 1753 pp.&quot;, які містять відомості з історії України 20 - 50-х років XVIII ст. </p><p>14 Скоропада - І. І. Скоропадський. </p><p>15 15 Живо-живо Павла й Петра На світі не буде...&quot; - ГІ. Полуботок помер 29 грудня 1724 p., а Петро І - 8 лютого 1725 p.</p><empty-line/><p>***</p><empty-line/><p>ПАН ТА ІВАН В ДОРОЗІ</p><empty-line/><p>Побратались пан з Іваном, </p><p>По світі мандрують. </p><p>Разом їдять, розмовляють. </p><p>Разом і ночують... </p><p>На кожному через плечі </p><p>Висить по торбині. </p><p>Лиш пан таки у чемерці (1), </p><p>Іван у свитині (2)... </p><p>Ідуть вони дорогою, </p><p>Стали ночувати, </p><p>Аж задумав пан поганий </p><p>Хлопа (3) ошукати (4)... </p><p>Та й говорить до Івана: </p><p>&quot;Знаєш що, Іване? </p><p>То нам варто б попоїсти!..&quot; </p><p>&quot;То що ж? їжмо, пане!..&quot; </p><p>&quot;Але знаєш що, Іване? </p><p>Починаймо з твої! </p><p>А як твоя спорожніє. </p><p>То тоді до мої!&quot; </p><p>&quot;Добре, пане!&quot; — Іван каже, </p><p>Зняв свою торбину, </p><p>На травиці зеленії </p><p>Постелив свитину. </p><p>Попоїли таки добре: </p><p>Комара здушили... </p><p>Рано встали, до снідання </p><p>Торбину кінчили. </p><p>Прийшов вечір. </p><p>Знов у полі </p><p>Стали ночувати. </p><p>Вже панову отеє б торбу </p><p>Треба починати. </p><p>Але пан про те ні слова. </p><p>На землі лягає, </p><p>Кладе торбу під голови, </p><p>Хлопа замовляє: </p><p>&quot;Що би ти робив, Іване, — </p><p>Став його питати, — </p><p>Якби тобі довелося </p><p>Таке поле мати?..&quot; </p><p>&quot;А що ж, пане, я орав би. </p><p>Хлібом засівав би </p><p>Та ходив би до Адесу (5), </p><p>Сіль і гроші мав би...&quot; </p><p>&quot;А що я — не так робив би. </p><p>Пан почав казати: — </p><p>Я казав би на сім полі </p><p>Місто збудувати... </p><p>Там би в мене стояв палац, </p><p>Там підряд крамниці. </p><p>Там перекупки з булками, </p><p>А тут дві різниці (6)... </p><p>Отоді приходь, </p><p>Іване, мене балювати (7)!..&quot; </p><p>&quot;Ет, спасибі, — Іван каже, - </p><p>Лучче будем спати!..&quot; </p><p>Незабаром на все горло </p><p>Став Іван хропіти, </p><p>Незабаром коло него </p><p>Став і пан сопіти... </p><p>Тілько що пан заснув добре, </p><p>Іван підійнявся </p><p>Та до панської торбини </p><p>Як сам присотався (8)... </p><p>То і курку, і печеню (9), </p><p>І кавалок кишки (10) — </p><p>Все, що було у торбині. </p><p>Стеребив (11) до кришки. </p><p>Пробудився пан раненько. </p><p>Пропаща година! </p><p>І сам, бідний, хоче їсти, </p><p>І пуста торбина... </p><p>Розбуджає він Івана </p><p>Та й його питає. </p><p>А Іван стиснув плечима </p><p>Та й одповідає: </p><p>&quot;А що ж, пане, та ж ви вчора </p><p>Місто будували: </p><p>Тут стояли дві різниці, </p><p>Там булки стояли!.. </p><p>А по місті, звісне діло. </p><p>Собаки ходили!.. </p><p>То вони-то вашу торбу, </p><p>Певне, стеребили!&quot; </p><p>Посвистав (12) пан по торбині. </p><p>Нічого діяти!.. </p><p>&quot;Вставай, — каже, — вже, Іване! </p><p>Пора мандрувати&quot;. </p><p>Пішли вони, ідуть степом, </p><p>Тяженько зморились... </p><p>Аж насилу перед вечір </p><p>До села прибились. </p><p>Відчиняють колової </p><p>Аж блукає гуска. </p><p>Іван гуску — та в торбину: </p><p>Є вже і закуска... </p><p>Повернули в пусту хату. </p><p>Гуску спорядили: </p><p>Общипали, обшмалили, </p><p>У піч посадили... </p><p>Але пан гадає знову </p><p>Хлопа ошукати. </p><p>&quot;Знаєш, — каже, — що, Іване? </p><p>Ми лягаймо спати! </p><p>Та кому із нас присниться </p><p>Кращая закуска. </p><p>То вже ціла тому взавтра </p><p>Достанеться гуска!..&quot; </p><p>&quot;Та як спати, то і спати. </p><p>Не батька питати!&quot; </p><p>Постелив Іван свитину </p><p>Та й лягає спати... </p><p>Але рівно в опівночі </p><p>Іван пробудився, </p><p>Із'їв собі цілу гуску </p><p>Та й знов положився. </p><p>Встає рано й пан голодний </p><p>Та й давай казати. </p><p>Як то він во сні до Бога </p><p>Ходив балювати, </p><p>Та якії там потрави (13) </p><p>Йому подавали. </p><p>Як його й самі святії </p><p>їсти припрошали... </p><p>&quot;Ані слова! — Іван каже: </p><p>— Ваша правда, пане! </p><p>Я сам бачив, як ви їли </p><p>Якісь марципани (14)... </p><p>Та й дивлюсь, що не голодні. </p><p>Маєте закуску, </p><p>Та до печі помаленьку. </p><p>Та й стеребив гуску!..&quot; </p><p>&quot;Чи ж то правда? — пан питає. </p><p>— Всю із'їв, Іване?&quot; </p><p>— &quot;Та аби я так здоров був. </p><p>— Як всю із'їв, пане!..&quot; </p><p>— Димом здимів пан із хати, </p><p>— А Іван озвався: </p><p>— &quot;Хтів пан когось ошукати, </p><p>— Та й сам ошукався!..&quot; </p><empty-line/><p>(1) Чемерка — старовинний чоловічий верхній одяг, пошитий у талію зі і кладками позаду. </p><empty-line/><p>(2) Свитина — старовинний довгополий одяг із домотканого грубого сукна. </p><empty-line/><p>(3) Хлоп — чоловік, хлопець (зневажливе). </p><empty-line/><p>(4) Ошукати — обдурити. </p><empty-line/><p>(5) Адеса — мається на увазі м. Одеса, куди чумаки їздили по сіль. її німця — м'ясна крамниця. </p><empty-line/><p>(6) Різниця – м?ясна лавка </p><empty-line/><p>(7) Балювати — бенкетувати </p><empty-line/><p>(8) Присотатися — узятися за що-небудь, припасти. </p><empty-line/><p>(9) Печеня — запечене або смажене м'ясо. </p><empty-line/><p>(10) Кавалок кишки — шматок ковбаси. </p><empty-line/><p>(11) Стеребити — поїсти. </p><empty-line/><p>(12) Посвистати — понишпорити, пошукати. </p><empty-line/><p>(13) Потрави — страви. </p><empty-line/><p>(14) Марципани — кондитерський виріб із мигдалем та горіхами.</p><empty-line/><p>***</p><empty-line/><p>ПІСНЯ</p><empty-line/><p>Повій, вітре, на Вкраїну, </p><p>Де покинув я дівчину, </p><p>Де покинув чорні очі... </p><p>Повій, вітре, з полуночі!..</p><empty-line/><p>Між ярами там долина, </p><p>Там біленькая хатина;</p><p>В тій хатині голубонька,</p><p>Голубонька - дівчинонька...</p><empty-line/><p>Повій, вітре, до схід сонця, </p><p>До схід сонця, край віконця;</p><p>Край віконця постіль біла,</p><p>Постіль біла, дівча мила.</p><empty-line/><p>Зупинися нишком-тишком </p><p>Над рум'яним, білим личком;</p><p>Над тим личком зупинися, </p><p>Чи спить мила - подивися.</p><empty-line/><p>Як спить мила, не збудилась, </p><p>Ти нагадай, з ким любилась, </p><p>З ким любилась і кохалась </p><p>І кохати присягалась...</p><empty-line/><p>Як заб'ється їй серденько, </p><p>Як дівча зітхне тяженько, </p><p>Як заплачуть чорні очі, </p><p>Вертай, вітре, к полуночі!..</p><empty-line/><p>А як мене позабула </p><p>Та нелюба пригорнула,</p><p>То розвійся край долини, </p><p>Не вертайся з України!..</p><empty-line/><p>Вітер віє, вітер віє, </p><p>Серце тужить, серце мліє,</p><p>Вітер віє, не вертає, </p><p>Серце з жалю завмирає.</p><p>1856</p><empty-line/><p>***</p><empty-line/><p>Повій, вітре, на Вкраїну, </p><p>Де покинув я дівчину, </p><p>Де покинув чорні очі… </p><p>Повій, вітре, з полуночі. </p><empty-line/><p>Між ярами там долина, </p><p>Там біленькая хатина, </p><p>В тій хатині голУбонька, </p><p>ГолУбонька-дівчИнонька. </p><empty-line/><p>Повій, вітре, до схід сонця, </p><p>До схід сонця, край віконця. </p><p>Край віконця постіль біла, </p><p>Постіль біла, дівча миле. </p><empty-line/><p>Зупинися нишком-тишком </p><p>Над рум'яним білим личком, </p><p>Над тим личком зупинися, </p><p>Чи спить мила — подивися. </p><empty-line/><p>Як спить мила, не збудилась — </p><p>Нагадай їй, з ким любилась, </p><p>З ким любилась і кохалась </p><p>І кохати присягалась… </p><empty-line/><p>Як заб'ється їй серденько, </p><p>Як дівча зітхне тяженько, </p><p>Як заплачуть чорні очі, </p><p>Вертай, вітре, к полуночі. </p><empty-line/><p>А як мене позабула, </p><p>Як нелюба пригорнула — </p><p>Ти розвійся край долині, </p><p>Не вертайся з України… </p><empty-line/><p>Вітер віє, вітер віє; </p><p>Серце тужить, серце мліє… </p><p>Вітер віє, не вертає, </p><p>Серце з жалю замирає. </p><empty-line/><p>***</p><empty-line/><p>ПОНИЗИВ</p><empty-line/><p> П'є-гуляє у неділю </p><p> На коршомці Гарасим;</p><p> З Гарасимом п'є-гуляє </p><p> І сусід його Трохим.</p><empty-line/><p> А обидва стрільці жваві. </p><p> От перечка і пішла... </p><p> Далі Трохим розходився, </p><p> Підійнявся з-за стола:</p><empty-line/><p> &quot;То ти кажеш, що ти луччий? </p><p> Що ти гаспидний стрілець? </p><p> Збий же мені з чуба шапку:</p><p> Тоді будеш молодець!&quot;</p><empty-line/><p> &quot;Кажеш, може, що не зіб'ю?&quot; - </p><p> &quot;А ти кажеш, що зіб'єш?!&quot; - </p><p> &quot;А їй-богу, що ізіб'ю!&quot; - </p><p> &quot;А їй-богу, не зіб'єш!..&quot;</p><empty-line/><p> &quot;Та от тобі і рушниця!&quot; - </p><p> &quot;Ану-ну! давай! давай!&quot; - </p><p> &quot;На! Ставай лиш край порога!&quot; </p><p> &quot;Та я стану: ти ставай!..&quot;</p><empty-line/><p> Цілить їден від порога, </p><p> Другий стоїть за столом</p><p> Та щосили натягає </p><p> Сиву шапку на чоло.</p><empty-line/><p> Бах рушниця!.. Стало димно... </p><p> Йде до столу Гарасим... </p><p> А за столом в сивій шапці, </p><p> Як баран, лежить Трохим!</p><empty-line/><p> (Йому куля пролетіла </p><p> Через шапку і чоло...) </p><p> Підіймає той Трохима, </p><p> Підпирає за столом.</p><empty-line/><p> Сам відходить до порога. </p><p> Знов рушницю в руки взяв, </p><p> Прицілився разів кілька </p><p> Й головою похитав:</p><empty-line/><p> &quot;Вибачай мені, Трохиме,- </p><p> Гарасим проговорив,- </p><p> На два цалі1 лиш понизив - </p><p> Та й і шапки не ізбив&quot;.</p><empty-line/><p> 1859 р. </p><p> 1 Цаль - дюйм (2,54 см).</p><p><style class="Apple-tab-span"/></p><p>***</p><empty-line/><p>СТУДЕНТ</p><empty-line/><p>В славнім місті Петербурзі, </p><p>Недалеко від Неви, </p><p>Із болота виглядає </p><p>Хата бідної вдови. </p><empty-line/><p>Стара хата зо вдовою </p><p>Разом вік свій віджила, </p><p>Почорніла, похилилась </p><p>І в болото увійшла. </p><empty-line/><p>Увійшла по самі вікна… </p><p>В ґанку сходи до сіней; </p><p>В сінях набік похилились </p><p>Двоє скривлених дверей… </p><empty-line/><p>І направо старій бабі </p><p>Смерть підписує патент, </p><p>А наліво без копійки </p><p>Б'ється з нуждою студент. </p><empty-line/><p>Зима люта. Вітер свище, </p><p>Сніг по вікнах брязкотить, </p><p>Мороз душу обіймає, </p><p>Мороз тіло каменить. </p><empty-line/><p>А у хаті на постелі </p><p>У сурдуті і плащу </p><p>Сидить студент медицини </p><p>Другий місяць без борщу. </p><empty-line/><p>І живіт, як гриб, запався, </p><p>Облізає голова… </p><p>І остання догорає </p><p>Його свічка лойова. </p><empty-line/><p>І сидить він, поглядає </p><p>На похилену стіну — </p><p>Під стіною лежить череп, </p><p>Нема й кришки тютюну. </p><empty-line/><p>І стіння кругом чорніє… </p><p>Тілько лазять павуки. </p><p>Тілько сумно виглядають </p><p>Із шкалубин прусаки… </p></p>
    </section>
  </body>
</FictionBook>
