ҐЕО ШКУРУПІЙ МОРЕ _______________ 1 От шкіпером коли б я був, то розпустив би всі вітрила, щоб вітер щогли долі гнув та буря в линвах вила... Жахлива ніч... Хай шторм гуде!.. Хай тьма мішається з водою, горами хвилі хай несе у вічі чорною марою... У безвість лине корабель, — набридло те, що було вчора, — в пітьмі встають кордони скель і гриви спіненого моря... Розхристана, нервова муть у недосяжне б'є склепіння; — незнана у безоднях путь і десь далеко Україна... О, море!.. Нескінченна даль... Колиска бурь і урагана, землі кісток одвічний праль та буйних мрій омана... 2 Спіняться вигнуті води морів і вийде із хвилі по сто моряків... Кожний із них загнуздає коня, а кінь заїрже й полетить навмання... Вітер у линвах на ґвалт прокричить, і очі засліпить пінява мить, вершники чорні стануть у ряд, де море бурхливо влаштує парад... Безодні почують жалібний спів, страшний і самотній скрип кораблів. Там хрясне й повалиться щогла на діл і вибухне парус, роздертий навпіл, зійдуться хвилі і викрешуть грім, — вершником більше стане одним... А голос страшний прокричить у пітьмі і відгук луна відіб'є вдалині, вітер в простори цей клич занесе, де море шумує, море реве... 3 Пітьму роздер раптовий ранок, — як золотий удар, і перший промінь зажурився тьмяно в розривах хмар. В пурпурі захитався дальній обрій од буйних хвиль і море — звір мільйоногорбий — вже вибилося з сил. Туди, туди, де сонце встане і на землі розгубить жар, щоб залишилася в тумані орда нічних примар... Бо ранок, як стрілець відважний, огнисту запуска стрілу і ранить в серце легковажну, зрадливу тьму. Прониже глиб розбурхану, зелену і темний од намулу діл, пішле у даль набій шалений з огняних жил... Туди, до сонцем випещених берегів, в іскристу гру, туди, в затоки водограйних див і я іду!.. 4 Шумить в тумані рідний порт, очима грає там красуня, блищить од спеки деревяний борт і пахне смолами портова клуня, у серці ж пристрастів колишніх натюр-морт а в очах та ж красуня... Над головою Південний Хрест, унизу мінливий оксамит, вітер на Зюд-зюд-вест, шкіпер спить. Стрункі всі щогли кораблів та ще стрункіш од них Марія... Мов пальма, з дальніх берегів, мов тепла, недосяжна мрія, хвилює сон сміливих моряків приваблива Марія... Над головою Південний Хрест, унизу мінливий оксамит вітер на Зюд-зюд-вест, шкіпер спить. 5 В краї незнані запливли, де сонце пестить смашний банан, де в задушні, пахучі дні приглушено стогне «там-там»... Виблискує там огнями далечінь і море, як зелений луг, де плюскає зомліла лінь од соняшних потуг. Дзюрчить під кораблем вода, навколо ж розрізає глиб дельфінів іскробарвна гра і пурхання летючих риб... І раптом десь далекий грім і течія, як водоспад, з осель стовпом курчавий дим і поруч пальм високих ряд. Припливу шум і рифів рик гуде навколо корабля, і з щогли вищої бадьорий крик: — Земля!.. Земля!...