Гайгай _______________ Жив собі бідний чоловік. Мав одного сина — статечного й робітного хлопця. І чоловік любив працювати. Але бідність не могли осилити і жили у скруті. — Гей, няню, доста!.. Піду я у світ і будете ви діти, що знайду ліпшу долю. — Добре, сину, йди. І хлопець зібрався в далеку дорогу. Батько провів його аж поза готар. А там починався великий лісиїце. Попрощався чоловік із сином і тяжко зітхнув: — Та чи увиджу ще тебе? Гай-гай! Як вимовив це слово, з’явився коло нього якийсь чоловік. Чорний, чорний і страшно паскудний! Озвався: — Я тут! — А ми не кликали Тебе, — сказав батько хлопця. — Я не глухий, чув, як ти вигукнув: Гайгай! — То зі своїм сином я прощався, гай-гай, кажу, чи увиджу я ще тебе, сину, за свого життя? — Пробач, — говорить на те чорний, — сталася помилка. Але щоб знав: я керівник усіх нечистих сил і звуть мене Гайгай. Коли ти вимовив се слово, я подумав, що ти мене кличеш. І хоче іти геть. Та повернувся і спитав бідного: — А куди ти виряджаєш сина, що аж сюди прийшов з ним прощатися? — Йде у світ служити, бо вдома така скрута, що далі не можемо дати собі ради. — А чи пустиш сина служити до мене? Тяжкої роботи він мати не буде, але біду відігнати годен: можете забагатіти. Батько налякався: до проводиря нечистої сили відпустити єдиного сина? Але тут сам хлопець втрутився у бесіду: — Я, няню, беруся! Гайгай поплескав його по плечу: — Такого мені легіня і треба! Я зроблю з нього царя! А ти, старий, щоб не знав біди, візьми оці гроші,— і дав біднякові мішок золота. Чорний із хлопцем за хвилину щез. А чоловік, зажурений, вернувся додому. Та чого сумувати: жити вже є з чого, з голоду не вмре! А що сталося із сином? Гайгай поніс його в далекий незнайомий край. Завів хлопця до свого палацу і наказує: — Тут і будеш жити. Я ж говорив, що в мене не тяжка робота. Будеш собі в кімнаті сидіти і, що забагнеш, їсти й пити. Але виходити не смій; ні митися, ні стригтися, ні голитися тобі не дозволяю. Якщо витримаєш рік, по твоїй заслузі тобі заплачу. Чи пристаєш? — Пристаю. Гайгай замкнув двері, і хлопець зостався в кімнаті один. Так перебув рік. За той час обріс, став дуже брудним. З’явився Гайгай. — Вірно ти служив. Можемо з тобою і розрахуватися. Але я просив би зостатися ще на один рік. — Та добре, зостануся, — погодився хлопець. Витерпів і другий рік. Тоді Гайгай умовив його, щоб побув і третій. Так хлопець три роки жив у нечистоті. Зробився з нього здоровий хлопчище, тільки страшно цуравий і такий нечистий, що аж почорнів. — Такого слугу, — каже дідько, — я іще не мав. Тому не хочу тобі заплатити звичайною платою. Маю дяку тебе оженити. Даєш свою згоду? — Та добре би й се діло зробити. Лиш хто піде за мене — такого немитого і оброслого? — То не твоя жура. Ти візьмеш царівну і станеш багачем. Але, коли будеш уже сам собі паном, даси мені три задачі, які би я не міг виконати. Інакше пропадете — і ти і твоя жінка! — Най буде! Нечистий з радості аж підскочив: — Но, тоді готуйся. Йдемо сватати. — Неодягнений, нечистий? — Так, слухай мене… Сіли у бричку і рушили в путь. Стали перед високими царськими палатами. Гайгай у сріблі-злоті пішов до царя. Привітався й каже: — У мене є син. Я прийшов за нього сватати царівну! А в царя на відданні були аж три доньки. — Я дуже радий, — сказав сватачеві.— Але таке вже оце діло, най кожна з дівчат відповість: любить чи не любить того легіня. Цар закликав дочок і розповів, що прийшов сватач. — А де молодий? — питають дівчата. — Там, у бричці. Йдіть і подивіться… Наперед вибігла старша. Заглянула у бричку, а там сидить хлопчище — страшніш, волохатий, одягнений у дрантя. Вернулася до палацу й каже: — Я його не хочу. Побігла середуща, але і їй не сподобався. — Но, видиш, — каже цар, — твого сина не хочуть дівчата. — А може, ще полюбиться третій? — Най іде, погляне, бо я своїх дочок силою не буду віддавати. Побігла й наймолодша. Хлопець сидить у бричці вже якийсь засмучений. Оглянула його з одного боку, з другого… «Хлоп ніби порядний, тільки би обчистити!» — подумала про себе. Вернулася до батька і сказала: — Добрий молодий, мені любиться. — Но, видиш, — засміявся до царя Гайгай, — будемо сватами. Сіли за гостину й домовилися, коли посвадьбують. Гайгай швидко відкланявся і вернувся з хлопцем до свого палацу. А вдома говорить: — Наймолодша із царевих дочок засватана за тебе. Подобається? — Так!.. — Тепер три дні будеш лиш купатися. Коли хлопець вийшов з триденної купелі, став такий красивий легінь, що любо було глянути на нього. А як убрався у парадне плаття, всі почали казати, що такого хлопця пошукати треба! — Тепер можемо їхати до царя на весілля. Повели з собою і гудаків, покликали високих гостей. Словом, з’явилися в царя з великою парадою. А старшим царевим донькам не терпиться глянути у бричку. «Ану, який? — думають собі про нареченого. Хоч посміються усі з нього!" Відхилились дверці, й вийшов такий легінь, що старша аж зомліла. А середуща нараз схопилася за голову: од такого красеня відмовилася! Під вечір з жалю скочила у воду і втопилася. А за середущою і старша… — Но, — шепоче хлопцеві нечистий, — дві душі вже мої — се й твоя заслуга! Тепер сподіваюся, що скоро і третя — твоя наречена, дістанеться мені. Але хлопець тільки засміявся. Думає собі: «Пропав би ти, дияволе, я ж тобі найду такі задачі, що голову на них поламаєш!» Смуток оселився у царських палатах: дві доньки загинули. Цар хилиться край столу, сльози течуть з очей. Але весілля треба вже справляти, коли почалося. А як відгуляли, Гайгай посадив молодих у бричку і відвіз до себе. — Но, — говорить хлопцеві,— живи з жінкою в палаці — держава твоя! А через три роки я прийду. За той час придумай такі три доручення, які б я не міг виконати. І щез просто на місці. Наш хлопець почав царювати. Добре йому велося. Та час швидко минав. Скінчилися три роки, і Гайгай — якби з неба впав: — Но, легіню, час: давай таку задачу, аби мені була не під силу. Хлопець вигадав: за одну ніч нечистий має поставити палац з чистого срібла-золота, а щоб до палацу вів кришталевий міст із височезними стовпами і на тих стовпах золоті пташки співали. Гайгай пропав… А хлопець веселий, що вигадав кзздійсниму річ. Але дружині не сказав нічого, яку баламуту має із нечистим. Рано повставали і не впізнають, де вони знаходять-с д: замість старого палацу — золота палата, а від неї о царського двору веде чудовий кришталевий міст а високими стовпами, і на стовпах пташки золоті лівають. Не знає хлопець — чи радіти, чи журитися. А пропасник знову перед ним: — Но, початок є! Нічого ти не виграв. Давай другу роботу. Хлопець уже сердито: — Всі гори у державі за одну ніч мусиш розрівняти, з них золото, срібло і каміння зносити сюди в купу! А на тому місці, де стояли гори, має зеленітися засіяне поле! — Ще тяжча задача, — сміється Гайгай. — Та не біда, щось будемо робити. Рано встають і бачать: гори десь пропали, навколо палацу лежать купи золота, срібла і каміння… На тому ж місці, де стояли гори, зеленіє поле. Тепер хлопець злякався. Нечистий виконав такі тяжкі задачі! Вже лиш одна зосталася. — Що тобі є? — стривожилася жінка. — Така краса сталася, а ти не радієш! Він розповів про свою угоду із Гайгаєм… — Зосталася остання задача. Якщо і ту виконає, нам буде кінець! Жінка подумала і каже: — Знаєш що? Сховайся. А як прийде сюди Гайгай, я з ним поговорю! З'явився нечистий: — Де молодий цар? — Він чогось задуманий, пішов на прогулянку. До вечора, може, й не повернеться. Якщо вам щось треба, скажіть, я зроблю. — Дай нову роботу — мушу її зробити ще днесь. — А моя задача буде правоплатна? — Се однаково… І молода жінка, вже недовго думаючи, вирвала свій кучерявий волос: — Бачите сей волосок? Треба його вирівняти. Мусить бути прямий, як стріла! Гайгай засміявся. Взяв волос за два кінці й легенько натяг: — Готова робота. Твій волос прямий! — Ану лиш пустіть його! Пустив, а волос ще більше скрутився. — Треба, щоб став рівний! Гайгай пробував усяко. Як добре намучився, вдарив себе рукою по лобі і каже: — Та я ж бачив, як ковалі залізо наперед нагріють, а тоді вирівнюють! І всунув волос у вогонь. А той лиш запікварчав. — Такий ти силач?! — сміється з нього жінка. — Тоненький волосок — і той не зміг вирівняти. Забирайся з хижі! Гайгай, як побачив, що утратив діло, вдарив собою в землю й розсипався на порох. І в цей час воскресли оті сестри, що втопилися. — Но, ходи сюди, — покликала жінка чоловіка. — Третя задача пішла в нашу користь. І запам’ятай: прислів’я про жінок, що в них довге волосся, а короткий розум, — неправильно вигадане. І відтоді добре жили. Старші сестри також віддалися, і всі живуть собі щасливо ще і днесь, як не повмирали. На вербі дзвінчик, нашій казці кінчик.