Франко Іван Якович (27 серпня 1856 р. – 28 травня 1916 р.) – славетний вітчизняний письменник, публіцист, громадський діяч.
Родом І. Франко із с. Нагуєвичі на Східній Галичині. Там він у 1862 р. пішов на навчання до звичайної школи, а у 1864 р. – до школи при монастирі. Хлопець достатньо рано залишився сиротою, тож одночасно із навчанням був вимушений заробляти собі на власні потреби та життя в цілому. Після зарахування його студентом до Львівського університету, активно брав участь у москвофільському товаристві. Через свої політичні погляди та публічні висловлювання тричі піддавався арешту, і, врешті-решт, був відрахований з навчального закладу. У 90-ті роки зацікавився політичним життям країни: очолив Русько-Українську радикальну партію, а пізніше – став співзасновником Національно-демокартичної партії. Внаслідок хвороби і ускладнення стану здоров’я, серце літератора зупинилося на 60-му році життя у Львові, де він був похований.
Праці І. Франка зробили вагомий внесок не тільки в літературну спадщину держави, а й в інші науки, зокрема, в розвиток психології, етнографії, економіки, філософії тощо. Творчий доробок митця охоплює як поезію (вірші «Каменярі», «Земле моя», поеми «Мойсей», «Панські жарти» та ін.), так і прозові оповідання (оповідання «Грицева шкільна наука», соціальний роман «Борислав сміється», драма «Украдене щастя» тощо).
Нещодавно прочитав цю динамічну повість Івана Франка “Для домашнього огнища” (1892). Знову пройняло воно мене, як свого часу “Украдене щастя”. Твір дуже емоційний, психологічний, події розгортаються швидко і тема є досить цікавою, до того ж твір не видається програмовим, як “Перехресні стежки”, який було в мене відчуття, писався лише для того, щоб показати соціальні переконання Франка. У цій досить невеликій повісті є багато думок, живих персонажів, до того ж прекрасна (це вже не ранній Франко) жива українська мова, хто відчув і полюбив Львів свого часу, отримає змогу хоч трохи зануритися в атмосферу цього міста кінця 19 століття. І знову ж тема любові, людяності, перемінності щастя й нещастя, цікаві долі персонажів, два оповідання-вставки з подій Боснійської війни, одним словом, мені дуже сподобалося – проковтнув ці 140 сторінок за один вечір. Емоцій мені подарувало море, хоч і неспокійних). Дуже шкода, що цієї повісті не знайти серед наведених на цьому сайті франкових творів