Ігор Калинець – поет і прозаїк, дисидент, політв’язень, представник “пізнього шістдесятництва”.

Народився 9 липня 1939 року у м.Ходорів (у той час – Польща, зараз – Львівщина). Закінчив філологічний факультет у Львівському університеті, працював у державному архіві.

У 1972 році був ув’язнений за участь у дисидентському русі; відбував покарання разом з Іваном Світличним та Василем Стусом. Після концтабору – заслання на Забайкаллі, яке відбув разом із дружиною Іриною. Повернувшись до Львова, працював у Львівській науковій бібліотеці, був редактором самвидавного журналу “Євшан-зілля”.

Сам він свою поезію поділяє на дві частини: “до ув’язнення” та “під час ув’язнення і на засланні”. У 1991 році вийшли, відповідно, дві збірки віршів – “Пробуджена муза” (Варшава) та “Невольнича муза” (Балтимор-Торонто).

Цікаво, що кожен вірш не є окремим цілісним твором – це завжди частина циклу, який, своєю чергою, є частиною книги. На поета впливає українське бароко та творчість Антонича, а Калинець, своєю чергою, вплинув на всю українську літературу новітнього періоду.

Після заслання він видає та перевидає свої раніші твори, а ще – пише для дітей: “Дурні казки”, “Небилиці про котика і кицю” і т.д.

Також Калинець популяризує і досліджує творчість Богдана-Ігора Антонича. Є ініціатором створення і одним зі співавторів книги “Знане і незнане про Антонича”, яка досі є найавторитетнішою біографією поета.

Коментарі

Коментарі відсутні...

Залишити коментар