Вільде Ірина (справжнє ім’я – Дарина Макогон) – видатна українська письменниця XX ст.

Народилася 5 травня 1907 р. у м. Чернівці у родині відомого педагога та письменника Дмитра Макогона. У рідному місті з 1922 році отримувала освіту у гімназії, після цього – вступила до Львівського університету на гуманітарний відділ, навчання у якому, на жаль, у зв’язку із процесом пацифікації, так і не вдалося завершити. Саме в цей час починаються її перші творчі спроби: друкують оповідання «Повість життя», а згодом – цілу низку оповідань, таких як «Метелики на шпильках», «Повнолітні діти», «Історія одного життя», «Яблуні зацвіли вдруге» тощо.

Окрім літературної діяльності, Ірина Вільде працювала редактором у періодичних виданнях (зокрема, «Жіноча доля», “Світ молоді”), а також декілька років поспіль очолювала Львівський осередок Спілки письменників України.

Але найбільшу славу письменниці приніс надрукований у 1964 р. роман «Сестри Річинські», за що Ірину Вільде нагороджено літературною премією імені Т. Шевченка.

Після тривалої виснажливої хвороби (розсіяний склероз), серце письменниці зупинилося 30 жовтня 1982 р. Поховали Ірину Вільде на Личаківському цвинтарі м. Львова.

Коментарі

Кількість коментарів: 4
Ольга:
08.04.2016 06:42

Коментар до твору “Метелики на шпильках. Б’є восьма. Повнолітні діти”: Щойно, о шостій годині ранку, дочитала книгу. Що сказати, полюбивши Ірину Вільде ще в дитинстві за “Сестер Річинських”, дуже хотіла почитати і інші її твори. Тому окрема дяка видавцям, завдяки і їм теж мала насолоду прочитати “Метеликів на шпильках”, “Б’є восьма”, “Повнолітні діти”. До речі, не знала, що то своєрідна трилогія. (Яка закінчилася на найцікавішому!!!) Люблю твори Ірини Вільде за можливість насолоджуватися українською мовою, забарвленою по-буковинськи; за глибоку внутрішню порядність, що постає зі вчинків, думок її героїв; за можливість хоча б у шпаринку, в ретроспективі, але поглянути на буденне життя української МІСЬКОЇ інтелігенції, яка “заввиграшки” могла вступити на навчання до західноєвропейських університетів і при цьому залишалася свідомо українською. Можливо, це щось особисте, але мені, людині з центральної України, де українське тотожне сільському, а міська культура ворожо-російськомовна, дуже важливо знати, що була, є і інша реальність, в якій українці в більшості своїй не цуралися, не не ламали собі язики, переходячи на чужеземний говір, а гуртувалися і гордо трималися своєї національної приналежності. Це розуміння прийшло якраз під час прочитання “напрвлених на посереднього читача”, начебто “далеких від патріотизму” (чи що їй там закидали критики) творів письменниці, за що їй велике дякую. Також сподіваюся, що журнальний варіант “Вікон нарозтіж” вийде колись окремим друком, із задоволенням його прочитала б.

Мар’яна:
05.03.2016 12:02

Коментар до твору “Сестри Річинські”:
Сестри Річинські – це ціла енциклопедія життя української інтелігенції міжвоєнного періоду . В українській літературі так мало творів сучасників того періоду про життя власне інтелігенції. Тут є все і побут, і політичні погляди і любовні історії. Історія про п’ятьох дочок, кожна з яких обрала власний шлях, їхні думки і сумніви, що передували цьому вибору. А ще у твір введено діяльність всіх українських організацій 30-х років, причому зроблено це так майстерно, що твір вдалось видати під час радянського періоду, вже тільки потім хтось дочитався, що прокомуністичні вставки, які одразу помітні зі зміною стилю твору, це просто гарна іронія.

Оксана:
14.01.2016 15:51

Повнолітні діти – дуже цікавий і захоплюючий твір

Гість:
26.06.2015 23:46

Коментар до твору “Сестри Річинські”:
Цікаво. Актуально і сумно що в Україні з роками нічого не міняється крім влади. Багато того що написано підходить і на теперішній час і теперішні події. Раджу прочитати,

Залишити коментар