Олекса Влизько – поет, прозаїк, що належав до покоління “розстріляного Відродження”.
Народився на станції Боровьонка Новгородської губернії. У 1917 році родина переїхала на Звенигородщину (зараз – Черкаська область), батьківщину діда. У 1913 році хлопчик втратив слух; з того часу головне джерело інформації, освіти, духовного зростання для нього – це книга. Влизько навчався на мовно-літературному факультеті Київського інституту народної освіти.
В журналі “Глобус” у 1925 році вперше був надрукований вірш поета – “Серце на норд”. З тих пір Влизька друкують у різних газетах та журналах, та найбільше – у футуристичному часописі “Нова генерація”.
Першу збірку – “За всіх скажу” – оцінили критики та Наркомос УРСР.
У 1927 році у газетах з’явилось повідомлення, що Влизько нібито потонув у Дніпрі. Поета оплакували та писали некрологи. Та він несподівано “воскрес”, дав гучну заяву у пресі та видав ще кілька збірок – “Живу, працюю”, “П’яний корабель”, “Мій друг Дон-Жуан” та інші.
Він прожив усього 26 років; страчений “за контрреволюційну діяльність” разом із рядом українських письменників та діячів культури у 1934 році. Реабілітований посмертно, у 1958 році.