У центрі повісті – історії життя двох попівських родин – Моссаківських і Балабух, які представляють два напрямки в українському духовенстві: традиційний та «новомодний». Зображуючи існування-животіння обох духовно убогих пастирів, письменник ставиться до них із сумною поблажливістю, максимально використовуючи гумористичні можливості ситуацій, в які потрапляють герої. Іноді гумор переходить в сатиру, найчастіше у зображенні «новомодних» панотців. Але сміх у творі не злий, часто це «сміх крізь сльози». В його основі лежить усвідомлення митцем недосконалості світу і людини в ньому.

Коментарі

Кількість коментарів: 1
Наталка:
07.08.2015 08:26

Читала и заливалася смехом)))) Святые люди по сути должны быть, но люди это люди, все одинаковые))) Ну их свадьбы и праздники… та у поколения наших лет вообще нету праздников по отличии от тех гулянок.)))

Залишити коментар