Радянський український письменник Ґео Шкурупій (Георгій Данилович) народився 20 квітня 1903р. в Бендерах. Його життя виявилося вкрай коротким і драматичним – всього 34 роки. 1920-го року закінчив гімназію у Києві, тоді ж опублікував свою першу прозу в журналі «Гроно», наступного року вийшли вірші в альманасі «Вир революції». Захопився авангардизмом, виступав зі статтями про футуризм, активно вів літературні дискусії по цьому напрямку. Його перші збірки в стилі футуристичної поетики «Психотези. Вітрина третя» та «Барабан. Вітрина друга» за суспільно-політичною тематикою.
Однак це захоплення швидко пройшло. Вже 1925-го року збірка «Жарини слів» підтвердила, що футуристична бравада поступово перетворюється на неоромантизм з його сумішшю лірики, деякої трагічності та певного сарказму. Тоді ж письменник дебютував як прозаїк з гостросюжетними оповіданнями в книзі «Переможець дракона». Згодом вийшли «Монгольські оповідання», віршована збірка «Море», поема «Зима 1930 року», декілька романів.
1927-го року Шкурупій повертається до авангардного футуризму, 1930-го очолює київську філію «Нової Генерації», де друкує свої роботи. І хоча його твори виразно відображують приязнь до «генеральної лінії партії», в них яскраво проглядає поранена душа патріота, біль і гордість за свою вітчизну, палке бажання наблизити українську літературу до рівня західноєвропейської та американської.
Звісно, це не могло пройти для нього безкарно. У грудні 1934 Георгія Шкурупія заарештували, звинувативши в участі у організації ОУН. Після двох засідань військовий трибунал засудив його на 10 років таборів, а 25.11.1937р. після перегляду справи «особливою трійкою» письменника розстріляли 8 грудня цього ж року.