29 серпня 1868 року в родині славетного українського письменника, драматурга, громадського діяча Михайла Старицького та його дружини Софії Віталіївни – сестри композитора Миколи Лисенка – народилася донька Людмила. Хист до літературної творчості виявився в дівчинці ще у дитинстві, коли замість колискових вона розказувала молодшій сестрі власні казки та вірші.

Людмила отримала гарну освіту спочатку в пансіоні Криницької, потім у київській приватній гімназії Ващенка-Захарченка, яка в ті часи була чи не найкращою. Гімназистки випускали рукописний журнал, де вона опублікувала свою першу повість «За Україну».

На смерть Тараса Шевченка у 1887 році Л.Старицька написала поезію «Панахида», яку опубліковано у львівському альманахові «Перший вінок». З 1888 протягом п’ятьох років вона активно працювала у літературному гуртку «Плеяда» разом з такими відомими українськими письменниками як О.Пчілка, Леся Українка, М.Славинський, Г.Григоренко. Там вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Олександром Черняхівським.

Поряд зі створенням віршованих та драматичних творів Людмила Старицька бере активну участь у діяльності літературно-артистичних, історичних та наукових товариств , театрального аматорського гуртка Наддніпрянщини.

Людмила Старицька-Черняхівська відома ще й як визначний театрознавець. Їі перу належить чи не найперший історичний нарис «25 років українського театру». У співпраці з батьком створено трилогію «Богдан Хмельницький», не менш відомі історичні твори «Останні шуліки», «Червоний диявол», «Розбійник Кармалюк», «Останні орли».

Революційні події 1905 року надихнули Старицьку-Черняхівську на політичну діяльність. У роки Першої світової війни вона була сестрою милосердя, створювала притулки для дітей-сиріт, допомагала біженцям. Навесні 1917 Людмилу Старицьку обрали до Української Центральної Ради, також вона була однією із засновників товариства «Український національний театр».

У січні 1930 Старицьку-Черняхівську з чоловіком заарештували й обвинуватили в участі у Спілці визволення України, за що засудили на 5 років ув’язнення. Але у червні цього ж року їй замінили реальний строк на умовний та вислали до Сталіно (нині – Донецьк).

Після звільнення Людмила Михайлівна займалася перекладацькою діяльністю, потім у 1936 році повернулася до Києва, працювала над збіркою спогадів «Відгуки життя» про себе та людей, з якими вона зустрічалася та співпрацювала. Коли у липні 1941 німці рвалися у Київ, органи НКВС обвинуватили 73-літню жінку в антирадянській діяльності та вислали до Казахстану, але в дорозі письменниця померла.

Разом з іншими учасниками показового процесу СВУ у Харкові Людмилу Михайлівну Старицьку-Черняхівську пленум Верховного Суду УРСР у серпні 1989 року реабілітував посмертно.

Твори

  • Великий похорон

    поема
  • Двадцять п’ять років українського театру

    мемуари
  • Десять перекладів з поезії Гейне

    переклад, поезія
  • Діамантовий перстень

    історія, повість
  • Жива могила

    проза
  • Мрія

    проза
  • Навіщо

    проза
  • Пам’яти юнаків-героїв, замордованих під Крутами

    проза
  • Переклади

    збірка, переклад, поезія
  • Поезія

    збірка, поезія

Коментарі

Коментарі відсутні...

Залишити коментар