Запороги. Роман перший. Петро Сагайдачний.

Петро Сагайдачний, видатний учень Руського вищого навчального закладу Острозької Академії, заснованого на двісті років раніше Московського Університету, ще під час навчання написав богословський трактат, який отримав визнання серед православних богословів того часу. Поза тим, він залишив блискучу релігійну кар’єру і пов’язав свою долю з Запорозьким військом. За короткий час озброїв його сучасною вогнистою зброєю, і вишколив так, що по свідченням сучасників, воно не мало собі рівних. Підтвердженням того є неперевершені морські битви з Турецьким флотом, у яких його військо завжди отримувало перемоги, незважаючи на переваги противника у кількості і озброєнні. В одній морській битві він зумів полонити адмірала турецького флоту! Весь світ захоплювався його взяттям турецького міста-фортеці Синоп, захисників якого було у семеро більше! То було подією, що виходила за межі можливого. Відгукнувшись на прохання звільнити з оточення під Москвою польського королевича Владислава, переможними боями пройшов з двадцятитисячним військом Рязанське і Московське князівства. На підступах до Москви біля Донського монастиря його зустріло московське військо на чолі з найвидатнішим полководцем Москви, князем Пожарським, щоб не допустити з’єднання козацького війська з польським. Але військо московських ратників по свідченню російського історика Соловйова, побачивши козацьке військо застигло від жаху та не ступило з місця, доки не пройшов Сагайдачний і взяв у облогу Москву. Але найвизначнішу перемогу, при героїчній участі Запорожців керованих Сагайдачним, Речпосполита отримала над Турецьким військом у Хотинській битві. Учасник тих подій Якуб Собеський, так відзначив звитягу Сагайдачного: «Сей Петро Сагайдачний настільки підіймався над своїм простим походженням способом життя, своїм розумом, визначною зрілістю гадок, що з повною справедливістю мусить бути зачислений до найвизначніших людей Польщі. Поранений, він всю битву у Хотині провів на коні, що незмірно збільшувало його славу серед турків. І взагалі, був се чоловік велимо духу, в битві перший, у відступленню останній». Це його загін козаків у складі неповних триста шабель, перевершив звитягу трьохсот Спартанців, ставши на смерть щоб затримати на дві доби двохсоттисячне турецьке військо на переправі ріки Прут. Їх загибель дала можливість об’єднатися Запорожському та Польсько-Литовськму військам під Хотином.