АКТУАЛЬНІСТЬ ІСТОРИЧНОГО ДОСВІДУ ГАЛИЧИНИ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ ДЛЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ МИСЛИВСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ

Актуальність теми. В суспільній уяві мисливство постає як вид діяльності людини пов’язаної з організацією одного з екстремальних видів відпочинку певної соціальної верстви населення. Насправді ж воно виконує значно вагомішу суспільну функцію, яка на загал полягає у сприянні охороні навколишнього природного середовища, розвитку місцевих територій, формуванні сталого розвитку суспільства. Його основними завданнями є охорона, відтворення, регулювання популяції мисливських тварин і хижаків, надання послуг учасникам полювання, наповнення державного бюджету. Воно є учасником формування і розвитку суспільних відносин у процесі соціально-економічного, екологічного та рекреаційного розвитку країни. В Україні організації та розвитку мисливства приділяється значна увага і підтримка з боку держави. Діяльність мисливського господарства регулюється законами, підзаконними актами, галузевими рішеннями та організаційними заходами, ведуться пошуки шляхів підвищення його ефективності. Водночас, у мисливському господарстві України існує низка проблем функціонального, інституційного, організаційного спрямування, що негативно впливають на результати його діяльності, знижують рівень ефективності, призводять до збитковості. Зокрема, це – проблеми, пов’язані з користуванням мисливськими угіддями, охороною мисливських видів тварин, компетенцією мисливських органів, компетентністю посадових осіб, відшкодуванням збитків, завданих мисливськими тваринами, регулюванням допуску мисливців до права полювання, охороною мисливських угідь від незаконного полювання тощо. Вирішення означених проблем потребує наукового підходу щодо пошуку шляхів удосконалення механізму регулювання мисливства в Україні, методологічних підходів щодо їх реалізації, вивчення, узагальнення та використання найкращого досвіду. З огляду на це набувають вагомості наукові дослідження, пов’язані з теоретичним обґрунтуванням сутності мисливства як явища, а також з вивченням і 5 адаптуванням історичного досвіду його організації та розвитку. Об’єктивною основою для цього може слугувати власний історичний досвід організації мисливства у періоди його розквіту, зокрема, досвід Галичини за часів АвстроУгорської імперії та Другої Речі Посполитої, який окрім бережливого ставлення суспільства до природних ресурсів та раціонального використання тваринного світу, характеризується ефективним державним регулюванням цією галуззю суспільного виробництва. У сучасній суспільній науці організація, функціонування та розвиток мисливства досліджується у різних напрямах. Свідченням цього є праці вітчизняних та зарубіжних дослідників, де соціально-економічний аспект діяльності мисливства у Галичині розглядається у працях С. Лобося, І. Марцинківа, Л. Пац-Помарнацького, К. Пюрковського, Ф. Рожинського, Ф. де ля Рю, Б. Свентожецького, Р. Цєрпінського, Е. Шехтеля та ін.; політичний – у працях Р. Балька, Ю. Ейсмонда, В. Мар’янського, М. Павліковського, Е. Тілля, В. Токажа; правовий – у працях Й. Гейштора, В. Кравчинського, Г. Мальсбурга, Й. Опольського, М. Роймана, Р. Стеца, А. Чудека та ін.; гуманітарний – у працях Л. Дзюбінського, В. Забелло, С. Крогульського, В. Куровського, Р. Потоцького, В. Соловія, В. Шабльовського та ін. Соціально-економічний аспект мисливства в умовах сучасної України розглядається у працях М. Гунчака, В. Дежкіна, В. Нижника та ін.; політичний – у працях А. Гузія, Г. Лоїка, Н. Саветчука; правовий – у працях В. Басая, В. Бондаренка, В. Вовченка, М. Волика, І. Делегана, А. Колосова, С. Кравченка, Р. Новикова, І. Рижака, О. Томин, М. Шадури , І. Шейгаса та ін.; гуманітарний – у працях В. Грабовецького, М. Грушевського, Я. Зеленчука, І. Крип’якевича та ін. Водночас, незважаючи на активні наукові пошуки в зазначених напрямах, комплексне наукове дослідження мисливства в Україні не здійснено. Зокрема, потребують упорядкування історіографія проблеми, уточнення засад формування та здійснення державної політики з організації мисливства, аналізу мисливства в сучасній Україні, оцінки наслідків його діяльності, порівняння історичного досвіду його організації, формулювання основних категорій понятійного апарату, 6 обґрунтування шляхів адаптування історичного досвіду, що в комплексі дасть змогу розв’язати наукове завдання, яке полягає в обґрунтуванні актуальності історичного досвіду Галичини кінця ХІХ – початку ХХ ст. для державного управління сучасної України.