Обіцяю собі…

Це вірш-обіцянка, написаний у моменти самовтрати та спроб зібрати себе знову. Він про те, як згорає віра, як душа стикається з чужістю там, де чекала любові — і про те, як з цього попелу виростає нова внутрішня тиша. Через образ зими, порваного блокнота, стрічок думок, авторка описує жіноче розчарування, втрату себе в чужих очікуваннях — і повільне пробудження до того, щоб знову стати собою. Це поезія про біль, який навчив берегти себе