Відлуння: поетичний діалог з класиками

Це — не наслідування і не переспів. Мені просто забракло їхніх голосів. І я спробував уявити, як би вони заговорили сьогодні. Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Василь Симоненко, Ліна Костенко, Володимир Сосюра, Сергій Жадан — поети, чиє слово стало часткою нашої душі. Я не копіював їх. Я входив у діалог, іноді — майже в шкіру. Кожен вірш звучить так, ніби класик промовляє зараз, зберігаючи свій голос, але без музею. У «Човні правди» та «Степовій думі» проростає шевченківська гіркота. «Та, що з вогню» і «Я не скорилась» дихають лесиним вогнем. «Жінка в чорнім» — тиха, майже беззвучна розмова з Ліною Костенко. «Любов на світанку» зігріта сосюрівською ніжністю. «Світло для себе» — міська самотність, що заговорила голосом Жадана. А «Голос із нізвідки» — моє власне слово. Без гри. Це мандрівка крізь пам’ять, біль і світло. Відкрийте будь-яку сторінку — і, може, упізнаєте щось своє.